Молодий місяць - Стефані Маєр

Едвард зняв руку з мого плеча і кумедно викрутився з моїх обіймів. Він знову сів у крісло.

Якусь мить я вагалась, а тоді знов сіла навпроти канапи. Раптом мені стало так страшно, що в мене затрусилися руки. Я притиснула їх до живота, намагаючись приховати дрож, сперлася підборіддям на коліна й утупилася в екран телевізора.

Коли передача закінчилася, я не зрушила з місця. Краєчком ока я помітила, що Едвард підвівся.

— Мені час уже йти додому, — сказав він. Чарлі не відривав очей від реклами:

— Побачимося.

Я незграбно звелася з підлоги — ноги задерев’яніли від нерухомої пози — і пішла за Едвардом до дверей. Він прямував просто до своєї машини.

— Ти залишишся? — спитала я невпевнено. Я очікувала такої відповіді, тож вона не заподіяла мені болю.

— Не сьогодні. Я навіть не спитала чому. Він сів у машину і поїхав, поки я нерухомо стояла у дверях.

Я навіть не помітила, що падав дощ. Чекала сама не знаю чого, аж поки позаду не відчинилися двері.

— Що ти робиш, Белло? — запитав Чарлі та здивовано подивився на мене, самотню і мокру.

— Нічого, — я розвернулася і попленталася назад у дім. Ніч тягнулася невимовно довго, а я зовсім не відпочила.

Я встала, щойно за вікном зайнявся світанок. Автоматично одягнулася в школу, чекаючи, щоб небо прояснилося. Доївши тарілку каші, я вирішила, що вже достатньо ясно для фотографій. Я зробила один знімок свого пікапа, потім сфотографувала фасад будинку. Тоді обернулася і клацнула кілька разів ліс за хатою Чарлі. Дивно, але зараз він не здавався мені зловісним. Я усвідомила, що сумуватиму за всім цим — за зеленню, містичними деревами, відчуттям того, що час тут зупинився. За всім.

Перш ніж піти, я поклала камеру в шкільну сумку. Я намагалася зосередитися на своєму новому плані, оскільки не сподівалася, що Едвард за ніч щось придумав.

Окрім страху, я почала відчувати нетерпіння. Скільки так може тривати?

Це тривало увесь ранок. Едвард мовчки ішов поряд, здається, навіть не помічаючи мене. Я спробувала зосередитися на уроках, але навіть англійська мова не змогла заволодіти моєю увагою. Містеру Берті довелося повторити своє запитання про леді Капулетті двічі, перш ніж я втямила, що він звертається до мене. Едвард пошепки підказав мені правильну відповідь і знову почав ігнорувати мене.

Під час ланчу гра в мовчанку продовжувалася. Я відчувала, що зараз просто-таки закричу, тож перехилилася через невидиму лінію й заговорила до Джесики:

— Гей, Джес?

— Що таке, Белло?

— Можеш зробити мені послугу? — сказала я, потягнувшись до своєї сумки. — Моя мама хоче, щоб я зробила кілька фотографій своїх друзів для альбому. Можеш сфотографувати всіх нас?

Я простягнула їй камеру.

— Звісно, — сказала вона, усміхаючись, і швиденько повернулася до Майка, щоб встигнути сфотографувати його з повним ротом.

Далі все було так, як я й очікувала. Я спостерігала, як друзі передають камеру по колу, сміючись, і бавлячись, і скаржачись на те, якими вони потрапили в кадр. Це було якось по-дитячому. Можливо, сьогодні у мене не було настрою для нормальної людської поведінки.

— Ой, — мовила Джесика, вибачаючись, і простягнула мені камеру. — Здається, ми використали всю плівку.

— Все нормально. Здається, у мене вже є фотографії усіх, кого я хотіла.

Після занять Едвард мовчки провів мене до стоянки. Мені знову треба було на роботу, і цього разу я була рада. Час, який він проводив зі мною, не пішов йому на користь; можливо, час, який він проведе на самоті, все виправить.

Перед роботою я здала плівку на проявку і дорогою назад забрала готові фотографії. Вдома я поспіхом привіталася з Чарлі, взяла на кухні шоколадний батончик і поквапилася до своєї кімнати з великим конвертом фотографій під пахвою.

Я сіла в центрі ліжка і з настороженою цікавістю відкрила конверт. Смішно, але я досі думала, що перша фотографія виявиться порожньою.

Витягнувши її, я гучно зітхнула. Едвард дивився на мене такими ж прекрасними очима, як у реальності. Його погляд був такий теплий, я так скучила за ним за кілька останніх днів! Було якось дивно, що хтось може виглядати так… так… що неможливо описати. Не вистачило б і тисячі слів.

Я швидко переглянула решту фотографій і, вибравши три з них, поскладала їх одну біля одної.

Першою була фотографія Едварда на кухні, його теплі очі зворушували своєю прихованою веселістю. На другій були Едвард та Чарлі перед телевізором. Вираз Едвардового обличчя сильно відрізнявся. Тут його погляд був обережним, якимсь стриманим. Едвард був таким прекрасним, що аж дух перехоплювало, проте обличчя було холоднішим, більше схожим на скульптуру, аніж на живу істоту.

На останній фотографії був Едвард, я незграбно стояла біля нього. Обличчя Едварда було таке ж саме холодне й схоже на статую. Та мене у фотографії турбувало не це. Ми вельми відрізнялися одне від одного, і цей контраст завдавав мені болю. Едвард був схожим на бога. Я ж була дуже посередня, навіть на людські мірки. Я з відразою перевернула фотографію.

Замість того, щоб виконувати домашнє завдання, я почала закладати фотографії в альбом. Під кожною я писала імена й дати. Коли я дійшла до нашої з Едвардом світлини, не дивлячись на неї і навіть не замислюючись, я зігнула її навпіл і поставила в альбом тим боком, на якому був Едвард.

Коли я закінчила, вклала другий набір фотографій у порожній конверт і заходилася писати Рене лист подяки.

Едвард іще не приїжджав. Я не хотіла визнавати, що саме через нього я не лягала спати, але так воно і було. Я намагалася згадати, коли він поводився так востаннє, уникав мене без виправдань, без телефонного дзвінка… Ніколи.

Я знову толком не спала…

В школі було тихо, безмовно, жахливо, як і останні два дні. Я відчула полегшення, коли побачила, що Едвард чекає мене на стоянці, але швидко зів’яла. Він зовсім не змінився, хіба що став іще віддаленішим.

Було навіть важко згадати причину всього цього непорозуміння. Мій день народження був для мене далеким минулим. Якби ж Аліса повернулася! Швидко. Перш ніж усе вийде з-під контролю.

Але на це я не могла розраховувати. Я вирішила: якщо сьогодні мені не вдасться поговорити з Едвардом, поговорити по-справжньому, то завтра я поїду до Карлайла. Я маю щось робити.

Після школи ми з Едвардом мусимо обговорити це, пообіцяла я собі. І я не прийму ніяких