Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук
Я вже хотіла покидати кімнату, як враз він покликав мене, змусив зупинитися:
— Сашо!
Я повернулася, здивовано глянувши на нього.
— Так...
Він усміхнувся.
— Дякую тобі.
— Пусте! Завжди рада, — махнувши рукою, щиро зазначила я. — Ми ж друзі!
Вже за мить я опинилася у власній спальні, задоволена тим, що хоча б щось у цьому житті роблю правильно. Як усе ж добре, що я вирішила сама зателефонувати Славі і приїхала до нього. Він нізащо не просив би моєї допомоги! От вже ця розхвалена впертість і гордість!
Прийнявши душ, я переодягнулася в темно-червону коротеньку атласну сорочку, звично поклала накидку на стілець поруч з ліжком і залізла під ковдру. Пів ночі, сидячи на ліжку, робила укладку, щоб завтра виглядати на мільйон. Десь на краю свідомості промайнула думка, що мені б замкнути двері, зважаючи на те, що в майже сусідній кімнаті спить чоловік. Але я посміялася над цією нісенітницею і дозволила собі спокійно заснути. Хотілося прокинутися раніше, щоб приготувати щось смачненьке. Зазвичай, я не дуже любила куховарити, але, як виявляється, є велика різниця між тим, щоб клопотати для себе і для когось.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно