Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук
— Почекай буквально хвилин десять і ми будемо вдома, добре? — вона усміхнулась і повернула ключ.
— Дякую тобі, Сашо, — я усміхнувся і ми поїхали вбік її будинку.
Саша їхала швидше, ніж зазвичай. Було видно, що вона про щось думала прямо зараз, і я не хотів її відволікати.
Сам же тим часом також задумався. Можливо, було помилкою погоджуватись на її допомогу. Саші і без мене важко з тією закоханістю. Якщо вона дізнається про мої почуття, їй буде дуже важко. Напевно, мені варто якомога менше бувати там, просто приходити ночувати, пережити якось ці два тижні поки не отримаю аванс... Хоча, якщо Ліні не вистачить тих грошей і вони з Ярою все ще не випишуться з лікарні, то, напевно, доведеться позичати гроші. А я це дуже не люблю. Не люблю залежати від когось.
Коли ми нарешті опинилися вдома у Саші, я одразу ж згадав, як тут затишно. Я бував в гостях у неї, тож пам'ятаю, наскільки чудесний її будинок. Хоч невеликий (точніше не настільки великий, як у її батьків: там взагалі двоповерховий котедж з охороною і прислугою), проте набагато миліший. Мені було добре відомо, що кожна дрібниця тут — результат її старань. Коли Саша вирішила жити окремо, вона не шкодувала ні часу, ні грошей. Сама придбала цей будиночок, сама облаштувала його. Кожна кімната була виконана в певному стилі, тут навіть вазочка на шафі стояла симетрично і за візерунком підходила до важких гардин на вікнах і серветках на столі. Те саме й у розкішному саду, що зараз, омитий місячним сяйвом, виглядав неймовірно. Літня кухня, де можна готувати просто надворі, мангал, невеликий басейн і бесідка, в якій ми неодноразово відпочивали спекотними літніми днями. Педантичність, порядок, однак без надмірності. Це був дім, де панували спокій і тепло. І сьогодні я в цьому знову переконався.
Знявши верхній одяг і взуття, Саша сказала мені мити руки, а сама одразу ж побігла на кухню.
А я був щасливий... Не зважаючи на те, що мені, можливо, буде важко жити з тою, яку я так сильно кохаю, я зможу побути поруч, а це вже щось. Тут я остаточно розберусь в собі і нарешті вирішу, як жити далі. Запам’ятаю кожну хвилину поруч з нею, щоб потім, якщо я все ж наважусь поїхати до Львова, якомога довше пам’ятати все в деталях.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно