Нездоланний - Лі Чайлд

Вествуд нахилився вперед і трохи збільшив зображення, потім ще більше, аж поки воно не стало нерозбірливим, розмитим, і на ньому тепер можна було розібрати кожен піксель. Сильніше його збільшити було взагалі неможливо. Він поволі почав рухатись у різні боки, оминувши всі чотири стіни в кожному із сімох будинків. Проте вихлопної труби ніде не було. Жодні дві будівлі не з’єднувало нічого більше, крім електричного кабелю.

Ричер сказав:

– У нас є двісті тридцять тисяч доларів на витрати. Це наче знову працювати на Пентагон. Ми можемо собі дозволити скласти новий план.

Новий план вони розробляли повільно, обережно, глибоко та детально його обдумавши протягом решти вечора, і ще трохи ночі, і всього наступного ранку. Комп’ютери їм у цьому допомогли. План складався з п’яти частин, і всі вони мали бути синхронізовані. Усі етапи були трохи підступними, проте всі були життєво необхідними. Але завдяки сучасним технологіям те, на що колись їм довелось би витратити декілька днів, тепер зайняло тільки декілька годин. І у Вествуда, і у Ченґ були ноутбуки, і навіть Ричера залучили до справи, давши йому мобільний Ченґ. Він лазив по Інтернету. Він клацав і гортав не гірше за інших. І коли настав час обдзвонювати людей і Вествуд із Ченґ узялись за свої мобільні телефони, він підійшов до стаціонарного телефону на тумбі біля ліжка, і тоді разом вони вирішили всі справи вдесятеро швидше, ніж минулого разу.

Рештою плану був список покупок. На його початку розташувався легітимний мешканець цього штату. Звісно, не для того, щоб його купити, а просто найняти на деякий час. Або підкупити його, власне кажучи, щоб він купив решту того, що було в цьому списку. Більшість із цього не можливо було придбати без посвідчення водія, виданого штатом Оклахома. У результаті зголосився консьєрж готелю. Він уважав себе посередником або навіть душею компанії. Без сумніву, його зацікавили запропоновані гроші. Його не мучили докори сумління. Готівка була справжньою. А ще, він же не порушував ніяких законів. Він був захищений Другою поправкою до Конституції.

Він виконав завдання вже по обіді, коли все інше було готове. Вони прорепетирували, ще раз усе обговорили і навіть розіграли це як сценку. Тоді вони знову пробували, і ставили одне одному питання, а іноді починали все спочатку. Вони продумували всі несподівані повороти подій. А що, як випаде дощ? А що, як повіє торнадо? Усе, що залишалось Ричерові, – це схвалити покупки.

Там було лише три важливі речі. І все. У них виникала спокуса почати поводитися божевільно, як діти в крамниці з цукерками. Тоді їхня логіка підказала їм трохи зменшити свої апетити, і вони закінчили на тому, на чому Ричер і хотів би закінчити, – з усім, що було їм потрібно, і без того, що було непотрібним. Усі три їхні покупки були товарами від «Геклер-Кох». Пістолет Р7 для Вествуда. Як запасна – зброя Хеккета. Прицілься та стріляй. Дев’ятиміліметровий. Трохи менший, ніж звичайний пістолет. Він легко би помістився до його туристичного чобота чи до кобури, що чіплялась на щиколотку і також була в комплекті. Інші два предмети були однаковісінькими. Два ідентичні МР5К. Один для Ричера і один для Ченґ. Вони були більшими за звичайні пістолети, проте не набагато. Деякі револьвери навіть були довшими. І руків’я цієї зброї, і її передні частини були широкими та випуклими. Футуристичний дизайн, який завжди більше подобався спецназівцям та членам антитерористичних груп. Один постріл, або ж весь магазин, а повний автомат може стріляти зі швидкістю до дев’яти сотень патронів на хвилину. Що давало п’ятнадцять куль за секунду.

Решту доставки складали самі боєприпаси. Усі патрони були дев’ятиміліметровими парабелумами, бо вони були взаємозамінними між усіма трьома пістолетами, проте на ту мить їх попередньо зарядили в чотири магазини Р7 та двадцять чотири МР5К. Більшість із цих речей було дуже важко нести. Плюс у них був ще невеликий рюкзак із товарами з комп’ютерного магазину.

Ричер поклав усю зброю разом, а тоді знову окремо. Він декілька разів випробував їх без патронів, трохи допомагаючи собі при цьому мізинцем, який він вважав більш чутливим до технічних нюансів.

Усі троє працювали.

– Усе гаразд? – запитала його Ченґ.

– Справи налагоджуються, – відповів Ричер.

– А з тобою все гаразд?

– Почуваюсь добре, – відповів він.

– Ти задоволений нашим планом?

– Це чудовий план, – сказав він.

– Але?

– Ми звикли так казати у своєму відділку: у кожного є план, поки він не дістане по зубах.

Вествуд подивився на годинник. Солідна річ, зроблена зі сталі, з багатьма поділками. Була вже п’ята година по обіді. Він звернувся до решти:

– Ще сім годин. Нам треба поїсти. Я певен, що ресторан іще працює.

– Ідіть, – сказав Ричер. – Ми замовимо доставку в номер. Ми постукаємо у ваші двері, коли настане час.

З металевої доріжки, що вела на вершечок старого бетонного елеватора світанок виглядав масштабним,