Нездоланний - Лі Чайлд

Тепер поїзд був достатньо великим, щоб його роздивитися. З одного боку він був освітлений сонячними променями, а з іншого – затінений. Як і вантажівка з автомобілем, що, здавалося, також гойдається з боку на бік, не рухаючись при цьому далі. Навколо нього кипіло повітря, наче підсвітлений струмінь при зльоті вертольота.

Машина продовжувала їхати в їхньому напрямку. Її вже готувалися зустріти дві вантажівки. Приблизно за милю від містечка. Вони стояли поруч, кожна на своїй смузі. Вишикувані у одну лінію. Поважні. Майже помпезні. Наче кам’яні леви на воротах до багатого маєтку.

А тоді вони почули шум лопатей гелікоптера.

Мойнахан та водій кадилака кружляли навколо, неначе навіжені. Вони, наче на них вчинили напад бджоли, звивалися та крутилися, дивлячись угору в пошуках гелікоптера. І знайшли вони його у двох різних місцях. Гелікоптерів було два.

Вони пікетували вниз, швидко та низько, один летів із північно-східного напрямку, який був на півдорозі праворуч, а другий – з північно-західного, що було на півдорозі ліворуч. Бац-бац-бац. Обоє, схоже, були пофарбовані в чорний колір. Прозорі кабіни, проте тоноване скло. Під ними вирувала та стелилася рівними лініями пшениця, наче малюючи першу риску у літері «V», і вершечок цієї літери, здається, починався саме там, де вони зараз стояли. Вершечок третього елеватора. Машина досі рухалася. І поїзд також. Їхня рація зашипіла. Чоловік у джинсах та з висушеним волоссям сказав:

– Не спускайте з них очей. Мені потрібно знати, що вийде з них. І де саме.

Тоді дзвінок обірвався. Вони бачили чоловіка вдалині, проте вигляд згори робив його маленьким і спотворював його форму. Він простував туди-сюди із приставленою до рота рацією. Бац-бац-бац.

Машина досі наближалася. І поїзд також наближався. Вони обоє були вже близько. Біноклі тепер не були потрібні. Вони стали зайвими. Звук лопатей ставав дедалі голоснішим, проте втрачав свій початковий ритм, і тепер усе заповнило ревіння турбін. Усе ставало занадто близьким. Залишилось, мабуть, менше хвилини.

А потім відбулася ціла низка речей. Мойнахан та водій кадилака і далі крутилися в різні боки, намагаючись усе роздивитися. Намагаючись не спускати очей. Спочатку той гелікоптер, що наближався праворуч, вирвався з великою швидкістю вперед та попрямував у східному напрямку, повернувшись за містом знову до плавних рухів та змінивши курс на південь. Він летів на повній швидкості, а це було страшенно швидко. Летів він у напрямку ферми. Тоді машина наблизилась до блокпосту та зупинилась. Це був червоний седан. Сімейний автомобіль. Дешевий, проте ідеально чистий. А це означало, що машина з прокату. З вікна їдальні одразу визирнуло двоє хлопців, які трохи зігнулись униз та про щось розмовляли.

Тоді той гелікоптер, що летів ліворуч, узяв курс на захід, проте якийсь час просто кружляв у повітрі, немов на когось чекав. Після цього він повернувся до свого попереднього курсу. Він літав просто над площею. І літав досить низько. Нижче, ніж на висоті старого бетонного гігантського елеватора. Вони дивилися на нього згори вниз. Шум потоку повітря, що рухалося вгору, розвівав їхній одяг та збивав із ніг. Цей потік повітря здіймав бруд та пил звідусіль. Наче пилова буря набирала обертів просто тут, на головній вулиці.

Тоді вантажівка FedEx перетнула залізничний переїзд десь за тридцять ярдів попереду потяга. Тридцять ярдів від того, щоб отримати скажений удар від тисячотонного механізму. Водій навіть не додав швидкості. Він собі і далі їхав за звичним для себе маршрутом. Він знав, що робить.

Тоді вони побачили, що далеко в південному напрямку гелікоптер, який летів з правого боку, зник за горизонтом. Він наблизився до ферми, припустили вони. Як би це могло ще бути?

А тоді просто під їхніми ногами проїхав потяг, він був довгим, гучним, розпеченим та нестримним на вигляд. Він шипів, клацав, гудів і скрипів, проте, мабуть, уперше його звуки тонули в гуркоті лопатей та скреготі реактивних двигунів. Хлопці з їдальні досі говорили собі через вікно в машині. Двері потяга розчинилися. Бац-бац-бац. Ніхто з нього не вийшов. З іншого боку також нікого не було. Бац-бац-бац. Двері потяга зачинилися.

Потяг під їхніми ногами почав від’їжджати, дуже і дуже повільно, вагон за вагоном. Хлопці з їдальні досі розмовляли. Останній вагон також рушив з місця та почав віддалятися, хитаючись, а старенькі колії прогиналися на якийсь дюйм під його вагою.

Двигуни заревіли, і вертоліт здійнявся вище. Вантажівка FedEx знову перетнула переїзд та попрямувала додому. Середня швидкість. Очікуваний час прибуття – коли завгодно.

Гелікоптер відлетів далі та почав нахилятися трохи вбік, а тому струмінь повітря, яке він здіймав, дув також під кутом, притискаючи їх до доріжки та вкриваючи їх здійнятим у повітря пилом та оглушливим звуком. На півдні інший гелікоптер наблизився до горизонту та повторив той самий маневр. Вгору, тоді через, а тоді геть. Спочатку піке вниз, швидко та низько. Він увесь час зменшувався. Своїми рухами він малював уже іншу, нову літеру «V», чий вершечок починався далеко від них.

Раптом стало тихо. Не було нічого чутно, крім шелесту пшениці. А пшениця діяла на них заспокійливо. Їхня рація знову зашипіла.