За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

– Слухаюсь, – він повернувся до якогось чоловіка, що теж тут снідав і почав давати вказівки.

– Невже ви знайшли і спалили траву? – тихо запитала Ессі.

– Так. Ми не знали, що через залежність вони стануть агресивними, але я думаю це має пройти з часом. Хоча б сподіваюсь на це.

– Ще будуть накази? – повернувся до них ватажок.

– Шукайте лікарів, які могли б нам допомогти. Нам будуть потрібні медики, адже без битви не обійтись. Але нехай залишаються на місцях, ми їх викличемо, як прийде час, – Сааль кивнув. – Проте, привезіть сюди одного лікаря. Я дам вам адресу. Він буде вчити тутешніх надавати першу допомогу.

– Добре. Я мушу вас покинути і роздати вказівки. Якщо потрібна буде допомога, то звертайтесь до Маріжки на кухні. Поки відпочиньте, а ввечері ми відсвяткуємо ваш приїзд.

Після сніданку Естеса зайшла до кухні і Маріжка знову налетіла на білявку із обіймами, що можуть сміливо змагатись із обіймами Хельми.

– Любонько, яка ж я рада тебе знову бачити, ти собі навіть не уявляєш! – до них підійшла Арса.

– Ми сумували за тобою, – дівчина щиро усміхалась, сяючи наче сонечко.

– Я теж за вами сумувала, – вона відійшла на крок, аби їх добре бачити. – Як у вас справи?

– Чудово! Як сюди переїхали, то наче вареники в маслі, – Маріжка тикнула рудій ліктем в бік і змовницьки підморгнула. – Його Високість дуже щедрий, ми йому вдячні! І тобі дуже вдячні! Без тебе цього не сталося б.

– Я рада, що вам тут подобається, – Ессі було приємно чути, що вони хоч трохи, але все ж почуваються щасливими.

– Так-с, ходімо, – кухарка повела ерцгерцогиню на вихід з кухні, – а ти принеси чисті речі, – кинула наостанок Арсі.

– Речі не треба, у нас є з собою.

– Це не можна назвати одягом, – цокнула язиком жіночка, – це якісь знаряддя для тортур. Ти в цьому хоч дихати можеш? – Маріжка тикнула пальцем їй в живіт, що був туго затягнутий в корсет.

– Я вже звикла-

– Ні, так не піде. Відпочиньте від цього хоч тут.

Вони зайшли до їдальні, де на них чекав Торіан, спершись до стіни і схрестивши руки на грудях. Він відхилився і підійшов до них. Жінка повела їх далі, і, згодом, до них приєдналась Арса із охапкою речей.

– Ваша Високосте, вам сюди, – вона відгребла речей з рук помічниці і всучила їх Торіану.

– Це що? – вигнув брову чоловік.

– Речі, звісно, – стиснула плечима Маріжка, а брюнет глянув на Ессі. Вона теж стисла плечима і, зітхнувши, він зник у кімнаті. Білявці теж вручили речі і заштовхнули до сусідньої кімнатки. Там було кілька відер із холодною водою, мило поруч та відсирівша лавка. Схоже тут прислуга повинна митись, але це все одно краще, ніж те, як це треба було робити у лісі. Якщо Ессі не звикати, то Торіан там певно в шоці зараз.

На лавку дівчина кинула цю охапку одягу і поруч склала свої. Нарешті настав час змити з себе весь бруд з дороги. Як же добре було освіжитись! Вона витерлась жорстким рушником, що їй дали разом з речами і почала вдягатись.

Вона вперше на собі національний селянський одяг приміряла. Тоді в лісі вона просто ходила в зимовому звичайному одязі, а на цей раз їй дали лляну сорочку із вишитими чорними ліанами на пишних рукавах, поверх сорочки вдягався такий же розшитий легкий корсаж. На низ вузькі чорні штані та коричнева довга спідниця, чорні м’які туфельки, які були майже ідеального розміру. Вологе холодне волосся хвилями спадало на відкриті плечі.

Ессі вийшла з кімнатки, у руках її брудні речі, які одразу вихопила Маріжка.

– Дякую, – вона повернула голову і побачила Торіана, що підпирав собою стіну. Вдягнений був теж незвично: чорні вузькі штани, лляна вишита сорочка, зав’язки якої були розв’язані і тому очам відкривалась міцна шия та ключиці.

Він підійшов до Ессі, оглядаючи її потемнілим поглядом і одразу поклавши руки на талію. Дівчата швиденько і дуже тактовно залишили їх самих у коридорі.

– Тобі дуже личить, ти така вродлива... – хрипло сказав він. Естеса всміхнулась, потягнулась до нього, примружившись, але почулись дитячі крики та сміх, що досить швидко наближались, тому Торіан лише мазнув легким поцілунком по її вустах і відійшов на крок. Повз пронеслась зграя дітлахів, що навіть не звернули на Їх Високостей уваги, зносячи все навколо. – Ми до цього повернемось, а поки ходімо досліджувати територію.

– Ходімо, – вона вклала свою долоньку в його, і вони пішли гуляти табором.