За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Їхали вони майже без зупинок, аби лише не втрачати дорогоцінний час. Поїздка звісно була жахливою, але швидкою.

Неподалік Бартуру був острів Сіден. Саме там і знаходилась королівська резиденція. Торіан розповів Ессі, що поки матір була жива, то вони часто туди із сім’єю їздили. Ерцгерцог не був тут вже років двадцять, так само і його брат. Тому це найкраще місце для того, аби будувати змову проти корони.

По дорозі сюди, в одному з міст, Торіан надіслав листа Остісу, аби той теж їхав сюди. Також до резиденції мають прибути Аліксен та його союзники.

Сіден повністю належав королівській родині, тому і чужих тут бути не має. Але коли карета переїхала кам’яний міст, вони зупинились і знадвору почувся гучний голос:

– Вітаю, пане! – звернулись до кучера. – Заблукали?

– Вітаю! До королівської резиденції прямує Його Високість ерцгерцог Торіан Антане та Її Високість ерцгерцогиня Естеса Антане, володарі землі Арітерґ, – офіційно відповів чоловік. Торіан визирнув у вікно, аби підтвердити його слова.

Почулись перешіптування, після цього схоже кучерові кивнули і він дав коням команду рушати. Естеса у вікні побачила, як вони проїхали повз двох вартових.

– Я думала це місце закинуте, – задумливо сказала білявка.

– Тут лише кілька вартових та трохи прислуги, аби це місце не занепадало. І ніхто з сторонніх сюди не потрапив і не розграбував маєток. Братові на це місце байдуже, а для мене це шанс приставити сюди лише своїх людей.

Ессі кивнула. Через кілька хвилин вони виїхали на дорогу паралельну морю, хвилі якого відблискували помаранчевими променями сонця, що повільно сходило. Було чути шум. Це не був шум моря. Скоріше схоже на...

«Сміх?»

Повз карету пробігли діти, що голосно сміялись. Ессі аж вскочила і приклеїлась до віконця. Повернулась до Торіана, той загадково всміхався. Білявка звела брови до купи і знову виглянула назовні. Почали з’являтись перші до болю знайомі намети. Між ними ходили люди, працювали, відпочивали. Деякі з них почали сходитись до карети, що повільно під’їжджала до парадного входу.

Зупинились.

Ессі не чекала, коли лакей відчинить двері, вона швидко вискочила з карети і застигла. Перед нею стояли люди із добрими знайомими усмішками. До білявки підійшов ерцгерцог і поклав руку їй на талію, підштовхнувши вперед. Вони підійшли до Сааля, що одразу розвів руки, і його пошрамоване обличчя розплилось в усмішці. До нього підлетіла юнка, і його руки зімкнулись.

– Привіт, дитино, – тихо сказав сивочолий. Він майже не змінився, лише відстриг свого довгого хвоста.

– Я така рада вас бачити! – Ессі відсторонилась і почала вітатись із усіма знайомими: Арсою, Мафом, деякими дівчатами і щойно прибігшою і запиханою Маріжкою.

– Ваша Високосте, – вклонився Сааль Торіану.

– Не варто, забудьте про манери. Тут ми всі рівні, Саалю. Радий з вами познайомитись, – він простяг руку.

– Взаємно... Торіане. Ви певно голодні з дороги? – ерцгерцог кивнув. – Проходьте до їдальні, ми вас нагодуємо. На жаль, зараз тут немає жодних вільних кімнат, аби ви могли відпочити, але я накажу, аби для вас звільнили хазяйські покої. Я сподіваюсь, ви не проти, що ми поселили в будинку жінок, дітей та старців?

– Ви все правильно зробили. Не варто нікого виселяти, просто знайдіть місце для Ессі, а я буду ночувати в наметах.

– Що? – Ессі почула це і підійшла. – Я з тобою.

– Ти не будеш спати на вулиці, – безапеляційно заявив чоловік. Вона лише подивилась на нього із виразом обличчя, на якому легко читалось одне питання: «Серйозно?» – Не дивись на мене так. Я тобі не дозволю.

Ессі не зводила з нього цього погляду. Навіть показово підняла одну брову. Схоже, що ця суперечка закінчиться навіть не почавшись. Ніхто дівчину не зможе переконати – серед ночі сама прийде, якщо треба буде, і навіть варта не втримає. Торіан від того зітхнув, а Сааль напружив обличчя, ховаючи посмішку.

– Проходьте, – по-хазяйськи запросив він їх усередину. Інтер’єр був в основному виконаний у блакитних та синіх тонах, всюди морські пейзажі та картини з легенд про Сестіял. Як завжди краса!

Їх провели до великої їдальні, де сиділо кілька повстанців. Усадили за стіл та нагодували смачнющим супом, який з тих часів, що Ессі його коштувала, став більш наваристим і ситним. Схоже їм не тільки будинок дали в розпорядження, але ще й забезпечують усім іншим.

– То що привело вас сюди? – Сааль сперся ліктями до столу і нахилився вперед.

– Настав час захопити владу, тому починайте готувати людей. Часу мало.

– То а який план? Нас замало для того, щоб йому протистояти.

– У нас є союзники. Ми дочекаємось їх і будемо пропрацьовувати план разом. А зараз потрібно більше зброї та людей. До речі, ви не знаєте, як йдуть справи в бісівських районах?

– Перестали завозити траву, або її дуже мало. Люди без неї стали агресивними. Виросла злочинність, адже вони вбивають одне одного за те, що комусь трава дісталась, а комусь ні.

– Відправте в ці райони людей, приведіть сюди усіх, хто ще має зв’язок з реальністю.