Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав
- Я ж кажу ...
Починаю , але Іра вже все зрозуміла . Бачу це по її виразу обличчя .
- Хочеш піти звідси ?- питає вона .
І я киваю , з вдячністю.
Швидко розплатившись , виходимо з кав'ярні і ідемо в роздягальню.
Хоч я і стараюся триматися наче нічого не сталося , але мене точно зачепило те що я бачила щойно...
Ще раз переконуюся в тому наскільки я дурепа .
Звичайно , в нього є дівчина , до пари йому . А я тут сукню натягла ....
Дідько...
***
Адам
Дивлюся в ці зелені, наче смарагди очі та кайфую.
Зібране волосся відкриває тонку шию дівчини , а ця сукня ...
На моєму обличчі з'являється посмішка.
Хочеться думати що прибиралась для мене...а може так і є...
Емма не відводить очей і це заводить. І не лише мене...
Я знаю що вона відчуває те саме . Впевнений. Тільки старається не подати знаку.
Ні, лисенятко , пізно...
- Адаме , то що скажеш щодо вихідних ? Ти згоден ?- влізає в мої роздуми Діана.
І бере мене за руку , ніжно проводячи пальцями .
Їй терміново знадобилося зустрітися зі мною з самого ранку. Наче обговорити якусь важливу тему , щодо роботи готелю.
Іти не дуже хотілося , але я вже сказав що ми друзі , і в допомозі я не відмовлю.
Та про готель і не йшлося , як я і думав. Зате дівчина почала вмовляти мене у вихідні прийти на її вечірку .
Яку вона влаштовує у їхньому заміському будинку.
- До вихідних ще далеко . І я не впевнений , що буду ще в місті ...- відповідаю не однозначно.
Хоча , те що я буду тут , вже і так ясно.
Я ще не досяг того , що бажаю...
До речі , про те , чого бажаю.
Моя лисичка тут же опускає погляд , здається її настрій геть зник .
Вони з дівчиною що сиділа поряд швидко оплачують рахунок і встають . Схоже , це і є та сама подруга , роблю висновок в голові .
Емма більше не дивиться в мій бік . Ревнує..?
Хоча я і забрав руку майже одразу з Діаниних долонь.
Я не терплю ревності в стосунках . Це зовсім ні до чого хорошого не доводить . Та зараз мені подобається те що бачу .
Але , як потухли її очі ...мене злить .
Я не хочу, щоб через мене Емма засмучувалася .
Та що це зі мною ?
Коли мене хвилювали такі дрібниці ?
Ця дівчина міняє мене , і не впевнений що це добре .
- Але ти ж сам сказав що ми друзі . А там якраз будуть тільки близькі мені люди .- продовжує насідати Діана.
Здається , мені доведеться знайти інший готель у цьому місті . Тому що ця дівчина не дасть спокою і нормальних слів вона не розуміє . А жорстоким з нею бути я не хочу . Через її тата .
Він хороша людина , багато в чому давав мені поради , коли я тільки починав свій бізнес . Та і я вважаю його не чужою людиною...
- Якщо в мене не виникне важливих справ , то я прийду .- відповідаю серйозним тоном і встаю з місця .
- Звісно ж не виникне .- підстрибує за мною Діана .
Виходжу в хол готелю , та Емми ніде не бачу . Настрій одразу погіршується .
- Куди ти зараз ? У мене вільний день , могли б в клуб сходити .- плентається за мною дівчина , поки я іду до ліфтів.
- У мене справи . І тобі не завадило б попрацювати .- стараюся тримати себе в руках , але зіпсований ранок дається в знаки .
Діана дивиться на мене з відкритим ротом . Схоже , вона не очікувала грубості .
Двері ліфта роз'їжджаються і я заходжу всередину .
- Бувай.- кидаю дівчині й натискаю свій поверх.
В цей момент мене цікавить тільки одне питання .
Що зараз робить моя лисичка?
***
Емма
Сьогодні багато роботи .
Вже майже вечір , а я навіть не обідала . Та й інші покоївки також .
Клієнти то виселяються , то заселяються . Кожен номер треба встигнути прибрати , змінити білизну , рушники , протерти всі поверхні , наповнити бар і далі по списку ...
Але напевно це й добре . Я не маю часу думати про Адама . Досить того , що через нього зіпсувався початок дня .
Згадую як вранці кружляла перед дзеркалом і хитаю головою . Це була дурна ідея ...
Закінчивши роботу , направляюсь до ліфта . Кабінка якраз їде наверх , тож чекати не доводиться .
Через секунду відкриваються двері та за ними стоїть він...
От же ж...
Стою і дивлюся в очі , які пропалюють в мені дірку...
Але не заходжу всередину.
Може мені краще викликати інший ліфт ? Проскакує в думках .
- Тобі допомогти ?- спокійно питає чоловік , і дивиться на візок , зробивши крок до мене .
- Сама впораюся .- відповідаю грубо . Хоч і не хотіла .
Чи хотіла ? Сама не розумію .
Очі чоловіка розширюються , але він нічого не каже .
Заштовхую у ліфт свій візок і встаю навпроти Орлова. Чим далі , тим краще .
Не дивлюся на нього . Краще вивчати мийні засоби на поличці , аніж цього "Аполона".
- Вранці не встиг привітатися . Ви з подругою так швидко зникли .- вимовляє чоловік .
Чим ще більше мене бісить ...
- Ви - гість . І не повинні вітатися з прислугою .- відрізаю , ставлячи між нами рамки .
Так буде правильніше . Для нас обох . У нього свій світ , у мене свій .
- Я можу вітатися з тим , з ким хочу .- схоже він образився .
Але я не дивлюся в його обличчя . Та відчуваю як він сканує мене , наче рентген.
- І ти , в першу чергу дівчина , а тоді вже покоївка. До речі , тобі дуже личить та сукня .- відчуваю як він усміхається .
Всередині з'являється тепло від його слів , але я швидко беру себе в руки . Відразу , як тільки згадую як торкалася його Діана .
Це точно ревність ...і це погано.
- Думаю , ви й так маєте на кого дивитися . - мені хочеться вкусити його . Словами , звісно .
Задіти , розізлити.... Щоб він перестав зі мною розмовляти , а ще краще зник з готелю.
- А якщо мені більше ніхто не цікавий ?- спокійно питає чоловік.
- Це вже не мої проблеми .- відповідаю і підіймаю на нього погляд.
