Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав

Він так і стоїть на одному місці , руки складені  на грудях , очі темні , наче вугілля і дивляться прямо на мене . Губи стиснуті в одну вузьку  лінію .
Так , я його розізлила.
Та чи я боюся ?
Ні .

В мене вібрує телефон , витягую і  бачу ім'я подруги . Ну ні , не зараз.
Скидаю виклик і кладу телефон до кишені .
Ліфт зупиняється , відкривши двері і я виходжу . Слава богу, цього разу нічого не перевернула .
Та за мною виходить і Адам .
Це ж не його поверх . Що йому треба ?

Пришвидшую крок , на що  чую позаду смішок.
І не витримую.

- Навіщо ви йдете за мною ?- різко зупиняюся і повертаюся , дивлячись в його очі .

- Хотів запросити тебе на вечерю.- спокійно відповідає він .
- Дякую , але у мене вже є плани на вечір .
- З тим , хто тобі щойно дзвонив ?
- Саме так .

Відповідаю з гордо піднятою головою ,  дивлячись прямо в очі , які не дають відвести погляд .
Бачу , що його настрій вже не такий прекрасний , як нещодавно .
Невже йому не байдуже з ким я проводжу вільний час ?

Блиск в його очах лякає . Раптом чоловік посміхається і мені здається він змирився і піде геть , та я помиляюся .

Адам робить крок до мене і я інстинктивно роблю крок назад , натикаючись плечима на стіну .
Зараз мені вже не так подобається ідея злити чоловіка .

- Тоді завтра ?- запитує тихо Адам , зупиняючись в парі сантиметрів від мене.

Його запах заполоняє ніздрі . Навіть на відстані я відчуваю жар , який йде від його тіла .
Ще й ця дурнувата білосніжна сорочка , яка одягнута на ньому ...
Мої пальці чешуться , так хочеться розстібнути кожен ґудзик і торкнутися його.
От же ненормальна ...сварю себе.
Годі про нього думати.

- Не думаю ...- хотіла відповісти впевнено , а вийшло майже пошепки .
- Тоді я тебе поцілую . Тут і зараз .- його губи розтягуються в диявольській посмішці.

Що ? Поцілує ?
Ні , ні ! Але десь всередині розумію ,що зовсім не проти ...

- Ви не зробите цього...- дивлюся на його губи , які повільно наближаються .

- Впевнена ?- він говорить зовсім близько .

Я відчуваю свіжість його дихання . Чоловіче , гаряче тіло ледь-ледь торкається мого , від чого я покриваюсь гусячою шкірою .

Я його хочу ... Нема сенсу брехати собі .
Хочу.  Але я не можу дозволити ...

- То як ? Завтра вечеря , або ж...
- Вечеря !

Не даю чоловікові договорити , майже викрикнувши . І відскакую в бік ....
На що Адам тихо сміється  .

- Ти не знаєш від чого відмовляєшся ...- підіймає брову чоловік .
- Я ...маю іти ...- берусь за візок і стараюся пройти повз чоловіка так , щоб він знаходився як можна далі .

- До завтра , лисенятко...

Вимовляє Адам мені вслід . Але я навіть не зупиняюся і не повертаю голови в його бік .

Лисенятко ? 
- Взагалі-то, у мене ім'я є...- бурчу собі під ніс , відкриваючи двері потрібного мені номера .

Боже , я ж погодилася на вечерю з ним ....
А хіба в мене був вибір ?
Внутрішній голос волає що був . І другий варіант не менш привабливий .

Це ж зовсім не той чоловік , який мені потрібен ....
Або ж саме той ...
Інакше , чому саме до нього мене тягне ? 
Чому від нього в мене мурашки по тілу ?

Навіщо взагалі  я його зустріла ...?