Буря в склянці води - Вітаутас Петкявічюс

«Оце школа!» — скрикнув подумки генерал і кокетливо спитав:

— Ви ясновидець, Жюжю, тому прошу мені відповісти: те повстання на острові Лімпопо ми підготували?

— Цього разу — ні, хоч я майже щодня тим зарозумілим англійцям не одну свиню підсуваю.

— Виходить, ті заколоти нам ні до чого. Висновок: ми маємо підготувати нове повстання, або негайно мусимо надати цьому, яке вже палахкотить, нового напрямку.

— Все зрозуміло. Квіточку повернути?

Генерал глянув на винюхану квітку і ввічливо відповів:

— Ні, можете її подарувати своїй обраниці.

— А як з коштами, мій генерале? — скромно нагадав Жюжю.

— Важкувато, — відповів генерал і блискавично подумки підрахував, що під час цієї операції йому треба буде відмовитися від нової машини, або від нової шуби для дружини.

— Генерале, так далі працювати не можна, — затявся полковник. — У нашій країні жінки більше витрачають грошей на парфуми, ніж військові на порох.

—Згоден з вами, мій любий полковнику, але наші жінки поки що перемог здобувають більше, ніж військові. — Він ввічливо усміхнувся й знову блискавично прикинув, що цього разу подужає тільки нову шубу, а вголос сказав: — Та не кривись ти, грошей вистачить. Мені здається, коли лобом треба пробити мур, то нема чого шкодувати кількох цеглин, чи не так?

— Так, мій генерале!

Попрощавшись, Жюжю поїхав за місто до своєї улюбленої матері. Почуваючи всю серйозність ситуації, яка склалася, він пригорнув стареньку сиву матінку й раптом заблакав:

— Мамо, я більше не піду в ту кляту школу!

— Чому, мій голубе? — попестила старенька його втомені плечі.

— Там усі мене ненавидять: і викладачі, і учні, і навіть гардеробник косо позирає на мене.

— Дарма, синку, це швидко минає. Візьми свій сніданок і йди не озираючись. Крім того, тобі слід зрозуміти, що ти вже не малий, що тобі стукнуло п’ятдесят років, що вже полковник і керуєш уславленою на весь світ школою шпигунів.

Так, заспокоєний словами матері, Жюжю повернув собі втрачену рівновагу й пішов до свого кабінету, в якому ніколи не буває сонця.

— Тільки Маже Мажо і ніхто інший в світі! — відчувши полегшення на серці, він витяг з-під сейфа добряче запрошену папку, а мовою шпигунів — досьє, і перечитав в ній повідомлення свого улюбленного агента на кличкуНезабудка — знаменитого, видатного шпигуна.

Дуже дорого коштує казні цей суперрозвідник. Його волосся кольору міді — штучне. Воно з тоненьких мідних дротинок — антен бездротового телеграфу. А приживлення кожної такої волосини в шкіру коштує тисячі. За ті гроші половина керівництва військового міністерства придбала машини.

А ще й телеграф… Адже до цього часу ніхто не міг навіть допустити, що два його золотих зуби, які так мило цокають один об один, — це ключ бездротового телеграфу, що передає короткі й довгі сигнали…

А який фотоапарат вмонтовано в його праве око!.. Диво! Всі жінки начальників за його подвійну ціну соболеві щуби придбали. Досить тому типові тільки кліпнути — і знімок готовий. А інше його око вкрите найтоншою в світі прицільною плівкою, виробленою з майже прозорої платини. Тому Мажо ніколи не промазує. Крім цього, у вусах Мажо сховані приймальні антени, у вухах — підсилювачі, в дерев’яній нозі — ціла силова установка, яка працює від батарейки… Але цей супершпигун дуже рідко потребує штучної електрики, бо він сам, як заведеться, починає іскритися, мов чорний кіт, коли його чесати гребінцем.

Мені здається, що він з тими кількома повстанцями острова Лімпопо упорається, як шовкопряд з листям шовковиці.

Та ось полковників погляд упав на поліровану стільницю — і його чуб став дибки.

— Зараз же викличте прибиральницю! — скрикнув він жахливим голосом.

Коли перелякана жінка з’явилася у дверях, Жюжю крижаним голосом запитав:

— Куди поділася пилюка з мого столу?

— Я витерла її, мосьє, — відповіла прибиральниця і зрозуміла, що її дні злічені.

— Ти працюєш на ворога! Я на столі, вкритому пилюкою, записав пальцем номер телефону дуже важливого агента. Де він тепер? Які негідники користуються ним?

Очі приреченої жінки трохи просвітліли, в них з’явилася маленька іскорка надії.

— Мосьє, таємний агент Маже Мажо в сусідній кав’ярні лікується від безсоння.

— Мене ці справи не обходять, мені потрібен номер його телефону! — Полковник витяг з шухляди стола беззвучний пістолет, щоб збити з пантелику жінку.

-— Мосьє, коли ви покличете агента, то вже не так буде важко дізнатися номер телефону.

«Яка школа!.. Яка витримка!» — з гордістю подумав полковник Жюжю.

Від цих патріотичних думок він трохи заспокоївся, холодними, розрахованими рухами вийняв із шухляди столу ракетний револьвер і у відчинену кватирку випустив одну за одною дві зелені і дві червоні ракети, бо інших не мав. І коли над сонним мирним Парижем замиготів, підіймаючи тривогу, той бенгальський вогонь, Маже Мажо вже сидів перед полковником і ритмічно вистукував своїми золотими зубами три коротких і три довгих сигнали: «SOS, SOS…»

Жюжю просвердлив прибулого очима і, люб’язно усміхаючись до нього, промовив:

— Ну, тепер, як казав павук мусі, поговоримо про справи… І облиш клацати зубами, всі апарати твоїх друзів віддані в ремонт.

Мажо пополотнів і закліпав єдиним здоровим оком.

— Спасибі, — подякував полковник, — фото можеш подарувати моїй жінці.

— Пробачте, — таємний агент був паралізований волеюполковника.

— Мажо, ти занедужав?

— Ні, я просто не виспався, — мов на сповіді, зізнався розвідник.

— А чим ти лікуєшся від безсоння?

— Кавою, полковнику, — відповідь була ясна і точна.

— І допомагає?

— Не дуже.

«Яка школа!.. Яке