Хибні мрії - Ліана Меко

Люди змінюються. Згодом вони стають іншими. Змінюються цінності, погляди на  життя, захоплення, симпатії, переконання, манери.

Люди змінюються, але не за день. На жаль.

Ігореві було важко. Важко повернутися до Болотова та відмовитися від тренувань. Ще складніше було з'ясувати в нього хоч якусь інформацію про батька – чи були в нього тут близькі та де його могила. Болотов спочатку здивувався тому, що Ігор відмовляється в нього вчитися, але дізнавшись, що він син його заклятого недруга, сам не захотів мати з ним нічого спільного. Проте прохання Ігоря виконав та розповів усе, що знав.

Не легко, але Ігорю вдалося знайти місце поховання батька. Сидіти поряд із могильною плитою та дивитися на знайомі ім'я та прізвище було важко. Ігор переконував себе, що має пробачити батька, тут і зараз, відпустити всі свої образи та жити далі. Але це виявилося надто важко. Неможливо. І тяжкість образи, хай і трохи полегшала, але все ж таки не перестала тиснути на плечі Ігоря. Йому просто потрібен був час. Він зможе. Він вибачить. Але не так скоро.

Ще складніше було повернутися додому до матері та не розповісти про те, що дізнався. Не розповісти, а навпаки, ще сильніше її обнадіяти. Він просто злякався, злякався того, що, повідомивши мамі про смерть батька, та зовсім втратить сенс життя. Тому приїхавши і зайшовши у двір, без привітань та зайвих слів просто взявся за прибирання. А коли мама, вийшовши з дому, здивовано подивилася на сина, він просто сказав:

- Не хочу, щоб коли батько повернеться, він застав нас у цьому хаосі. Він любив порядок.

Мама ще більш здивовано розплющила очі, але нічого не сказала. Декілька хвилин мовчки дивилася на сина, а потім пішла в будинок. А коли Ігор за кілька годин зайшов слідом за нею, мама готувала вечерю.

Мама не готувала вечері вже багато років. Чи це означало, що він зробив усе правильно, подарувавши мамі нездійсненну мрію, Ігор не знав. Але з того часу між ними почалося щось схоже на тендітне перемир'я. Мама готувала, знехотя наводила лад у будинку, і навіть іноді говорила з Ігорем. Так, на прості побутові теми. Вона, як і раніше, не питала ні про його бажання, ні про його проблеми, не цікавилася, чим він займається, але і це був уже прогрес.

Нестерпно важко було вирушити до Михайла Андрійовича. Змусити себе розповісти йому всю історію від початку до кінця. Але це було потрібно. Без розуміння мотивів Ігоря Михайло Андрійович навіть не хотів його слухати. Однак і вислухавши тренер лише задумливо похитав головою. Ігореві знову довелося просити, переконувати, присягатися, і зрештою буквально продати себе в рабство, запропонувавши контракт на умовах Михайла Андрійовича на п'ять років.

Насамкінець Ігор залишив те, що було не просто важко. Це було нестерпно боляче.

Це було несамовито, жахливо, гірко. Подивитися в очі тій, кого зрадив. Тій, якій дозволив піти. Тій, яку кинув.

Чи зможе вона пробачити? Надати йому ще один шанс?

Ігор йшов на своє перше після повернення тренування, почуваючи себе злочинцем, що звільнився з в'язниці, зрадником, зневаженим усіма негідником. Він чекав злості, глузувань, плювків у його бік, чого завгодно. Того, що він, напевно, заслуговував. На чужі погляди та критику йому було начхати. Для нього мало значення відношення лише двох справді важливих для нього людей. Один із них – Михайло Андрійович – його зрозумів і прийняв, майже пробачив. Але Кіра...

Він знав, що сьогодні зустріне її. Він цього чекав. І цього ж боявся. Передчуття від бажаної зустрічі всередині билося пораненим птахом, що терзався у пазуристих лапах страху невідомості. Він не знав, що сказати, як висловити весь ступінь свого жалю, як переконати її в тому, що він визнає свою помилку і більше ніколи не припуститься такого. Він більше ніколи її не залишить і ніколи її не відпустить, якщо вона дасть йому шанс їй це довести.

Ігор підійшов до дверей тренувального залу, проковтнув важкий комок у горлі, і тремтячою рукою відчинив двері. Нерішучий крок уперед і ось він у залі. Діти, діти, хлопчики, старші хлопці. Погляд пройшов по периметру і спіткнувся про двох високих рудих хлопців. Не дивно, що Ігор не відразу помітив дівчину, що стояла поруч із рудими. Коротко вистрижена потилиця, майка, що відкриває плечі і лопатки, вільні штани, поза виражає розслабленість і впевненість у собі. Коротка стрижка і самовпевнений вигляд мали загубити її серед хлопців, мали допомогти злитися з натовпом хлопчаків, але вона все ж таки залишалася собою. Помітною, особливою.

Щойно побачив її, дихання перехопило. Серце рвонуло, боляче штовхнуло в ребра і перекрило дихання, застукавши десь у горлі.

Дівчина стояла до нього спиною, навіть не підозрюючи, хто позаду неї. Ігнат щось розповідав, як завжди, активно жестикулюючи.

Нахабна рука Вані, що стояв поряд з Кірою, зручно вмостилася на її плечі, він щось сказав їй на вухо, і трійка засміялася.

Ігор стиснув кулаки. У грудях закололо. Ігореві хотілося заявити, ні, закричати на весь зал, що Кіра нікому тут ніколи не дістанеться. Кіра – його! Але, звісно, ​​він про це не заявить. Адже єдина людина, якій слід знати, що Кіра – його, це сама Кіра.

Ігор стоїть, немов скам'янілий і свердлить поглядом руку Вані, що лежить на плечі  Кіри, коли раптом на нього спрямовується пара очей. Хлопчик, що стоїть неподалік, помічає Ігоря і здивовано вигукує. Це привертає увагу трійки, спочатку Ігнат піднімає очі, веселий погляд відразу змінюється на здивований. Потім обертається його брат, а слідом за ним і Кіра.