Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон
У понеділок увечері Мікаель дійшов до цілковитого розпачу. Починаючи з попереднього тижня він перевірив усього десятьох людей із списку імен, які Даґ Свенссон збирався назвати в своїй книзі. При черговій зустрічі він бачив перед собою стурбовану, схвильовану і налякану людину; кожна з них мала в середньому річний дохід близько чотирьохсот тисяч крон на рік, а зараз тремтіла, як останній боягуз.
Проте в жодному випадку він не запідозрив, що його співрозмовник приховує щось, що має відношення до вбивства Даґа Свенссона і Міа Берґман. Навпаки, кілька чоловік з тих, з ким йому довелося поговорити, просто боялися, що галас зробить ще тяжчим їх власне становище, якщо їхні імена будуть названі у зв’язку з цим убивством.
Мікаель відкрив ноутбук і перевірив, чи немає там нового повідомлення від Лісбет. Від неї нічого не було. Тим часом у попередній пошті вона стверджувала, що клієнти повій не становлять інтересу і він тільки даремно витрачає на них свій час. Він вилаявся словами, які Еріка Берґер назвала б «інновативним виразом із сексистським відтінком». Мікаель зголоднів, але йому не хотілося займатися приготуванням їжі. До того ж він уже два тижні не поповнював запасів продуктів, обмежуючись хіба що покупкою літра молока в сусідній крамниці. Він надягнув куртку і пішов до грецької таверни на Хорнсґатан, де замовив баранину, приготовану на грилі.
Для початку Лісбет зайшла на сходовий майданчик, з обережності зробивши коло повз сусідні будинки. Це були невисокі панельні споруди з дуже поганою звукоізоляцією, що було зовсім не до речі. Журналіст Пер-Оке Сандстрьом займав наріжну квартиру на третьому, й останньому, поверсі. Далі сходи вели на горище, і ось це було дуже вдало.
Проблема полягала в тому, що в усіх вікнах його квартири не горіло світло, тобто, очевидно, господаря не було вдома.
Вона дійшла до піцерії, розташованої за кілька кварталів, замовила собі порцію «Гавайської» і влаштувалася в куточку з газетою. За кілька хвилин до дев’ятої вона купила в «Пресбюро» каву з молоком і повернулася до панельного будинку. У квартирі як і раніше було темно. Вона увійшла до під’їзду і сіла на горищному майданчику, звідки видно було розташовані одним сходовим прольотом нижче двері, що вели в квартиру Пера-Оке Сандстрьома. Вона взялася до кави, приготувавшись чекати.
Інспектору кримінальної поліції Хансові Фасте нарешті вдалося напасти на слід Сілли Нурен, двадцятивосьмилітньої провідниці сатанистської групи «Персти диявола». Відвідавши її в студії звукозапису «Рісент треш рекордс», що містилася в промисловому будинку в Ельвшьо, він зазнав культурного шоку, який можна було порівняти з тим, що його відчули при першій зустрічі португальці з індіанцями Карибського басейну.
Після кількох невдалих спроб вивідати щось у її батьків інспекторові Фасте пощастило дізнатися від сестри Сілли про студію звукозапису, де вона, за словами сестри, «брала» участь у запису CD-диска бенду «Cold Wax»[70] із Борленґе. Фасте нічого не чув про цей бенд і припускав, що той, певно, складається з хлопців двадцятилітнього віку. Тільки-но увійшовши до коридору, який вів у студію, він поринув у такий шквал оглушливих звуків, що в нього навіть перехопило дух. Він помилувався на «Wax» крізь скляне віконце і зачекав, доки в звуковій стіні утворилася щілина.
У Сілли Нурен було довге, чорне як вороняче крило волосся з червоними і зеленими пасемцями і макіяж у темних тонах. Вона мала пишні форми і була вдягнена в коротку кофтину, з-під якої виднівся відкритий живіт з пірсингом на пупку. На стегнах у неї був пояс із заклепками, і загалом вона скидалася на персонажа із французького фільму жахів.
Фасте показав своє посвідчення і попросив дозволу поговорити з нею. Вона жувала гумку і дивилася на нього із скептичним виразом, але зрештою махнула рукою в бік якихось дверей і відвела його в подобу гримувальної. Увійшовши сюди, він тут-таки спіткнувся об мішок із сміттям, залишений кимось прямісінько на порозі. Сілла Нурен налила води в порожню пластикову пляшку, випила її до половини, сіла за стіл і, закуривши сигарету, звернула на Ханса Фасте пильний погляд ясних блакитних очей. Фасте раптом розгубився, не знаючи, з чого почати.
— Що таке «Рісент треш рекордс»? — запитав він.
На обличчі в неї з’явився вираз невдоволення:
— Компанія, що випускає диски нових молодих бендів.
— І яку роль в ній відіграєш ти?
— Я — технік звукозапису.
Фасте глянув на неї трохи здивовано:
— Ти здобула відповідну освіту?
— Нє-а. Сама навчилася.
— На це можна прожити?
— А чому ти питаєш?
— Просто запитав. Я думаю, ти вже читала, що зараз пишуть про Лісбет Саландер.
Вона кивнула.
— У нас є відомості, що ти з нею знайома. Це так?
— Можливо.
— Так це чи не так?
— Це залежить від того, що тобі треба.
— Я веду пошуки божевільної, що скоїла потрійне вбивство. Мені потрібна інформація про Лісбет Саландер.
— Я жодного разу не бачила її з минулого року.
— Коли ти востаннє з нею зустрічалася?
— Це було восени позаминулого року. У «Вітряку». Вона туди свого часу ходила, а потім раптом перестала з’являтися.
— Ти пробувала з нею якось зв’язатися?
— Кілька разів намагалася зателефонувати їй по мобільнику. Номер не відповідає.
— І ти не знаєш, як її знайти?
— Ні.
— Що таке «Персти диявола»?
Сілла Нурен подивилась на нього глузливо:
— Ти що ж, газет не читав?
— Чому — не читав?
— Так там же написано, що ми — група сатаністів.
— А це так?
— Схожа я на сатаністку?
— А який вигляд має сатаністка?
— Ну, знаєш, мені навіть важко сказати, хто тут тупіший: поліція чи газети!
— Послухайте, кралечко, йдеться про серйозні речі!
— Це щодо того, сатаністки ми чи ні?
— Перестань дурня клеїти і відповідай на мої питання!
— І про що ж ти питав?
На секунду Ханс Фасте примружився і пригадав, як він кілька років тому їздив для обміну досвідом до Греції і знайомився з роботою тамтешньої поліції. Незважаючи на купу проблем, грецьким поліцейським жилося легше, ніж шведським. Якби Сілла Нурен повелася в Греції так, як оце зараз, він міг би нагнути її і тричі торохнути кийком. Він знову поглянув на неї:
— Лісбет Саландер була в «Перстах диявола»?
— Навряд.
— Що це означає?
— У Лісбет, по-моєму, було дуже
