Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

— Зі слухом?

— З музичним. Вона ще могла відрізнити труби від барабанів, але це все, на що вона була здатна.

— Я запитав, чи брала вона участь у групі «Персти диявола».

— Це й була відповідь на твоє питання. Чим, по-твоєму, взагалі займалися «Персти диявола»?

— Розкажи чим.

— Ти ведеш поліцейське розслідування за газетними статтями!

— Відповідай на питання!

— «Персти диявола» були рок-групою. У середині дев’яностих років зібралася група дівчат — аматорів хард-року, які грали задля свого задоволення. Знак пентаграми ми використовували для сцени і подавали себе так, як ніби ми трохи симпатизуємо дияволу. Відтоді наша група припинила своє існування, і я єдина з усіх, хто працює й далі в галузі музики.

— А Лісбет Саландер не була членом групи?

— Я тобі вже сказала.

— То чому ж джерела стверджують, що Саландер була членом групи?

— Тому що твої джерела — такі ж дурні, як і газети.

— Поясни!

— У групі нас було п’ятеро дівчат, і ми потім ще продовжували час від часу зустрічатися. Раніше ми збиралися раз на тиждень у «Вітряку», тепер ми це робимо приблизно раз на місяць, але все-таки підтримуємо взаємини між собою.

— І що ж ви робите, коли збираєтеся разом?

— А що, по-твоєму, взагалі роблять у «Вітряку»?

Ханс Фасте зітхнув:

— Отже, ви зустрічаєтеся, щоб випити спиртних напоїв.

— Ми зазвичай п’ємо пиво. І базікаємо про всяку всячину. Ти ж бо що робиш, коли зустрічаєшся з приятелями?

— І до чого ж тут Лісбет Саландер?

— Я познайомилася з нею в школі для дорослих, коли мені було вісімнадцять років. Вона іноді з’являлася у «Вітряку» і складала нам компанію за кухлем пива.

— Отже, «Персти диявола» не можна вважати організацією?

Сілла Нурен подивилася на нього так, ніби він упав з місяця.

— Ви — лесбіянки?

— Хочеш заробити по морді?

— Відповідай на питання!

— Не твоє діло, хто ми такі.

— Збав тон і не провокуй мене!

— Ще чого! Поліція стверджує, що Лісбет Саландер убила трьох людей, а до мене приходить з питаннями про мою сексуальну орієнтацію! Та пішов ти до дідька!

— Слухай! Адже я можу тебе заарештувати!

— Це за що ж? До речі, я забула тебе попередити, що я вже три роки вчуся на юридичному, а мій тато — це Ульф Нурен з адвокатської контори «Нурен і Кнапе». See you in court.[71]

— Я думав, що ти працюєш в галузі музики.

— Це я роблю для власної втіхи. Невже ти думаєш, що на це можна прожити?

— Не маю ніякого уявлення, на що ти живеш.

— Та вже не за рахунок лесбіянства і сатанізму, як ти, можливо, думаєш! І якщо поліція на цьому будує своє розслідування, то мене нітрохи не дивує, що ви досі ніяк не зловите Лісбет Саландер.

— Ти знаєш, де вона?

Сілла Нурен почала розгойдуватися перед ним з одного боку в інший і водити в повітрі руками:

— Я відчуваю, що вона десь близько… Почекай трохи, і я включу свої телепатичні здібності.

— Припини зараз же!

— Слухай, я ж тобі вже сказала, що нічого не чула про неї ось уже майже два роки. Я не маю ані найменшого уявлення про те, де вона. Що тобі ще треба?

Соня Мудіґ увімкнула Даґів комп’ютер і згаяла вечір на те, щоб скласти каталог інформації, що містилася на жорсткому диску і на доданих до комп’ютера дискетах. За читанням книги Даґа вона засиділася до одинадцятої вечора.

Звідси вона дізналася дві речі. По-перше, вона зрозуміла, що Даґ Свенссон блискуче володів пером і його об’єктивний опис діяльності секс-мафії читався з неослабною цікавістю. Вона подумала про те, що добре б було прочитати цю книжку слухачам Вищої школи поліції, тому що його знання пішли б їм на користь. Так, наприклад, Хансові Фасте було б дуже корисно дізнатися те, про що розповідав Свенссон.

По-друге, тепер вона знала, чому Мікаель Блумквіст вважає дослідження Даґа Свенссона можливим мотивом до його вбивства. Намічене Даґом викриття нашкодило б не тільки окремим особам. Декілька відомих діячів, що засідали в судах на процесах щодо сексуальних злочинів та брали участь у публічних дебатах, були б просто знищені. Мікаель Блумквіст мав слушність: книжка мала в собі мотив для вбивства.

Але якщо навіть хтось з аматорів платного сексу і зважився під загрозою викриття вбити Даґа Свенссона, цей мотив не працював відносно адвоката Б’юрмана. У матеріалах Даґа адвокат Нільс Б’юрман навіть не згадувався, і цей факт не тільки дуже підривав аргументацію Мікаеля Блумквіста, але значно підкріплював припущення, що єдиною можливою підозрюваною в цих убивствах є Лісбет Саландер.

Незважаючи на відсутність цілковитої ясності в питанні про мотиви вбивства Даґа Свенссона і Міа Берґман, зв’язок Лісбет Саландер з місцем злочину і знаряддям убивства був очевидний. Такі чіткі технічні докази важко було пояснити якось інакше, а вони вказували на те, що саме Саландер зробила фатальні постріли в квартирі в Енскеді.

На додачу знаряддя вбивства безпосередньо пов’язувалося з адвокатом Б’юрманом. Між цими особами існував безперечний зв’язок, крім того, очевидний був і можливий мотив. Судячи з художньої прикраси, знайденої на животі Б’юрмана, могло йтися або про зловживання сексуального характеру, або взагалі про якісь садомазохістські ігри. Навряд чи Б’юрман добровільно дав нанести собі таке незвичайне татуювання. Швидше можна було припускати одне з двох: або він відчував насолоду, зазнаючи приниження, або Саландер (якщо це вона зробила татуювання) спочатку привела його до безпорадного стану. Про те, як саме все відбувалося, Соня не хотіла робити припущень.

Тим часом Петер Телебор’ян засвідчив, що Лісбет Саландер застосовувала насильство тільки проти тих осіб, з боку яких вона з тієї чи іншої причини відчувала загрозу або які завдали їй образу.

Якийсь час Соня Мудіґ розмірковувала над тим, що сказав про Лісбет Саландер доктор Телебор’ян. Судячи з усього, він бажав її захистити і не хотів, щоб його колишня пацієнтка постраждала. Але в той же час слідство в основному спиралося на його аналіз її особи як соціопатки, що перебуває на межі психозу.

Проте думка Мікаеля Блумквіста подобалася їй більше.

Тихенько покусуючи губи, вона спробувала уявити собі інший сценарій замість прийнятого за основу, в якому Лісбет фігурувала як єдина підозрювана. Під кінець вона озброїлася кульковою ручкою і, борючись із сумнівами, написала в блокноті, що лежав на столі, один рядок:

Два абсолютно різних мотиви? Двоє вбивць? Одне знаряддя вбивства!

У голові в неї крутилася якась думка, яка весь час вислизала і яку їй ніяк