Смілла та її відчуття снігу - Пітер Хьог

— Я, звичайно ж, прочитав те, що ти написала. Такий потяг до льоду наводить на роздуми.

Він забиває льодоруб у сніг, обертає навколо нього мотузку й обережно вибирає її, поки я піднімаюся до нього. Коли я опиняюся поряд з ним, він починає говорити знову:

— Що б сказали фахівці про цей глетчер?

Ми озираємося на всі боки в щораз густішій пітьмі. На це питання важко відповісти.

— Фахівці не знають, що й сказати. Якби він мав площу вдесятеро більшу, він міг би бути класифікований як дуже маленький крижаний купол. Якби він був нижче, вони сказали б, що це боту-глетчер. Якби течія і вітер тут були трохи іншими, то вивітрювання, ерозія за один місяць так би його зменшили, що фахівці сказали б, що ніякого глетчера зовсім немає, а є лише острів, на якому лежить трохи снігу. Його не можна класифікувати.

Я знову опиняюся поряд з ним, він простягає мені мотузку, я залишаюся на місці, він піднімається. Зазвичай його рухи швидкі й методичні, але лід надає їм якоїсь невпевненості, як і буває з усіма європейцями. Він схожий на сліпого, який звик до своєї сліпоти, чудово вміє користуватися палицею, але все-таки сліпого.

— Мене завжди цікавило, наскільки обмежені можливості науки щось пояснити. Візьмімо, наприклад, мою власну галузь — біологію, що спирається на зоологічну й ботанічну системи класифікації, які розвалилися. Як наука вона більше не має фундаменту. Що ти думаєш про зміни?

Він ставить це питання без жодного переходу. Я йду за ним, він витягає подвійну мотузку нагору. Ми зв’язані пуповиною, немов мати і дитина.

— Вважається, що вони вносять різноманітність, — кажу я.

Він простягає мені свій термос. Я роблю ковток. Гарячий чай з лимоном. Він нахиляється. На снігу лежать кілька темних зерен — розкришених каменів.

— Чотири і шість десятих на десять у дев’ятому степені. Чотири і шість десятих мільярда років. Тоді Сонячна система почала набувати сучасного вигляду. Проблема геологічної історії Землі полягає в тому, що її неможливо вивчати. Не залишилося жодних слідів. Адже з того часу, з днів Творення, камені, подібні до цих, перетворювалися незліченну кількість разів. Те ж саме можна сказати Про лід навколо нас, повітря, воду. Їх походження не можна більше простежити. На Землі немає речовин, які зберегли б свою первинну форму. Саме тому метеорити становлять інтерес. Вони потрапляють до нас іззовні, вони не зазнавали тих перетворень, які Лавлок описав у своїй теорії про Гею. Вони за своєю природою сягають корінням часів утворення Сонячної системи. Та й утворювалися вони, як правило, з перших елементів Всесвіту. Заліза, нікелю, силікатів. Ти читаєш художню літературу?

Я хитаю головою.

— Даремно. Письменники раніше за вчених бачать, у якому напрямі ми рухаємося. Те, що ми знаходимо в природі, вже більше не є відповіддю на питання, що в ній є. Все визначається тим, що ми в змозі зрозуміти. Як у Жуля Верна «В погоні за метеором» — про метеор, який виявляється найбільшою цінністю в світі. У мріях Веллза про інші життєві форми. У Пайпера в «Уллері». Життя на основі неорганічних речовин, тіла, створені із силікатів.

Ми виходимо на пласке, відшліфоване вітром плато. Перед нами відкривається рівний ряд тріщин. Ми, мабуть, дійшли до зони абляція, того місця, де нижні шари глетчера переміщаються до його поверхні. Тут скелі розділяють крижаний потік. Я не помітила їх знизу, тому що вони зі світлого каменя. Вони світяться в щораз густішій пітьмі.

Там, де від підніжжя починається спуск до тріщини, сніг притоптаний. Тут вони перепочивали. Звідси він повернувся по мене. Я запитую себе, звідки він знав, що я прийду. Ми сідаємо. Лід утворює велике чашоподібне заглиблення, немов це відкрита скойка молюска. Він відгвинчує кришку термоса і говорить далі, неначе розмова й не уривалася, можливо, вона справді не уривалася всередині нього, можливо, вона ніколи і не припиняється.

— Вона гарна, ця теорія про Гею. Важливо, щоб теорії були гарні. Але вона, звичайно, неправильна. Лавлок показує, що земна куля та її екосистема являють собою складну машину. Гея по суті не відрізняється від робота. Він поділяє помилку всієї іншої біологічної науки. У нього немає пояснення початку всього. Пояснення першої форми життя, її виникнення, того, що передує ціанобактеріям. Життя на основі неорганічних речовин могло б бути першою такою сходинкою.

Я роблю обережні рухи, щоб зберегти тепло і перевірити його увагу.

— Лоєн приїхав сюди в тридцяті роки. З німецькою експедицією. Вони хотіли підготувати аеродром на вузькій рівнинній ділянці в північній частині острова. Вони привезли з собою ескімосів з Туле. Їм не вдалося вмовити поїхати з ними західних ескімосів через погану славу острова. Лоєн почав пошуки так само, як і Кнуд Расмуссен, коли той шукав свої метеорита. Він серйозно поставився до ескімоських легенд. І знайшов його. У шістдесят шостому році він повернувся сюди. Він, і Вінґ, і Андреас Ліхт. Але вони знали дуже мало, щоб вирішити технічні проблеми. Вони зробили стаціонарний спуск до каменя. Після цього експедицію було перервано. У дев’яносто першому вони повернулись. Тоді ми вже були з ними. Але нам теж довелося повернутися додому.

Його обличчя майже зникає в темряві, лише голос залишається незмінним. Я намагаюся зрозуміти, навіщо він усе це говорить. Чому він як і раніше бреше, навіть зараз, у ситуації, яку він повністю контролює.

— А ті шматки, які були відпиляні?

Його мовчання слугує поясненням. Зрозуміти це — якоюсь мірою полегкість. Йому як і раніше незрозуміло, як багато я знаю і чи одна я. Чи буде хтось чекати його на острові, або в морі, або вдома, якщо він коли-небудь повернеться додому. Як і раніше ще якийсь час, поки я не все сказала, я буду йому потрібна.

Одночасно з цим стає ясно й інше. Те, що має вирішальне значення, але не дуже зрозуміле. Якщо він чекає, якщо йому доводиться чекати, то це означає, що механік не розповів йому всього, не розповів йому, що я одна.

— Ми дослідили їх. Не знайшли нічого незвичайного. Вони складалися із суміші заліза, нікелю, олівіну, магнію та силікатів.

Я знаю, що це має бути правдою.

— Отже, він не живий?

У темряві я бачу його усмішку.

— Спостерігається тепло. Абсолютно точно, що він виділяє тепло. Інакше його понесло б льодом. Лід навколо нього тане з тією інтенсивністю, яка відповідає руху глетчера.

— Радіоактивність?

— Ми вимірювали, але ніякої радіоактивності не виявили.

— А загиблі? — питаю я. — Рентгенівські знімки? Світлі смуги у