(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Легко торкнувшись губ хлопця, я схопилася з його колін, не давши поглибити поцілунок. Знову опустившись навпроти нього, я згадала, що він хотів про щось поговорити:

— Що ти хотів розповісти мені?

Роман знову скривився, ніби я змушувала його з'їсти лимон:

— Вероніку звинуватили в крадіжці картин з аукціону, — я відчувала, як мої брови підійматися від подиву, а очі округляються. — Вона мені щойно дзвонила в істериці та просила допомогти.

А ця фраза вже змусила мене насупитися. Коли вона відчепиться від мого хлопця? Вже ми начебто все вирішили, а все ніяк не заспокоїться. Їй що подзвонити більше не було кому?

Зараз я почувала себе ревнивою кішкою, якою треба було впитися в когось пазурами. Раніше я не підозрювала, що настільки ревнива. А зараз хотілося вчепитися їй у волосся і трясти доки вона не зрозуміє, що це МІЙ чоловік!

— І що ти зробив? — я намагалася, щоб мій голос пролунав рівно та спокійно. Судячи з усмішки Роми, вийшло у мене не дуже вдало.

— Подзвонив її братові та зв'язався з адвокатом, — не зводячи з мене погляду, він простяг руку через стіл і переплів наші пальці. — Моя місія на цьому закінчена, я не збираюся туди влазити. Нехай самі розуміються. Просто хотів, щоби ти про це знала. Мене можуть викликати на допити й таке інше, але це не означає, що я якось пов'язаний із Веронікою.

Рома погладжував мою руку своїм великим пальцем, явно намагаючись заспокоїти мене. Відчуваючи його хвилювання, я вирішила відпустити себе. Зрештою Роман поки що нічим себе не скомпрометував.

Потрібно і мені вчиться довіряти йому.