Не мій мільйонер - Ірина Романовська
- А ним безпечно ходити? – Аня з побоюванням дивиться на зледенілі балки під ногами і робить перший крок.
- Цілком. Його торік реставрували. - Згадую я. - Головне триматися за канатні перила та не поспішати.
- Як тут чарівно. І тихо.
- Був певен, що тобі сподобається. – реакція Ані мене дуже тішить.
- Будь-якій дівчині сподобається таке.
– Не кажи.
З сумом згадую, як зазвичай дівчатам в моєму оточенні ліпше подавай дорогі ресторани, елітні клуби або п'ятизіркові готелі обов'язково за кордоном, а ніж прогулянку по вулиці.
- Як гадаєш, чому вода в річці повністю не замерзла? - питає Аня, зупиняючись посеред мосту. З цікавістю споглядає через перила вниз.
- Гірські річки мають безліч великих ухилів та бурхливу течію. Тому вода і не встигає замерзнути, тому що зверху тече нова. Річки навіть у сувору зиму часто до кінця не замерзають.
Підходжу до Анички ззаду. Відчуваю, як вона завмирає та випрямляє спину. Порівняно зі мною, вона така маленька. Маківкою ледь мені до підборіддя дістає.
Опускаю свої руки в рукавичках на перила по різні боки від дівчини. Нахиляю голову до її щоки та вдихаю бажаний аромат. Мала, як і вчора, пахне чимось квітковим. Я в парфюмерії не фахівець, але здається, що це конвалія.
- Ти дуже гарна, Ань. Мене дуже сильно тягне до тебе.
Не чуючи заперечень, нахабнішаю далі та обхоплюю руками її талію. Підборіддям впираюся їй у потилицю. Звикаємо один до одного. Дивимося за рухом річки. Не промовляємо жодного слова.
Поступово Аня розслаблюється та відкидає свою голову мені на плече. Так і стоїмо. Насолоджуємось чи то природою, чи то нашою близькістю.
Все! Не можу більше чекати! Розгортаю Аню до себе. Дивлюся у її карі очі. Обхоплюю руками потилицю та притягую її губи до своїх. Впиваюся жадібно, різко, з почуттям голоду. Неначе від цього поцілунку залежить життя.
Наші язики переплітаються. Аня сильніше хватає мене за плечі. Притискається всім тілом до мене ближче. Мала теж цього хоче. Мене хоче. Теж пожирає мене своїм ротом.
Скільки часу ми стоїмо і цілуємося я не знаю. Робимо перерви лише на якісь секунди, щоб зробити жадібний вдих і знову продовжити наш поцілунок.
Ніколи особливо не приділяв уваги поцілункам, але з Анею хочеться це робити ще й ще. Я майже готовий закинути дівчину на плече та віднести до машини. Хочу відвести її до готелю, там цілувати і зайнятися з нею гарячим сексом.
Даю нам ще кілька хвилин на поцілунок. А потім зроблю заплановане.
Крізь вуличну тишу лунає дзвін мого мобільного телефону. Да хай йому грець! Дістаю телефон. На екрані горить ім’я «Світланка».
Твою ж... чому саме зараз, Світлано?
Відбиваю дзвінок та ховаю телефон у кишеню. Дивлюсь на Аню, а вона на мене. Стовідсотково вона бачила ім'я того, хто дзвонить.
- Світлана - це моя сестра, Ань. – пояснюю я.
- Тоді чому одразу не відповів? - з недовірою перепитує дівчина.
Через цей дзвінок ми відійшли на невелику відстань одного від одного. Від морозного повітря дихання майже стабілізувалося. Легені вдосталь наситилися киснем. Пульс сповільнився. Порушення знизило свій градус. Кров повернулася до голови.
- Та момент, знаєш, непідходящий. Ми цілувалися, якщо ти раптом не помітила. – намагаюся жартувати, але бачу, що Аня жарт не оцінила.
Розумію, що до готелю я поїду один. Це вже точно. Принаймні на сьогодні.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно