Потайна кімната - Йорн Лієр Хорст

Вони замкнули гараж на ключ і перейшла до другого. Завищали завіси, коли піднялися ворота. Усередині їх чекало сумне видовище розкарячених мотоциклетних скелетів, розкиданих запчастин, інструментів та обладнання.

— Синовий, — прокоментував Мортенсен, переступаючи каністру з-під оливи.

Його черевики позалишали сліди на брудній, запилюженій бетонній підлозі.

— Мабуть, сюди так ніхто й не заходив від самої його смерті, — промовив Вістінґ.

Він чекав надворі, доки Мортенсен позаглядав у шафки, пошарпав двері комірчини в глибині гаража.

— Думаю, тут ми нічого не знайдемо, — сказав він, виходячи.

Вістінґ кивнув, зачинив гаражні ворота.

Шукати відповіді на запитання треба було в іншому місці.

10

Ліне завела авто, але з місця не рушала, завмерла за кермом. Вона чимало часу витратила на Едель Голт. Могла зі спокійною совістю викреслити всі пункти, про які її просив розпитати батько, однак нічого конкретного не вивідала. Тему грошей вона зачіпала кілька разів, але так і не зуміла повернути розмову в русло, яке її цікавило. Ліне сподівалася, що батькові й Мортенсенові більше пощастить з партійними бонзами. Від тієї частини роботи, яку доручено їй, марно сподіватися великої віддачі, то було радше просування наосліп.

Наступна домовленість з Ґюттормом Геллевіком. Він займав чимало різних посад в Робітничій партії: і в центральній управі, і в міському осередку Осло. Ліне не раз бачила його в новинних сюжетах. То був огрядний чоловік з пишною сивою шевелюрою.

Двері відчинила його дружина.

— Вона прийшла! — гукнула жінка вглиб помешкання.

Ґютторм Геллевік крикнув щось у відповідь. Дружина провела Ліне в робочий кабінет. Геллевік встав з-за письмового стола, ступив їй назустріч.

— Я саме почав писати некролог, — махнув він рукою позад себе, у бік стола. — У церкві інші згадають його добрим словом, але я відчував, що теж мушу щось сказати.

Вони сіли на канапу в кутку кабінету.

— Що ви пригадуєте найвиразніше? — запитала Ліне.

— Теплий гумор, щире серце, милі розмови. Він завжди був цікавим співрозмовником і уважним слухачем.

— Ви з тих людей, які були йому найближчі.

— Принаймні колись, — кивнув Геллевік і розповів про першу зустріч, пов’язану з роботою робітничого руху, коли вони вступили в 60-х роках до партії.

Геллевік розповідав анекдоти й потішні байки про Бернгарда Клаусена, політика й приватну особу. Історії посилювали загальне враження про нього як про щедрого, щирого й мудрого чоловіка, котрий для багатьох багато важив.

— Але потім він змінився. За короткий час втратив дружину й сина. І це його зламало. Мало хто розумів, як важко йому було бачити згасання дружини. На позір він тримався, здавався сильним і міцним, насправді ж дуже страждав від того, що не міг їй допомогти. Коли ж загинув син, чаша страждань переповнилася. Він мусив узяти паузу і хоч на час піти з політики.

— Ви часто бачилися на ту пору?

— Я мав би більше підтримувати його, але Бернгард волів бути на самоті. Ходити на піші проходи. Щоб ніхто не муляв йому очі.

У кабінет увійшла дружина Геллевіка з кавою і намащеними лефсами — картопляними млинцями. Геллевік розповів, як Клаусен познайомився зі своєю дружиною і що вона для нього означала.

— Після її смерті він став зовсім іншою людиною.

— Якою?

Ґютторм Геллевік замислився, ніби зважував свої слова, щоб не бовкнути такого, що можна було б потрактувати як докір чи критику.

— Він завжди був уважним до співрозмовника, демонстрував зацікавленість, йому важливою була думка інших, він і сам охоче вступав у дискусії, але після смерті Ліси став маломовним і замкнутим. Раніше тільки його й чути було за столом, а потім наче онімів, сидів, поринувши в свої думки.

Слова Геллевіка дуже нагадували розповідь Едель Голт усього лиш пару годин тому.

— У той період трапилося ще щось, що вплинуло на нього? — запитала Ліне.

Ґютторм Геллевік наче не зрозумів запитання.

— Щось, пов’язане з політикою? — Ліне не уточнювала, що мала на увазі.

Геллевік похитав головою.

— Та ні… Але він почав змінювати погляди на чимало речей.

— Це ж як?

— Робітнича партія ратує за свободу, справедливість і братерство, однак Клаусен почав інакше трактувати ці поняття. Він не відчував своєї свободи. Вважав, що суспільство надто регулятивне, занадто втручається в приватне життя громадян, стає на заваді тим, хто намагається чогось досягти. Клаусен трактував це як несправедливість, відчував дедалі більшу потребу стати незалежним індивідом, а не частиною спільноти.

Геллевік розповів про свої політичні дискусії з Бернгардом Клаусеном.

— Для Ґеорґа Гімле та й для інших у партійному керівництві він почав ставати проблемою. Раптом обернувся вільнодумцем, який заперечував основоположну ідеологію. Але я цінував його вільнодумство. Це одна з рис, яку я високо ціную.

— Але ж згодом він повернувся у політику й став міністром закордонних справ, — завважила Ліне.

— Йому потрібний був час для зміни кута зору, — пояснив Геллевік. — Це вже сталося пізніше, наприкінці його політичної кар’єри, але, думаю, його світогляд зазнав змін десь у той час, коли він осамотів.

Ліне спробувала відволікти Геллевіка від політики.

— Ви часто бували в нього на дачі? — запитала вона.

— Щоліта.

— І влітку після смерті дружини?

Ліне намагалася прив’язати розмову до важливого їй відтинку часу.

— Тоді — теж, — кивнув Геллевік і розповів про поїздки на риболовлю, пізні літні вечори, допомогу в господарстві. — Наприкінці літа він уже трохи ожив, побадьорішав, аж раптом сталося нещастя з сином.

Вони просиділи ще з півгодини, доки Ліне знайшла нагоду, як плавно завершити інтерв’ю.

Сидячи в авті, Ліне переглянула свої записи. Вона мусила надсилати батькові звіти про кожне своє щонайменше розслідування. Незвичний метод роботи. Переважно Ліне робила нотатки трохи тут, трохи там, щось записувала в блокнот, щось зберігала в «маку», а щось — у голові. Потім зводила все до спільного знаменника в статті. Тепер складати докупи виокремлені пазли в одну зв’язну історію мала не вона, а її батько.

Запис розмови з Ґюттормом Геллевіком вималював дещо інший портрет Бернгарда Клаусена, ніж той, який вона вже мала в своїй уяві. Та у Ліне не було відчуття, що вона підступила ближче до того, за чим шукала.

Найцікавішим батьковим завданням була цидулка з номером телефону, знайдена в одній з коробок з грошима. Вона вийняла аркушик з іменем, адресою та ідентифікаційним номером власниці, Ґіне Юнасен. Інформації про неї знайшлося небагато. Мешкала сама. Дітей не мала, працювала на півставки в книгарні.

Ліне ввела адресу в GPS. 26 хвилин їзди. Замість того, щоб зателефонувати й