Вітчим для падчерки - Віта Кросс

Глава 7. Елізабет

- Нічого собі не важливо!

 - Та це грандіозно!

 - Мега!

 - Ядерний вибух!

Заторохтіла навперебій дівчата так само як і я, скоса поглядаючи в бік кутового столу.

 - Але слухай, або я чогось не наздоганяю, або твоя Еліза аж надто змінилася. Або це новина про майбутнє весілля так на неї вплинула, що вона років десять скинула? - уїдливо помітила Келлі, натякаючи на супутницу містера Мітчела.

 - Та ні, не настільки Еліза виглядала закоханою, - я відповіла задумливо.  

 - А даремно. Мужик он який видний, гляди Тейт. Один його костюм коштує як половина цього кафе.

Дівчата збуджено обговорювали принади майбутнього вітчима, а я примружившись, розглядала знайомого чоловіка, який вальяжно відкинувся на стільці і слухав те, про що мовила радіостанція «модель напрокат ». Дівчина без угаву щось говорила, раз у раз по-дурному кліпаючи очима і облизуючи губи.  

Мене ледь не знудило від такої показухи. Адже вона продає себе йому і навіть не соромиться. Як пончик на вітрині показуючи свої найсолодші сторони.

Я видихнула, відвернувшись і втупившись очима у вікно. Народ на вулиці поспішав у своїх справах, кілька дощових крапель зірвалися з осіннього неба, а я намагалася відволіктися і не думати про чоловіка. Відчула себе свідком чогось брудного і неправильного. Адже він не дарма вибрав саме це місце, сподіваючись не бути спійманим знайомими. Або ... йому взагалі все одно? Містер Мітчелл здався мені досить серйозним чоловіком виходячи з тих кількох годин, що мені вдалося провести в його компанії. Так невже він зраджує Елізі?

Хоч моя мачуха не приклад для наслідування від слова зовсім, а все ж навіть вона не заслуговує бути обманутою.

Я знову обернулася на парочку і шоковано відчинила очі. Щелепа з гуркотом обвалилася на стіл, коли брюнетка взявши його руку в свою нахабно втягнула вказівний палець чоловіка в рот. Куточок його губ лише злегка поїхав вгору у відповідь на цю її дію.

 - Воооууу, - пошепки захопилася Тейт, - я б теж так хотіла зробити.

  - Фу блін, Тейт, не говори мені, що ти така ж розпещена, як і ця «бери мене де хочеш, хоч в кафе» дама.

 - Вона взагалі в курсі, що тут діти? - зі злістю випалила я.

Не знаю що мене більше розлютило - подібна поведінка в самий розпал дня в громадському місці, або сам факт того, що її губи перетворились на пальцесмок і всмоктували палець майбутнього чоловіка Елізи?

Керуючись сама не знаю чим в цей момент, напевно власною імпульсивністю або бажанням вимагати справедливості, я схопилася з місця і під відбивання серцем відбійного пульсу, впевнено пішла в їхній бік.

- Не хочеться звичайно порушувати вашу ідилію, але це сімейне місце і спостерігати за сексуальними іграми вашої парочки не надто вже й приємно!

Мені потрібна була вся внутрішня сила, щоб сказати це не тремтячим голосом. Дівчина різко випустила палець містера Мітчелла, а чоловік здивовано задер голову. У блакитних очах блиснуло здивування і зацікавленість, але ніяк не провина або очікуваний переляк.

 - Дівчина, а ви адміністатор цього кафе? - холодно поцікавилася штучна барбі. Зі справжнього у неї були хіба що мочки вух.  

 - Я відвідувач цього кафе, у якого блювотний рефлекс на вашу зухвалу поведінку, - уїдливо відповіла я у відповідь, злегка знітившись під чоловічим знущальним поглядом.

Здавалося його неможливо збентежити взагалі нічим. Він навіть не кидається з поясненнями мовляв все, що я тут побачила просто мені привидилося. Де ж прохання нічого не говорити Елізі?  

 - І ще, ви взагалі в курсі дівчино, що ця людина одружується? - тицьнувши пальцем в пильно спостерігаючим за мною від низу до верху чоловіка, я спопеляла її поглядом.

Та за це Еліза повинна як мінімум на три дні звільнити мене від домашніх обов'язків. Я тут її шлюб рятую, можна сказати.

 - Мене це мало хвилює, - здивувала Барбі. - Кевін сам мене запросив.

Я перекладаю очі на Кевіна, тобто містера Мітчелла і тут же відчуваю рій крижаних мурашок на спині. Він схиляє голову і дивиться так, ніби задає німе запитання «І що ж далі? Що ти будеш робити? ».

 - Містере Мітчелл, думаю, Елізі не надто сподобається дізнатися, що її наречений дозволяє якійсь ... дівчині, - проціджуючи крізь зуби кожну букву, тому що маю на увазі зовсім інше слово, але совість не дозволяє його вимовити, - обсмоктувати ваші пальці. Або не тільки пальці?

О Боги, я сказала це! Бажання закрити обличчя долонями стало просто непереборним, тому що в думках подібна фраза звучала не так зухвало. Ні, я можу собі дозволити розмовляти подібним чином, наприклад, з Дженні, але не з чужим чоловіком, старшим за мене років на десять, а то й більше.

- Послухай сюди, малолітко, - засичала зміюка в вовняній сукні, вириваючи з збентеженого полону мою свідомість.

 - Заткнись! - голос містера Мітчелла пролунав так несподівано різко, що ми разом з брюнеткою врізалися в нього питальними поглядами.

Це кому він сказав? Мені? Або їй?

Щоки нещадно запекли, і я готова була крізь землю провалитися бо чомусь в кафе стало підозріло тихо. Мабуть наша сцена привернула занадто багато уваги і тепер присутні спостерігали за розгортаючимися подіями, як за реаліті - шоу.

Містер Мітчелл раптом встав, вийняв із внутрішньої кишені піджака пачку грошей і кинув кілька купюр на стіл. Я відійшла на крок, не розуміючи що він робить і жадібно вдивляючись в купюри. У мене стільки в руках не було зроду.

 - Це за каву і особисто тобі на чай, Менді! - відрізав коротко, ігноруючи спроби брюнетки обуритися і надути ображено губи.

 - А ти йдеш зі мною! - велика долоня обхопила мої холодні пальці, впорскуючи в кров адреналін і ниточки електрики, що відходили від його шкіри.

 - Куди?

Замість відповідь чоловік подивився на мене , змушуючи в грудку стиснутися від цього погляду. У шлунку знову залоскотало і в паніці згорнулося в вузол.