Українська література » » Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки

Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки

---
Читаємо онлайн Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки
Авакум, ні в якому разі не можна виключити з гри відомого діяча «соціального руху» Чезаре Савеллі, тим паче що він водночас і начальник охорони Боргезе. А якщо він учасник цієї гри, підсумував Авакум, то чи його екскурсія до Санта-Ани не є спробою забезпечити собі алібі й довести, що він поза грою?

Існувало і третє припущення — що затриманому художникові, члену комуністичної партії, провокатори, які пролізли до партії, запропонували викрасти картину... Навіть і в такому разі (хай бог милує, думав Авакум) Чезаре Савеллі не випадав з гри, залишався в ній. Без сприяння Савеллі задуману провокацію не можна було б здійснити! А поїздка до Санта-Ани була димовою завісою змовників.

Такі болісні й пекучі були ті думки, аж обличчя Авакумові палало, неначе він підійшов до розжареної печі. Почувши, як Савеллі тупотить у холі, він відчинив двері й став на порозі. «Або спробує мене вбити, коли здогадався, що я оглядав його речі, або спробує перетягнути на свій бік,— подумав Авакум.— Одне з двох!»

Савеллі справді нагадував шаленця, що задумав убити когось, але здоровий глузд усе ще допомагав йому тримати себе в руках. Його очі люто палали, наче в ошкіреного вовка, але за вовком стояла невидима Дисципліна з величезним дрюком у руках.

— Цікаво! — сказав Савеллі, важко дивлячись на нього очима, налитими кров'ю.—Я думав, що вас немає, трясця його матері, а ви тут! Чому, прошу, адже ви мали забратися звідси?

— Мав вийти,—мовив з підкресленим спокоєм Авакум.— Але я подумав, що зможу зробити це пізніше, наприклад, через годину!

— Гм! — озвався Савеллі з посмішкою, з якої наче капала отрута.— Гарні речі приходять вам у голову, хай йому чорт, браво!

Авакум помовчав.

Вони перезирнулися, наче боксери після першого удару гонга.

— Якийсь ідіотизм! — обурився Савеллі.— Невже немає щітки в цьому домі? Поки ви не припхалися сюди, щітка завжди була на вішалці.— Він тримав у руці піджак і безглуздо крутив головою, але не підводив очей до вішалки.

— Ось вона, над вашою головою! — кивнув Авакум.— Я застав її на цьому місці, і, як бачите, вона й досі там.

— А-га! — промовив Савеллі. Він узяв щітку і почав старанно чистити темну пляму на рукаві.— Ну й дурна ж у мене сестра! — сказав він.— Як ступа! Навіщо було їй здавати в найми кімнату? А це кров! — проревів він, мало не сунувши під ніс Авакуму забруднений рукав.— Бачите? Це людська кров!

— Можливо! — відповів з підкресленою . байдужістю Авакум.

— Побачивши цю пляму, ви подумали, що я вбив когось? Це ви подумали?

— Нічого я не думав! — заперечив рівним голосом Авакум.— Я звик за півгодини до їди ні про що не думати.

— Облиште, без хитрощів! Ви подумали, що я вбив людину. Знаю я, про що ви думаєте! Тільки вбивства і кров у вас перед очима!

— Мені від крові стає погано! — лагідно всміхнувся Авакум.

— Нікого я не вбив! — знову проревів Савеллі, але цього разу на октаву нижче, і замовк.— Я комахи не можу вбити, не те що людини! — І раптом голосно, ні сіло ні впало, засміявся.

— Те, що ви не здатні вбити, ясно з першого погляду! — всміхнувся Авакум.

— Автобус ударив на моїх очах одного молодика,— сказав Савеллі.— Я допоміг посадити його в машину, яка випадково проїздила там. От звідки кров.

— Жахливо! — вимовив Авакум.— І де це сталося?

— Недалеко від Санта-Ани.

«Не йде на гачок! — подумав із злістю Авакум.— Але стривай-но, я зараз зіб'ю з тебе пиху!»

— Знаєте,— почав він,— щойно передали по радіо надзвичайне повідомлення.

— Невже? — здивувався Савеллі, не перестаючи чистити піджак.— Надзвичайне повідомлення, кажете?

— Пограбували вашу галерею! — відповів Авакум, пильно дивлячись на нього.

Не підводячи голови, Савеллі вигукнув:

— Коли?

— Вночі.

— Оце так! — Савеллі кинув щітку на підлогу, і піджак повис на його руці.— Що каже поліція?

— Поліція каже, що викрадена картина коштує понад чотириста тисяч доларів!

— Чотириста тисяч?

— А ви скільки думаєте?

— Я нічого не думаю, добродію, бо не знаю, про яку картину мова.

«Не ловиться на гачок,— знову подумав Авакум.— Та на такі гачки попався б лише дурень, а не такий мастак!»

— Вкрадено «Данаю» Корреджо,— сказав Авакум.

— Свята Маріє! — вигукнув Савеллі, але доволі стримано. Не можна було зрозуміти, чи це «свята Марія» висловлює жаль з приводу того, що сталося, чи здивування.

— Вас, мабуть, чекають неприємності,— сказаз Авакум. Савеллі знизав плечима.

— Навряд. Я виїхав учора по обіді і до десятої години сьогоднішнього ранку був у Санта-Ані. Ночував у готелі «Республіка».— Він надів піджак, хоч пляма ще була помітна. Запалив сигарету, помовчав, потім озвався: — За мене, доброго католика, синьйоре, і свята Ана, і свята Агнеса,

і будь-хто із святих заступиться, якщо я потраплю в біду!

— Вам пощастило! — погодився Авакум.— Можна тільки позаздрити! А чи знаєте ви, що ваша племінниця синьйорина Луїза була вчора ввечері до пів на першу в Борге-зе? У вашому кабінеті.?

Савеллі насупився. Раптом обличчя його почервоніло, і в сіро-синіх очах знову спалахнула лють.

— Свята Ана мій свідок,— сказав він тремтячим від злості голосом,— клянусь її ім'ям, що викину вас у вікно, коли спитаєте іще щось! Невже ви гадаєте, хай вам біс, що це ваша червона Софія? Чого це ви так розбазікалися?

Хто знає, який був би фінал цієї сцени, коли б одна несподівана поява, що

Відгуки про книгу Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: