Привид - Ю. Несбе

Харрі поставив невеличку брезентову валізу під стіну і сів на один з матраців. Витягнув з внутрішньої кишені квиток на літак, поглянув на нього — і засунув назад. Зиркнув на годинника. Тринадцять годин до злету.

Харрі озирнувся. Заплющив очі. Спробував уявити собі оту сцену.

Чоловік у балаклаві. Який ані слова не вимовив, бо знав, що його голос упізнають.

Чоловік, який прийшов сюди до Густо. І не забрав у нього нічого, окрім життя. Чоловік, який ненавидів.

Куля була «макаровська», дев’ять міліметрів на вісімнадцять, тому, скоріш за все, убивця скористався пістолетом Макарова. Або то був «Форт-12». У крайньому випадку — «Одеса», бо ці пістолети вже почали ставати в Осло звичним спорядженням. Чоловік постояв тут. Вистрелив. І пішов.

Харрі прислухався, сподіваючись, що кімната почне з ним розмовляти.

Цокали секунди, накопичуючись у хвилини.

Вдарив церковний дзвін.

Тут уже нічого не можна було знайти.

Харрі підвівся і пішов.

Коли він був біля дверей, поміж ударами дзвону раптом почувся якийсь звук. Харрі почекав, поки стихне наступний удар. Ось воно почулося знову — легеньке шкряботіння. Відійшовши навшпиньки кілька кроків назад, він уважно обдивився кімнату.

Він стояв на порозі спиною до Харрі. Пацюк. Коричневий, з лискучим хвостом, вушками, що рожевіли всередині, та химерною білою плямою на шерсті.

Харрі спершу не усвідомив, що його затримало. Ну пацюк, ну і що з того?

То були білі цятки.

Схоже, пацюк десь пролазив крізь пральний порошок. Або ж…

Харрі знову окинув кімнату уважним поглядом. Велика попільниця поміж матрацами. Знаючи, що матиме лише один шанс, він зняв свої туфлі і, коли дзвін ударив наступного разу, прослизнув через кімнату, вхопив попільницю і завмер непорушно за півтора метра від пацюка, який і досі не помітив його присутності. Харрі все розрахував і вдало вибрав час. Коли дзвін ударив знову, він стрибонув уперед, простягнувши руки. Пацюк зреагував надто повільно — і потрапив під керамічну посудину. Харрі почув сичання і відчув, як тваринка вертиться під попільницею туди й сюди. Він попхав попільницю по долівці до вікна, де лежав стос журналів, і придавив ними посудину. А потім почав шукати.

Продивившись всілякі шухляди та комоди, що були у квартирі, Харрі не зміг знайти ані найменшого сліду чи зачіпки.

Він схопив з підлоги пошарпаний килим.

І висмикнув з нього нитку основи — вона мала підійти для виконання задуманого. На кінці нитки Харрі зробив петлю. А потім підійшов до купи журналів і підняв попільницю достатньо високо, щоби під неї можна було підсунути руку. Приготувався до неминучого. Відчувши, як зуби пацюка вп’ялися в м’яку плоть між великим та середнім пальцями, Харрі перекинув попільницю і схопив пацюка вільною рукою. Він засичав, а Харрі висмикнув білі зернинки, що застрягли між волосинками тваринки, і попробував на смак. Наче перестигла папая. Віолін. У когось десь тут була заначка.

Харрі надів петлю пацюкові на хвіст і зав’язав її біля його основи. Поклав пацюка на підлогу і відпустив. Той чкурнув геть, а нитка побігла у Харрі по руці. Самонавідний пацюк.

Харрі пішов за ниткою, яка вела на кухню. Пацюк чкурнув за брудну засмальцьовану плиту. Харрі перекинув древній пристрій на задні коліщата і відсунув од стіни. В стіні виявився отвір завбільшки з кулак, і саме в цьому отворі й зникла нитка. Нитка рухалася, а потім завмерла.

Харрі просунув укушену руку в порожнину. Помацав усередині. Ізоляційні мати праворуч і ліворуч. Помацав рукою над отвором. Немає нічого. Шматок ізоляції над отвором витягнули. Придавивши нитку однією з ніжок плити, Харрі пішов до ванної, зняв з гачків дзеркало, заляпане слиною та мокротами, розбив його об край ванни і вибрав підходящий невеличкий фрагмент. Після цього увійшов до спальні, висмикнув зі стіни читальну лампу і повернувся до кухні. Вклав уламок дзеркала у порожнину. А потім увімкнув лампу в розетку над плитою й посвітив на дзеркало. І крутив ним доти, поки не знайшов підходящий кут.

Нарешті, він побачив те, що шукав.

Заначку.

То була полотняна торбочка, що висіла на висоті півметра над підлогою.

Отвір був надто вузьким, щоби просунути руку, а потім зігнути її в лікті й дістати торбу.

Харрі помізкував. Яким же знаряддям користувався власник цієї заначки, щоби її діставати? Він уже переглянув усі шухляди й комоди у квартирі, тож треба було лише попорпатися в базі даних своєї пам’яті.

Дріт.

Харрі повернувся до вітальні. Саме там він бачив дріт, коли вони з Беатою вперше приходили сюди. Дріт стирчав з-під матраца, зігнутий під кутом дев’яносто градусів. Лише власник цього жорсткого дроту знав його призначення. Харрі просунув зігнутий кінець дроту крізь отвір і зняв ним торбу з гачка.

Торба виявилася важкою. Втім, Харрі й сподівався, що вона не буде порожньою. Йому навіть довелося докласти зусиль, щоби пропхати її крізь отвір.

Торбину підвісили так високо, що пацюкам було важко до неї добратися, однак вони все одно примудрилися прогризти внизу маленьку дірочку. Харрі потрусив торбу, і з неї випало трохи крупинок. Тепер було ясно, звідки на шерсті пацюка взявся порошок. Потім Харрі розкрив торбину. Видобув з неї три маленьких пакетики віоліну, скоріш за все — четвертинки. Повного джентльменського набору наркомана всередині не виявилося, там була лише ложка з кривою ручкою та використаний шприц.

Він лежав на дні торбинки.

Щоби не залишити відбитків пальців, Харрі взяв серветку і витягнув його.

Помилитися було неможливо. Вульгарний, химерний, майже комічний. Як у комп’ютерних іграх. То була «Одеса». Харрі принюхався до пістолета. Якщо його не почистити й не змазати, то запах пороху зберігатиметься після пострілу місяцями.

А з цього стріляли не так давно. Він перевірив магазин. Вісімнадцять патронів. Двох бракує. Сумнівів у Харрі не лишилося.

Це було знаряддя вбивства.

Коли Харрі увійшов до іграшкової крамниці на вулиці Сторгата, до вильоту залишалося ще дванадцять годин.

У крамниці Харрі запропонували два різних комплекти для зняття відбитків пальців. Він вибрав дорожчий, зі збільшувальним склом, світлодіодом, м’якою щіточкою, порошком для опудрювання трьох різних кольорів, липкою стрічкою для зняття відбитків та альбомом для зберігання сімейних відбитків пальців.

— Для мого сина, — пояснив Харрі, коли розплачувався.

Дівчина за касовим апаратом зобразила рутинну посмішку.

Він повернувся на Гаусманнс-гате і заходився працювати, користуючись сміховинно маленьким світлодіодом для пошуку відбитків та посипаючи їх порошком із одної з мініатюрних баночок. Щіточка була така крихітна, що Харрі відчув себе Гуллівером.

На руків’ї пістолета були відбитки. Був також чіткий відбиток, здогадно великого пальця, на