Привид - Ю. Несбе
Харрі вдарив револьвер ногою, і той глухо гепнувся об стіну.
— Залізяка, — прошепотів старий. — Благослови мене залізякою, мій хлопче. Бо дуже пече. Заради нас обох, доведи справу до кінця.
Харрі на мить заплющив очі. Відчув, що втратив її. Вона зникла. Ненависть. Прекрасна палюча ненависть, яка була тим пальним, що рухало його. А тепер воно скінчилося.
— Та ні, дякую, — сказав Харрі. Переступив через старого і відійшов від нього убік. Застебнув мокрий піджак. — Мені треба йти, Рудольфе. Я скажу хлопцю-реєстратору, щоби він викликав «швидку». А потім зателефоную своєму колишньому начальнику і розкажу йому, де він зможе тебе знайти.
Старий захихикав, і в куточку його рота показалися червоні бульбашки.
— Ніж, Харрі. Це — не вбивство, бо я вже й так мертвий. Ти не потрапиш до пекла, обіцяю тобі. Скажу охоронцям на брамі, щоби вони не тягли тебе туди.
— Не пекло мене лякає, — відказав Харрі, кладучи до кишені промоклу пачку «Кемела». — Я — полісмен. І наша робота полягає у тім, щоби здогадний порушник закону постав перед судом.
Старий закашлявся, і червоні бульки лопнули.
— Облиш, Харрі. Твій жетон шерифа зроблений з пластику. Я хворий. Єдине, що може зробити суддя, це відправити мене до камери попереднього ув’язнення, де мене поцілують, обнімуть — і вколють морфіну. А я ж скоїв так багато злочинів…Підвішував під містками конкурентів. Убивав людей, що на мене працювали, як отого пілота, котрого ми прикінчили «жуком». І полісменів також убивав. Чоловіка-берета убив я. Послав Андрія з Петром до твого номера, щоби вони застрелили тебе. Разом з Трульсом Бернтсеном. — Старий знову захихикав. — І хлопця твого хотів убити в Ботсені. Уже відчуваєш ненависть, Харрі? Я мало не вбив твого хлопця!
Харрі зупинився біля дверей.
— Хто вбив Густо?
— Людство живе за євангелієм ненависті. Керуйся ненавистю, іди її стопами, Харрі.
— Хто твої спільники в поліції та в міськраді?
— Якщо я тобі скажу, ти допоможеш мені вирушити на той світ?
Харрі поглянув на старого. Швидко кивнув, сподіваючись, що його брехня не була очевидною.
— Підійди ближче, — прохрипів старий.
Харрі нагнувся. Раптом рука старого, схожа на заціпенілий пазур, вхопила його за лацкан і притягнула ближче. Голос, шорсткий, як точильний камінь, прошепотів йому на вухо:
— Знаєш, Харрі, я заплатив одному чоловікові, щоби той взяв на себе убивство Густо. А ти подумав, що я зробив це для того, щоби Олега випустили з того таємного місця, де його тримали. Це не так. Моя людина в поліції має доступ до програми захисту свідків. Я би легко міг організувати вбивство Олега там, куди його перевели. Але я передумав. Я не хотів, щоби він так легко уникнув…
Харрі спробував відірватися від старого, але той міцно тримав його.
— Я хотів, щоби його повісили догори ногами з пластиковим пакетом на голові. Щоби вода стікала по його ногах униз. Стікала по тілу і наповнювала пакет. Я хотів усе це зафільмувати. А потім цей фільм послати тобі. Зі звуком, щоби ти чув його верески. Якщо ти мене відпустиш, то цей мій план залишиться незмінним. Ти будеш здивований, як швидко мене випустять через брак доказів, Харрі. А потім я знайду його, Харрі, клянуся тобі, що знайду, ти лише пошту свою проглядай — чи не прийшов тобі фільм.
Зреагувавши інстинктивно, Харрі змахнув рукою. Відчув, як лезо влучило, куди треба. Увійшло глибоко. Він крутнув його. Почув, як старий охнув. А потім крутив ще й ще. Заплющив очі й відчув, як рвуться, перемелюються й обертаються кишки та внутрішні органи. І коли, нарешті, Харрі почув, як старий закричав, то він закричав разом із ним.
42
Харрі розбудило сонце, що світило йому в щоку. Чи, може, його розбудив шум?
Він обережно розплющив одне око й озирнувся довкола.
Побачив вікно вітальні і блакитне небо. Жодного шуму, принаймні зараз. Він вдихнув запах прокопченого димом дивана і підняв голову. Пригадав, де він.
З номера, де мешкав старий, він перейшов до власного номера, потихеньку зібрав свої речі в брезентову валізу, вийшов з готелю через чорний хід і поїхав на таксі туди, де він на сто відсотків був упевнений, що його не знайдуть: до будинку батьків Нібака в Оппсалі. Було несхоже, що після того, як він звідти поїхав, там устиг хтось побувати, і перше, що зробив Харрі, — це перерив усі шухляди та шафки на кухні та у ванній, аж поки не знайшов упаковку знеболювальних пігулок. Він випив зразу чотири, змив з рук кров Асаєва і пішов до льоху подивитися, чи зробив Стіг Нібак свій вибір.
Зробив.
Харрі повернувся нагору, роздягся, повісив свою одіж у ванній сохнути, знайшов ковдру і заснув на дивані, перш ніж встиг завертітися його мозок, обмірковуючи те, що сталося впродовж останніх годин.
Харрі встав і пішов на кухню. Вкинув до рота дві таблетки знеболювального і запив склянкою води. Відкрив холодильник і зазирнув усередину. Там було повно всіляких делікатесів; вочевидь, Нібак годував Ірен добре. Та Харрі відчув, як вчорашня нудота повернулася, і зрозумів, що поїсти йому не вдасться. Окрім холодильника, йому трапився вчора на очі й бар для спиртного. Та вчора Харрі обійшов його десятою дорогою і ліг спати.
Харрі розчинив дверцята бару. Пусто. І він з полегшенням видихнув. Понишпорив у своїй кишені. Намацав фальшивий шлюбний перстень. І в цю мить почув якийсь звук.
Здається, це був той самий звук, що розбудив його.
Харрі підійшов до відчинених дверей льоху. Здається, це музика групи «Weather Report»? Він спустився сходами і пішов до дверей комори. Зазирнув усередину
