За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Рано вранці група з дюжини чоловіків, варти, слуг та однієї жінки – Естеси – виїхали в ліс, що оточував столицю Вільхе з півночі.

Запах хвої – це був сосновий ліс – сприяв піднесеному настрою. Проте не сильно. Ессі з-під лоба спостерігала за королем, який їхав попереду і розмовляв із Торіаном та ще одним білявим чоловіком, членом Ради. Тут взагалі лише вони й були. Нікого стороннього монарх із собою не взяв.

«Найгіршого...» – вкотре промайнув спогад з вчорашнього вечора. Скільки б дівчина не просила свого чоловіка хоча б натякнути – він відмовлявся. Сказав, що треба лише бути пильними, а він уже постарається зробити так, аби вони були подалі звідси.

Торіан же їй нічого не казав лише тому, що боявся, що білявка одразу порушить свою обіцянку.

Група мисливців приїхала на місце і спішилась. Дістали арбалети та рушниці, що кому більше до вподоби. Відпустили псів, які мали шукати дичину.

Ессі і Торіан же залишились у своїх сідлах, збирались їхати далі на прогулянку.

– Впевнений, що не хочеш приєднатись? – запитав у брата Вельмар, що якраз кинув свого коня.

– Абсолютно, – впевнено сказав брюнет.

– А ви, міледі? Не передумали? Приєднуйтесь. Обіцяю – буде весело, – він кинув один лукавий погляд на брата. Ессі теж зустрілась із його кавовими очима всього на мить. Це її заспокоїло.

– Ні, Ваша Величносте. Не передумала.

– Дарма ви так. Зануди, – кинув на останок і пішов до інших. Естеса видихнула. Спокій та безтурботність короля чомусь лякали її більше, ніж якби він вів себе так, як дівчина це собі уявляла до знайомства.

– Ходімо, Ессі, – м’яко покликав її чоловік, і вони разом поїхали далі, а монарх задумливим поглядом їх супроводжував.

Якийсь час вони їхали мовчки, просто насолоджуючись цим неземним спокоєм, що намагався витіснити з їх думок напругу співом пташок, променями сонця та хрускотом сухих гілочок під копитами коней.

– Я думаю, ми можемо зупинитись тут, – Торіан кивнув в сторону порослої салатовою травою та барвистими квітами просторої галявини. Не цілий же день в сідлі сидіти, тому пара вирішила з собою взяти все необхідне для пікніку.

Ерцгерцог зістрибнув з коня, обережно допоміг злізти дружині, принагідно її облапавши, і почав розкладати речі, поки дівчина насолоджувалась приємним теплом, яке дарували їй сліпучі сонячні промені.

Примружившись, дівчина вдихала солодкий аромат квітів. Раптом її накрила тінь і дівчина нахмурилась, адже думала, що то хмари закрили сонце. Не встигла й очі відкрити, як її вуста накрили солодким, як мед, поцілунком. Вона усміхнулась і радо відповіла на цей жест. Чоловічі руки приємно ковзнули по спині і притиснули дівчину ближче. Вона обхопила його шию руками і потягнула на себе.

– Усе готово, – лоскотно сказав їй прямо в губи Торіан.

«Що ж він зі мною коїть, негідник», – намагалась вгамувати себе дівчина, йдучи за своїм чоловіком до розстеленого цупкого полотна, на якому лежали фрукти, трохи солодкої випічки, хлібу та в’яленого м’яса, а також дві фляги із соком і одна з дечим міцнішим. А ще Торіан прихопив із собою карти, тому має бути весело.

Пара вмостилась. Було зручно та м’яко завдяки траві, прим’ятій полотоном. Ще й Ессі могла розслабитись і спокійно дихати на повні груди, адже сьогодні корсет вона не вдягала, бо чим довше в ньому, тим більше потім ниє бік. Натомість на ній була зручна туга сукня, що досить добре тримала усе, що треба.

Скуштувавши всього потроху, Торіан взявся за карти.

– На що граємо? – запитав він, тасуючи колоду. Ессі стисла плечима. Вона не думала, що будуть ставки, але тепер вона відчула азартний вогник. З сім’єю вони ніколи не грали на щось, тому нічого придумати цікавого не могла.

– Є пропозиції?

– Є одна, – чоловік хтиво посміхнувся і, проводячи очима вздовж тіла юнки, сказав: – На роздягання.

Дівчина ледь не вдавилась соком від несподіванки. Хоча чи була то така вже й несподіванкою? Почервонівши від його відвертого нахабного погляду, Ессі взяла себе в руки і чітко сказала:

– Ні! – Торіан на те видав лише смішок і повернувся очима до майже відтасованої колоди карт.

– Боїшся програти? – як добре, що дівчина здатна контролювати свій азарт, бо лиш від однієї цієї короткої фрази їй довелось себе стримувати. Хотілось поставити його на місце, але вона не знала наскільки гарний він гравець.

– Про тебе піклуюсь, аби раптом не захворів, – чоловік кинув на неї з-під лоба короткий грайливий погляд.

– Тоді треба щось інше придумати, – він вирівнявся і показово постукав по підборіддю. – Може на бажання?

Дівчина спочатку хотіла кивнути, але задумалась і швидко схаменулась.

– Я боюсь, що доведеться відмовити вам, мілорде, адже ваші бажання викликають у мене деякі підозри, – на її вустах хитра усмішка.

– Ви що, міледі?! Як ви могли про мене таке подумати? – награно обурився чоловік, а Ессі видала смішок. – Я чесна порядна людина і чекаю ваших вибачень!

– Яких же вибачень чекає мілорд? – тихо запитала Ессі, заворожено спостерігаючи за губами чоловіка, що поволі наближались. Торіан ковзнув по її губах своїми і одразу відхилився назад. Переможно всміхнувся, коли на обличчі дівчини відобразилось щире збентеження. А потім вона зіщулилась і подивилась на того, хто щойно з нею насмілився так гратись. Тепер нехай чекає помсти.