За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Поснідавши, пара вийшла прогулятись садом, увесь час тримаючись за руки, кидаючи ніжні погляди одне одному, або цілуючись під кожним деревом. Схоже, гормони в голову вдарили, бо як ще пояснити те, що вони поводяться, як двоє закоханих підлітків, особливо Торіан.

Повертаючись до своєї кімнати, у коридорі вони натрапили на Його Величність. Він дочекався поки дівчина випрямиться з поважного реверансу і мовив:

– Маю гарні новини, брате! Завтра ми їдемо на полювання!

– Чудово, – кивнув Торіан. В його словах не відчувалось такого ж захвату, як в короля.

– Міледі, чи любите ви полювати? – вкрадливо поцікавився чоловік.

– Так, Ваша Величносте, – коротко відповіла дівчина.

– Яка гарна новина! Ви ж складете нам завтра компанію, чи не так? – по його погляду можна було сказати, що іншої відповіді, окрім як «так» прийнято не буде.

– Брате, я думаю не варто, – Ессі аж видихнула, коли Торіан заговорив. – У неї ще не до кінця загоїлась рана, їй варто залиши-

– Дурниці! Свіже повітря піде їй на користь, – Вельмар приобійняв свого молодшого брата за плечі і глянув на Естесу. – Не обов’язково треба, аби вона брала участь у полюванні, нехай просто складе нам компанію. Ви ж не проти, міледі?

Ессі поглянула на напруженого Торіана, який міцно стис щелепу і спопеляючим поглядом дивився на короля.

– Звісно, Ваша Величносте, – дівчина покірно схилила голову.

– От бачиш, все гаразд, – хлопнув Торіна по плечі. – А тепер мушу відкланятись. На все добре.

Чоловік впевненим кроком зник за поворотом, залишивши їх наодинці.

Вони мовчки дійшли до своїх покоїв, зачинившись там, подалі від чужих очей та вух.

– З цим полюванням щось не так, правда? – Ессі сіла поруч із Торіаном на дивані у вітальні, тихо задавши питання. Чоловік кивнув.

– Я завтра не буду брати участі в ньому. Для нас це буде звичайна кінна прогулянка лісом. Головне, пообіцяй мені, що не братимеш в полюванні участь, – він серйозно поглянув їй в очі і стиснув долоньку, – обіцяєш?

– Так. Але чого очікувати?

– Найгіршого.