(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

— Дивний він, — пробурмотіла він, трохи скривившись. — Здається, я провалила знайомство із твоїми батьками. Не змогла стриматися.

Катя виглядала засмученою, і навіть якоюсь розгубленою. Вона крутила в руках порожню чашку від кави та дивилася на силуети батьків, які були у вітальні. Я перехопив пальці, злегка їх стискаючи, відчуваючи, які вони холодні.

У той самий момент привернув у свої обійми, зігріваючи диханням і відчуваючи її неперевершений запах. Крихітка невпевнено обійняла мене у відповідь, проводячи рукою по моїй спині та змушуючи мене відволіктися від усіх проблем. Відразу ж захотілося відвести її до своєї квартири й не випускати зі спальні мінімум до ранку.

— Ось ви де, — почув я батьковий голос за своєю спиною. — А я думаю, куди ви поділися. Андрій уже поїхав, сказав, що випадково перевернув на себе каву. Я пропонував йому свою футболку, але він відмовився та поїхав додому.

— Нам теж час, — промовив я, повертаючись. — Каті завтра до першої пари, тому варто виспатися.

Мабуть, Андрій не став розповідати батькам про конфлікт. Дякую і на цьому. Я відчував, як у мені підійматися агресія. Це що він мав сказати Каті, що вона перестала себе контролювати? Чомусь відчайдушно захотілося йому врізати, а це бажання не відвідувало мене вже кілька років.

— Ви що вже йдете? — мама, як завжди, почала збирати мені їжу, їй обов'язково треба було дати мені щось із собою. Вона вважала, що мене завжди треба підгодувати. У якийсь момент я перестав чинити опір і просто дозволяв їй давати мені продукти. Їй приємно та мені смачно.

Ми тепло попрощалися з батьками, тільки Катя була якоюсь дивно замисленою. Вона щось обмірковувала, періодично покусуючи нижню губу. Це зовсім не допомагало мені зосередитись на дорозі.

Припаркувавшись на узбіччі, я повернувся до крихітки, підводячи її голову і заглядаючи в очі.

— Що сказав тобі Андрій?

Катя зітхнула, явно обмірковуючи, що сказати. Мені не подобалося, що вона підбирає слова та обдумує кожен свій рух.

— Він розповідав мені про розкрадання грошей, — нарешті пробурмотіла вона. — А ще назвав тебе злодієм і не чесною людиною…

Я бачив, що крихітка пом'якшує всі свої фрази. Мабуть, Андрій не соромився у висловлюваннях. Судомно стиснув руки в кулаки, які так і свербіли знайти щелепу мого зведеного брата.

— Андрій казав, що ти не вартий мене… І що він підходить мені більше… І я не витримала… Нагрубила йому, ще й каву вилила…

Крихітка закрила обличчя руками, а я відчував як у моїх грудях розгорається куля зі злості та ненависті. Коли ж він уже від мене відстане!

Не в змозі стримувати свої емоції, я вискочив з машини та підскочив до найближчого дерева, врізаючись у нього кулаком. Біль збитих рук не остудила мене, а навпаки підбурила. Знову і знову я прикладався до дерева, збиваючи кісточки у кров.

Прохолодні руки торкнулися мене, а зелені очі зловили погляд. Крихітка притулилася до мене всім тілом, міцно обіймаючи за талію.

— Я люблю тебе, — ледь чутно прошепотіла вона. — Я обрала тебе. Давай просто забудемо про Андрія, просто забудемо, ніби його ніколи й не було.

Не в змозі вимовити жодного слова, просто припав губами до відкритого рота, відразу ж поглиблюючи поцілунок.

— Тільки моя, — шепотів я, вкриваючи поцілунками шию крихітки. Мені потрібна була вона тут і зараз. Я вже був готовий затягнути її в машину, але Катя згадала про здоровий глузд.

— Тобі треба промити руки, — вона потягла мене до машини, одразу дістаючи аптечку з бардачка.

Зосереджено промиваючи кожну мою подряпину, Катя легенько дула, коли перекис щипав.

— Залишся сьогодні в мене, — випалив я, сподіваючись, що крихітка не відмовить.

— Добре, — кивнула вона, і я не зміг стримати переможну усмішку. — Тільки напишу братам.

Всю дорогу додому, я думав, що робити з Андрієм. Коли ж він перестане лізти в моє життя?

Треба завтра заїхати до нього в офіс. Та й у компанії батька я давно не був.

У квартирі панувала тиша і приємна напівтемрява. Катя відразу ж рушила до вікна, вбираючи в себе краєвид. А я зазначив про себе, що це її улюблене місце у всій квартирі й треба було б облаштувати їй там куточок. Чи може крісло якесь купити?

— Дякую, що підтримуєш мене, — притягнув до себе дівчину, запускаючи руки під светр. — Ти навіть не уявляєш, як багато це для мене означає.

Ми цілувалися як божевільні, коли крихітка злегка відсторонила від мене і лукаво подивилася:

— Я чекатиму тебе в душі, — залишила ще один поцілунок на моїх губах і зникла за дверима.

Було дивно спостерігати за тим, як розкривається її чуттєвість та жіноча сексуальність. Особливо зводило з розуму те, що вона не до кінця розуміла, який саме впливає на мене. Знемагаючи від нетерпіння, я вже збирався приєднатися до своєї дівчини в душі, як мені надійшло повідомлення на телефон.

“Думаю, нам варто поговорити. Завтра о 13.00 у ресторані “Асторія”