Чотири сезони - Стівен Кінг

Англії, «Лайт-сайд-прес» воно звалося — і, певно ж, за весь наклад він заплатив із власної кишені), а ще того, хто вигравав щороку у вересні міжтюремний чемпіонат із бейсболу і коли в штаті Мен нарешті протягнуть закон про смертну кару. Великим прихильником смертної кари був цей Джордж Дунехі. Звільнили його з посади п’ятдесят третього, коли випливло, що в тюремному гаражі він влаштував автосервіс, де обслуговували зі знижкою, а прибутком ділився з Байроном Гедлі та Ґреґом Стаммасом. Гедлі й Стаммас вийшли сухими з води — ці двоє давно насобачилися прикривати свої зади. А от Дунехі пішов лісом. Ніхто за ним особливо не жалкував, але коли його місце посів Ґреґ Стаммас, це теж нікого не потішило. То був коротун із підтягнутим животом і такими холодними карими очима, яких ви ще ні в кого не бачили. На зморщених губах завжди грала болісна усмішечка, наче йому треба було в нужник, але він не міг сходити. Поки Стаммас був начальником Шоушенку, тут процвітала брутальність. Довести я не зможу, але підозрюю, що за цей час у лісосмузі, що росте на сході від тюрми, у північному світлі місяця прикопали з півдюжини тіл. І що вже Дунехі був поганцем, але до жорстокого, підлого й безсердечного Ґреґа Стаммаса йому було ой як далеко.

Вони з Байроном Гедлі були друзяки-нерозлийвода. Джордж Дунехі тільки звався начальником. Насправді у в’язниці верховодили Стаммас і (через Стаммаса) Гедлі.

Гедлі був високий і клишоногий, мав руде волосся із залисинами. На сонці він швидко обгорав, голосно говорив і, якщо ти, на його думку, ішов не досить швидко, міг угріти дрючком. Того дня, третього для нас на даху, він точив ляси з іншим охоронцем, Мертом Ентвіслом.

Гедлі саме почув якусь шалено гарну новину й через неї невдоволено бурчав. То був його стиль — невдячного скиглія, скупого на добре слово, людини, яка свято переконана, що проти неї — цілий світ. Світ обманом вициганив у нього найкращі роки життя і з радістю тепер відбере й решту. Я бачив вертухаїв, які, на мій погляд, були мало не святими, і, здається, знаю, чому так виходить. Вони розуміють різницю між своїм життям, хай яке воно там злиденне й несправедливе, і життям тих, за ким вони наглядають, одержуючи за це від держави заробітну платню. Що стосується болю, ці наглядачі здатні порівнювати. Інші не можуть. Чи не хочуть.

Байрон Гедлі підстав для порівняння не бачив. Він міг сидіти під теплим травневим сонечком, спокійний, розслаблений, і бризкати жовчю, оплакуючи свою нещасливу долю, тоді як менш ніж за десять футів від нього гнув спини, пітнів й обпікав руки об здоровецькі відра з киплячою смолою гурт чоловіків. Чоловіків, які у звичайні свої будні дні працювали так тяжко, що ця робота здавалася їм перепочинком. Тут доречно згадати давнє запитання, відповіддю на яке буде ваше ставлення до життя. Для Байрона Гедлі відповідь завжди така — «напівпорожня». Склянка напівпорожня. На віки вічні, амінь. Якби хтось дав йому ковток прохолодного яблучного сидру, він би неодмінно згадав про оцет. Якби йому сказали, що його жінка все життя була йому вірною, він би відповів: це тому, що вона страшна, як атомна війна.

Отож, він сидів і патякав із Мертом Ентвіслом, та так гучно, що ми всі чули. Його широкий білий лоб уже почервонів під променями сонця. Одну руку він перекинув через низький парапет, що тягнувся вздовж даху. Іншу тримав на руків’ї револьвера тридцять восьмого калібру.

Усі ми слухали історію разом із Мертом. Чотирнадцять років тому старший брат Гедлі переїхав у Техас, і відтоді ніхто з родини нічого не чув про того сучого сина. Усі думали, що він помер, і туди йому й дорога. Аж раптом півтора тижня тому пролунав міжміський дзвінок — телефонував адвокат з Остіна. Виходило все так, ніби брат Бредлі помер чотири місяці тому багатою людиною («Абзац, повірити не можу, як щастить деяким виродкам», — проголошував цей взірець вдячності на даху номерної майстерні). Гроші принесла нафта й оренда ділянок під видобуток нафти, і було їх там щось близько мільйона доларів.

Ні, Гедлі мільйонером не став (хоча це могло зробити його щасливим, принаймні на якийсь час), але той брат залишив усім своїм спадкоємцям досить жирні частки — по тридцять п’ять тисяч доларів на рило кожному досі живому члену його родини в штаті Мен, якщо цих людей можна буде знайти. Непогано. Це як у лотерею виграти й зірвати джек-пот.

Але для Байрона Гедлі склянка вічно була напівпорожня. Більшу частину ранку він скавчав Мерту про жирний шматок, який бісовий уряд відкусить від його нежданого спадку.

— А мені добре як на нову машину лишиться, — жалівся він. — А далі що? Проклятущі податки їм заплати: на машину, і за ремонт, і за сервіс, діти ще ті бісові дійматимуть, щоб катав їх з опущеним дахом…

— А коли виростуть — щоб за кермо пустив, — підтакнув Мерт. Старий Мерт Ентвісл знав, з якого боку бутерброда в нього маслом намащено, і мовчав про те, що для нього було очевидно так само, як і для всіх нас: «Якщо тобі, Байроне, старий ти песиголовцю, так муляють ті гроші, то я тебе від них позбавлю. Для чого ж тоді друзі, урешті-решт?»

— Точно. Захочуть покермувати, повчитися водити. Господи ж ти Боже мій. — Байрон аж здригнувся. — А наприкінці року що буде? Як неправильно розрахуєш податок і геть не лишиться грошей, щоб сплатити перебір, то це ж муситимеш викласти з власної кишені чи взагалі брати позику в якійсь жидівській лихварській конторі. І все ’дно тебе перевірятимуть. Їм до лампади. А коли влада тебе перевіряє, то завжди бере більше. Із Дядьком Семом хіба хтось сваритиметься? Він засуне лапу тобі в сорочку й стискатиме цицьку, допоки вона не посиніє, і все одно ти опинишся в повній дупі. Господи.

Запала важка мовчанка — Гедлі думав думу про те, як йому страхітливо не пощастило успадкувати ті тридцять п’ять тисяч доларів. Енді Дюфрейн, який менш ніж за п’ятнадцять футів від нього великою щіткою розмазував смолу, вкинув щітку у відро й покрокував до того місця, де сиділи Мерт і Гедлі.

Ми всі напружилися, і я побачив, як один вертухай, Тім Янґблад, потягнувся до кобури свого пістолета. Вартовий на сторожовій вежі постукав свого напарника по руці, і вони обидва теж повернулися. Враз мені подумалося, що Енді зараз