Породжені хтивістю - Ксенія Євчук

Я труснула головою, ухиляючись від цих думок.
Якщо це вже одяг, то я одягнусь.
Я натягнула худі на голову і воно змогло прикрити мій оголений зад.
Я присіла, щоб швидше брати листки.
Я б могла вийти. Але. Але?

Ми почали листуватись.
"Розкажи щось про себе. Здивуй мене."
"Мені подобаються чоловіки старші за мене."
"Не здивувало."
"Моя найкраща подруга-атеїстка."
"Досі не здивувало."
"Моя мати покинула нас з батьком, коли мені було чотири."
"Вже краще. В тебе ще одна спроба."
Я розірвала частину аркуша від злості. Йому подобається виводити мене.
"Я люблю жорстокість. Ігри. Мені подобається втрачати розум."
Це була здебільшого правда. 
Але не зовсім.
Він довго не повертав мені листок.
Дуже довго.
Пройшло достатньо часу, щоб я знудилась.
Я легенько привідкрила двері і глянула назовні. Нікого.
Біля лавки лежали мої речі і той самий аркуш.
Першим ділом я підбігла до одягу.
Зняла його худі. Одягла бюст. Футболку.
Труси? 
Де мої труси?
Їх не було. Але вони мали бути.
Та хрін з ними. На голе тіло я натягнула джинси і нарешті кивнула на листок.
Там було ще одне, чого він не дав мені прочитати. Він залишив це повідомлення на останок.
"Дякуй за те, що ти-не твоя подруга і ти віриш в Бога. Бо я також вірю в нього. І тільки заради Бога я не розніс ці двері кабінки, щоб трахнути тебе, mon chaton."

Я прикрила очі не розумію, чи хотіла я цього, чи ні.