Код да Вінчі - Ден Браун

— заперечив Тібінґ. — Багатьох спалили на вогнищі або просто кинули в Тібр. А в цьому вірші йдеться про гріб. Могилу в Лондоні. А в Лондоні поховано зовсім небагато рицарів. — Він замовк і пильно подивився на Ленґдона, наче чекаючи, що той от-от здогадається. Нарешті він не витримав. — Роберте, заради Бога! Церква, яку побудував у Лондоні військовий підрозділ Пріорату — самі тамплієри!

— Церква Темпля? — здивувався Ленґдон. — Хіба там хтось похований?

— Там десять найстрашніших могил з усіх, що ви бачили.

Насправді Ленґдон ніколи не був у церкві Темпля, але неодноразово натрапляв на посилання на неї, коли вивчав історію Пріорату. Цю церкву, що свого часу була осередком усієї діяльності Пріорату Сіону і тамплієрів в Об’єднаному Королівстві, назвали так на честь храму Соломона (Solomon’s Temple — англ.). Звідси ж походить і назва самого рицарського ордену; з-під цього ж храму тамплієри добули документи Санґріл, що дали їм таку необмежену владу над Римом. Безліч легенд розповідали про дивні таємні ритуали, що їх тамплієри виконували у церкві Темпля.

— Церква Темпля на Фліт-стріт?

— Зовсім поруч із Фліт-стріт — на Іннер-Темпль-лейн. — Тібінґ лукаво усміхався. — Я хотів, щоб ви ще трохи пометикували, перш ніж я вам усе розповім.

— Дякую.

— Ніхто з вас там не був?

Софі й Ленґдон заперечно похитали головами.

— Мені не дивно, — сказав Тібінґ. — Цю церкву заступають значно вищі будинки. Мало хто взагалі знає про її існування. Моторошне місце. Архітектура наскрізь поганська.

— Поганська? — здивувалась Софі.

— Це просто поганський пантеон! — вигукнув Тібінґ. — Церква кругла. Тамплієри знехтували християнською традицією будувати храми у формі хреста і спорудили церкву у формі правильного кола на честь сонця. — В очах Тібінґа затанцювали бісики. — Добрячий ляпас хлопцям у Римі! Це все одно, що спорудити Стоунхедж у центрі Лондона.

Софі пильно дивилась на Тібінґа.

— Добре, а як бути з рештою вірша?

Історик посмутнів.

— Не знаю, не впевнений. Це складно. Доведеться уважно оглянути кожну з десяти могил. Якщо нам пощастить, то на одній із них явно бракуватиме якоїсь кулі.

Ленґдон аж тепер усвідомив, як близько вони до розгадки. Якщо ця куля підкаже слово-ключ, то вони зможуть відкрити другий криптекс. Що в ньому — Ленґдон не уявляв.

Він іще раз подивився на вірш. Це був наче якийсь допотопний кросворд. Слово з п’яти літер, що говорить про Ґрааль? У літаку вони вже перепробували всі очевидні варіанти — «Grail», «Graal», «Greal», «Venus», «Maria», «Jesus», «Sarah» — але циліндр і не думав відкриватись. Усі ці слова надто очевидні. Мусить існувати ще якесь слово з п’яти літер, яке вказує на запліднену утробу Троянди. «Якщо вже його не зміг вгадати такий фахівець, як Лі Тібінґ, то це не просто якесь банальне посилання на Ґрааль», — вирішив Ленґдон.

— Сер Лі! — гукнув Ремі. Він дивився на них у дзеркало заднього виду. — Ви сказали, Фліт-стріт — це біля мосту Блекфраєрз?

— Так, їдь набережною Вікторії.

— Пробачте, але я не знаю, де це. Ми ж переважно їздимо тільки до лікарні.

Тібінґ закотив очі, а тоді пробурчав:

— Слово честі, іноді я почуваюся нянечкою. Хвильку, будь ласка. Прошу, пригостіться собі тим часом. — І він незграбно рушив до переду авта, щоб поговорити з Ремі.

Софі повернулась до Ленґдона й тихо мовила:

— Роберте, ніхто не знає, що ми в Англії.

Ленґдон визнав, що вона має рацію. Кентська поліція скаже Фашеві, що в літаку нікого не було, і той вирішить, що вони залишилися у Франції. «Ми тепер невидимі». Завдяки невеличкому фокусові Тібінґа, у них з’явилася маса часу.

— Фаш так просто не здасться, — сказала Софі. — Він надто багато поставив на цей арешт.

Ленґдон намагався не думати про Фаша. Софі пообіцяла зробити все, що буде в її силах, аби довести його невинність, коли все скінчиться, але Ленґдон уже побоювався, що з цього нічого не вийде. Цілком можливо, що Фаш сам замішаний. Ленґдонові в голові не вкладалося, що судова поліція Франції може вплутатись у пошуки Святого Ґрааля, але цієї ночі було стільки збігів, що хоч-не-хоч на Фаша падала підозра як на можливого змовника. «Фаш — ревний католик. І він уперто намагається повісити ці вбивства на мене». З іншого боку, Софі припускала, що, можливо, Фаш просто прагне будь-що заарештувати підозрюваного. Зрештою, доказів проти Ленґдона достатньо. Мало того, що його прізвище було на підлозі в Луврі і в щоденнику Соньєра, то тепер ще й виявилось, що він збрехав про свій рукопис, а тоді втік. За порадою Софі.

— Роберте, мені шкода, що ти так міцно в це встряг, — сказала Софі, поклавши руку йому на коліно. — Але я рада, що ти тут.

У її словах було більше прагматизму, ніж романтики, однак Ленґдон відчув, що між ними виник якийсь несподіваний потяг. Він утомлено всміхнувся.

— З мене було б більше користі, якби я виспався.

Кілька секунд Софі мовчала.

— Дідусь попросив мене довіряти тобі. Я рада, що хоч раз його послухалась.

— Ми з ним навіть не були знайомі.

— То й що? Мені здається, ти зробив усе, чого він хотів: допоміг мені знайти наріжний камінь, розповів про Санґріл, пояснив суть того ритуалу в підземеллі. — Вона помовчала. — Сьогодні дідусь став мені ближчий, ніж був усі ці роки. Знаю, його б це дуже потішило.

Удалині крізь ранкову мряку почав вимальовуватися Лондон. Колись над цим пейзажем височіли Біґ-Бен і Тауерський міст, а тепер їх замінило «Око Мілленіуму» — величезне ультрасучасне оглядове колесо заввишки п’ятсот футів, з якого відкривалась захоплива панорама міста. Одного разу Ленґдон спокусився на цей атракціон,