Затемнення - Стефані Маєр
— Припиніть, припиніть це! — заволала я, незграбно протискуючись поміж них. Місця в наметі було так мало, що мені було досить простягнути руки, аби торкнутися грудей обох суперників. Едвард поклав мені руку на талію, готовий будь-якої миті посунути мене зі свого шляху.
— Припиніть це негайно! — наполягала я.
Під моїм впливом Джейкоб почав трохи заспокоюватись. Тремтіння зменшилось, але його зуби і досі були оскалені, а очі не припиняли слідкувати за Едвардом. Сет і далі гарчав — довгим безперервним звуком, як заставка до напруженої ситуації, що настала в наметі.
— Джейкобе? — спитала я, дочекавшись, коли він нарешті погляне на мене. — Тебе поранено?
— Звісно ж, ні! — прошипів він у відповідь.
Я повернулась до Едварда. Він дивився на мене, вираз його обличчя був злим та суворим.
— Це було негарно. Тобі слід вибачитись.
Його очі розширились від огиди.
— Ти жартуєш — він же ледь не задушив тебе!
— Це тому, що ти скинув його на підлогу! Він зробив це ненавмисне, до того ж зовсім мені не зашкодив.
Едвард, протестуючи, застогнав. Повільно він звів очі, щоб перехопити погляд Джейкоба. Це були погляди ворогів.
— Вибач мене, пес.
— Нічого страшного, — відповів Джейкоб, додаючи уїдливості до свого голосу.
Незважаючи на те, що вже було не так холодно, як раніше, температура все одно була дуже низькою. Я склала руки на грудях.
— Ось, візьми, — промовив знову спокійний Едвард. Він підняв з підлоги Джейкову куртку й накинув наверх моєї.
— Це ж Джейкова, — спробувала заперечити я.
— У Джейка є хутряна шуба, — нагадав мені Едвард.
— Якщо ви не проти, я просто знову скористаюся спальним мішком, — проігнорував його зауваження Джейкоб, обійшов нас і заліз у спальник. — Я не зовсім був готовий прокидатись. Сьогодні в мене була не найліпша ніч.
— Це була твоя ідея, — байдуже промовив Едвард.
Джейкоб скрутився калачиком і вже заплющив очі. Він мирно позіхав.
— Я не мав на увазі, що це була не найліпша ніч у моєму житті. Я просто хотів сказати, що трохи не виспався. Я вже гадав, що Белла ніколи не замовкне.
Я здригнулась і уявила, про що я могла базікати уві сні. Варіанти були жахаючими.
— Я радий, що ти задоволений, — пробубонів Едвард.
Джейкові темні очі швидко розплющились.
— А хіба ти не добре провів ніч? — самовдоволено запитав він.
— Не можу сказати, що це була найгірша ніч у моєму житті.
— Гадаю, вона входить в першу десятку, чи не так? — знов спитав Джейкоб, продовжуючи насолоджуватись моментом.
— Можливо. Джейкоб посміхнувся і заплющив очі.
— Але, — продовжив Едвард, — навіть якщо б учора вночі я міг зайняти твоє місце, вона б не очолила десятку найкращих ночей у моєму житті. І не мрій.
Джейкоб розплющив очі, ривком підвівся, його плечі були напружені, а очі пильно дивились на Едварда.
— Знаєш що? Мені здається, тут забагато люду…
— Не можу не погодитись.
Я штовхнула Едварда ліктем під ребро — тепер, мабуть, у мене буде синець.
— Тоді, думаю, я посплю трохи пізніше, — скривився Джейкоб. — Та й у будь-якому разі мені потрібно поговорити з Семом.
Він на колінах поповз до виходу і схопився за язичок блискавки.
Біль пронизав мій хребет і поповз униз у напрямку шлунку — я раптово збагнула, що це може бути останній раз, коли я його бачу. Він повертається до Сема, повертається, щоб боротися з юрбою кровожерливих вурдалаків-перволітків.
— Джейку, стривай, — кинулась я за ним, і моя рука опустилась, щоб ухопити його долоню.
Він відсмикнув руку, перш ніж я встигла торкнутися.
— Будь ласка, Джейку. Ти не залишишся?
— Ні.
Його відповідь була холодною та різкою. Я знала, що на моєму обличчі відбився весь біль, який я відчувала, тому що Джейк пом’якшав, і напівусмішка з’явилась на його вустах.
— Не хвилюйся за мене, Білко. Зі мною все буде гаразд, як зав жди, — він силувано розсміявся. — До того ж невже ти гадаєш, що я дозволю Сетові зайняти моє місце в зграї, отримувати все задоволення і всю славу? Ага, розігнався, — він пирхнув.
— Будь обережним…
Він вислизнув із намету перш, ніж я встигла закінчити речення.
— Облиш це, Белло, — почула я його бурмотіння, коли він застібав намет ззовні.
Я розрізнила звук кроків, що віддалялися, але потім стало на диво тихо. Вітер більше не скаженів. Можна було почути ранкові співи пташок десь у горах — і більше нічого. Джейкові кроки також стихли.
Я закуталася в свої куртки і притулилась до Едвардового плеча. Ми довго мовчали.
— Скільки ще? — нарешті спитала я.
— Аліса сказала Сему, що все почнеться десь приблизно за годину, — м’яко, але похмуро відповів Едвард.
— Ми будемо разом. Незважаючи ні на що.
— Незважаючи ні на що, — погодився він, і його очі звузились.
— Я знаю, — промовила я, — я також за них боюся.
— Вони вміють за себе постояти, — запевнив мене Едвард, навмисно додавши в голос безтурботності. — Я просто не люблю пропускати всі веселощі.
Знову він про веселощі! Мої ніздрі роздулися.
Він поклав руку мені на плече.
— Не хвилюйся, — запевнив він мене і поцілував у чоло.
Ніби можна було примусити себе не хвилюватися!
— Звісно, звісно.
— Хочеш, щоб я тебе розважив? — видихнув він і пробігся своїми холодними пальцями по моїй вилиці.
Я мимовільно здригнулась — ранок досі був холодним.
— Може, не зараз, — відповів він сам собі, забираючи руку.
— Є й інші шляхи розважити мене.
— Що б ти хотіла?
— Ти міг би розповісти мені про десять своїх найліпших ночей, — запропонувала я. — Мені цікаво.
Едвард засміявся.
— Спробуй здогадатися.
Я похитала головою.
— Є забагато ночей, про які я не знаю, ціле століття не відомих мені ночей.
— Зумисне для тебе зроблю коло пошуку вужчим. Всі мої найкращі ночі трапились відтоді, як я зустрів тебе.
— Справді?
— Так, справді — сподіваюся, що в нас їх іще багато попереду.
Я трохи поміркувала і відповіла:
— Я можу пригадати лише свої найкращі ночі.
— Вони можуть бути однаковими, — підбадьорив він мене.
