Українська література » » Зарубіжний детектив - Агата Крісті

Зарубіжний детектив - Агата Крісті

---
Читаємо онлайн Зарубіжний детектив - Агата Крісті
погодився я.

Це був пречудовий вечір. Я був у захваті, але довелося несподівано спуститися на землю з рожевих хмар, коли Мейган сказала:

— Нам ще не пора додому?

Щелепа мені одвисла. Дійсно, я так захопився, що геть-чисто про все забув! Захоплений істотою, яку сам створив, злинув я на сьоме небо.

— Святий боже! — вигукнув я і одразу ж збагнув, що вечірній поїзд вже відійшов.

— Посидьте тут, а я подзвоню.

Я зателефонував до бюро «Левеллін Хаєр» і замовив найбільшого і найшвидшого автомобіля під ресторан. Потім повернувся до столу.

— Останній поїзд вже відійшов, — сказав я. — Доведеться їхати машиною.

— Направду? От здорово! — вигукнула Мейган.

«Якою ж милою дитиною вона була, — подумав я, дивлячись на неї. — Така вдоволена усім, невибаглива, приймала всі мої пропозиції без зайвих запитань і примх».

Машина приїхала і була велика й швидка, та все одно ми повернулися в Лімсток дуже й дуже пізно.

— Тебе вже, напевно, розшукують, можливо, навіть з собаками, — сказав я Мейган.

Але вона й оком не моргнула.

— Не думаю. Я часто не приходжу додому на другий сніданок.

— Воно-то так, але вже давно минув обід, ба навіть вечеря.

Однак цього разу Мейган пощастило. В будинку було темно і тихо. На її пораду, ми пішли за будинок і почали кидати камінчики у вікно Роуз. Скоро та виглянула, щось сердито бурмочучи, зійшла вниз і впустила нас.

— А я собі думаю, що ти вже давно спиш. Господар і міс Холланд (вона злегка пирхнула на слові Холланд) рано повечеряли і поїхали кататися на машині. Мені ж доручили дивитися за хлопчиками. Я думала, ти в себе… І господареві так сказала, коли вони повернулися.

Я урвав Роуз, зауваживши, що Мейган зараз краще піти в ліжко.

— На добраніч! — сказала Мейган. — І велике спасибі. Це був найкращий день у моєму житті.

Додому я повертався збуджений і щасливий, а тому добряче переплатив шоферові і навіть запропонував лишитися переночувати. Але він волів повернутися в Лондон.

Коли ми розмовляли з шофером, відчинилися вхідні двері і на порозі з'явилася Джоанна.

— Ага, то це ти. Нарешті!

— А ти хвилювалася за мене? — спитав я, коли ми зайшли у дім.

У вітальні Джоанна приготувала собі кави, а я віскі з содовою.

— Хвилювалася за тебе? Аж ніяк. Я лише думала, що ти залишишся в Лондоні й розвієшся трохи.

— О, я так розвіявся! — сказав я, сміючись, і розповів їй пригоди того дня.

— Джеррі, ти збожеволів, не інакше!

— Мабуть.

— Мій любий хлопчику, так робити не годиться. Ти в Лімстоку, не забувай. Тепер усі про це казатимуть.

— Слід сподіватися. Але ж Мейган ще зовсім дитина.

— Дитина? їй двадцять років, схаменись. Узяти двадцятирічну дівчину в Лондон, накупляти їй одягу, і щоб не було скандалу? Боже мій, Джеррі, тобі, як джентльменові, доведеться одружитися з нею, — напівжартома, напівповажно сказала Джоанна.

І в цю мить я зробив для себе разюче відкриття.

— Хай йому абищо! А я й не проти. Далебі, мені це навіть подобається.

Джоаннине обличчя химерно перекривилося. Вона встала і, йдучи до дверей, буркнула:

— Чуло моє серце.

Я так і лишився стояти зі склянкою в руці, приголомшений власним відкриттям.

Не знаю, що почуває чоловік, коли йде просити руки коханої. У книжках, я читав, йому пересихає в роті, комір стає затісний, психічний стан — жалюгідний. Але я цього не почував. Натомість, захоплений гарною ідеєю, я хотів якомога скоріше залагодити все як годиться і не бачив потреби хвилюватися.

Назавтра я прийшов до Сіммінгтонів близько одинадцятої, і коли Роуз відчинила двері, одразу ж спитав, де Мейган. Вона провела мене у ранкову кімнатинку і, поки Роуз ішукала Мейган, я лише тривожно подумав, чи не перепало бідолашній дівчині за вчорашнє. Але коли увійшла Мейган, мені відлягло від серця. Вона була спокійна і зовсім не засмучена. Трималася гордовито, гідно і була такою, як я лишив її вчора. На ній знову був старий одяг, лише тепер. вона надала йому чепурного вигляду. Неймовірно, як діє на дівчину відчуття власної привабливості. Мейган постаршала, і я одразу зрозумів це.

Однак я хвилювався, а то б не почав розмови, сказавши: — Привіт, ясочко! — що в даному разі більше скидалося на любовне привітання. Але Мейган це сподобалося, і вона з усміхом відказала:

— Привіт!

— Послухай, тобі не дісталося за вчорашнє? — спитав я.

— О ні, — відповіла вона заспокійливо і додала: — Але ще дістанеться. Я маю на увазі всякі балачки. Люди вміють робити з мухи слона.

Я заспокоївся, побачивши, що людський поговір не обходить Мейган.

— Власне, я прийшов сюди, щоб запропонувати тобі одну річ. Розумієш, ти мені дуже подобаєшся, і, гадаю, я тобі теж…

— Страшенно, — ввернула вона із запалом, який мене стривожив.

— І нам дуже добре разом. Отож, я гадаю, було б непогано, якби ми одружилися.

— О! — сказала Мейган здивовано. Саме здивовано, а не приголомшено.

— Ти справді хочеш зі мною одружитися? — спитала вона, ніби хотіла твердо в цьому переконатися.

— Над усе в світі, — сказав я щиро.

— І це означає, що ти мене кохаєш?

— Дуже.

Її очі були серйозні, а вигляд рішучий.

— Ти найкраща у світі людина, але я тебе не кохаю, — сказала вона.

— Я зроблю так, що покохаєш.

— Так не піде. Я не люблю примусу, — сказала вона і замовкла, потім додала сумно: — Я не та жінка, яка тобі потрібна. В мене краще виходить ненавидіти, ніж кохати.

В її голосі чулося якесь дивно піднесення.

— Ненависть не вічна. А кохання вічне, — пояснив я.

— Справді?

— У кожному разі, я в це вірю.

Знову запала тиша.

— Так, значить, ні? — спитав я.

— Ні.

— І ти не лишаєш мені жодної надії?

— А яка з цього користь?

— Справді, ніякої, — погодився я. — Якщо вже ти кажеш ні, то зовсім зайве на щось сподіватися.

Отак-то. Я виходив з дому трохи приголомшений, про те з досадою відчув на собі пристрасно-зацікавлений погляд Роуз і зрозумів, що вона багато хоче мені сказати.

Вона й справді забідкалася, що, мовляв, і години не лишилася б після того страшного дня, якби не горопашні діти й містер Сіммінгтон. Бо ж хто піде в дім, де сталося вбивство! Дуже мило з боку цієї міс Холланд, що вона бере на себе турботу про дім і дітей, та чи не заманулося їй стати господинею в домі? Бідолашний містер Сіммінгтон нічого не бачив у своєму житті, а звісна річ, удівець — нагодиться хитра жінка і обкрутить його. Що варто

Відгуки про книгу Зарубіжний детектив - Агата Крісті (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: