Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

- Дякувати не треба, - продовжує стирати мої гарячі емоції. - А вечір чому поганий? Хто його зіпсував тобі?

- Важко пояснити… Але якщо загалом… Моя сім'я зі сторони тільки нормальною та привітною до блювоти здається - красива картина, а у реальності, - зупиняюся - для цього не час, а тому кажу. - Романе, я не хочу зараз про це говорити.

- Добре, але якщо колись забажаєш розповісти - вислухаю.

Я усміхаюся йому у відповідь, а він нахиляється до мене, іншу руку кладе мені на плече, яку повільно пересуває до потилиці.

Обережно торкається моїх губів своїми м'якими вустами. Дає ніжність від доторків і зовсім не поспішає поглиблювати. Відтягує цей момент, даючи млосне очікування, яке відкликається у мені пришвидшеним серцебиттям та медовими "метеликами" по-всьому тілу.

Свою вільну руку кладу йому на груди. Відчуваю, що його серце також далеко неспокійне. Також швидко ломиться. Неймовірно. Аж страшно тримати на грудях руку. Ще вилетить і доведеться його лапати.

Поцілунок стає глибшим. Роман бавно (2) проникає у мій ротик, що я аж дурію від такого розтягнутого моменту, і зустрічається з моїм язиком. Виходить ніжний, мов тірамісу, поцілунок, від якого я зовсім втрачаю голову, а його серце, яке відчуваю долонею, це підсилює.

Хочу, аби це тривало вічно. Я ніколи нічого не просила на день народження, а зараз хочу попросити, щоб Роман завжди був зі мною…

Він припиняє поцілунок, повільно віддаляється та дивиться прямо мені в очі. Ні на міліметр у сторони не відводить. Я відчуваю, як у мене починає у скронях пульсувати.

- З днем народження, - шепоче Роман.

Ех… Хотіла я б почути інші три слова, але і цьому дуже рада.

- Дякую, - так само знишка відповідаю.

- Тоді поїхали - у нас не так багато часу. О шостій ранку я маю виїхати.

- Добре, - киваю.

Приміт.
(1) 그런 남자를 놓치지 마세요 (корей) - Не проґав такого хлопця!

Бавно (2) - дуже повільно