Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Як… гм, яким чином всі ці дії можна аргументувати?

— Роботи на півдня! — вибухнув Глод і вже не бажав стримуватися: — Невже наші менти всередині своєї структури не можуть ні про що домовитися, коли треба зловити особливо небезпечного злочинця! Він, між іншим, наших же постріляв, тут справа честі, якщо вже на те пішло!

— І тобі хочеться вдруге спіймати Баглая?

— А вам не хочеться? Вперше, вдруге, вдесяте — яка, на хрін, різниця!

— Субординація, Максиме. Отак. Скажімо, я бачу в твоїх припущеннях певне раціональне зерно, бачу, справді бачу. У главку розміркують так: хочуть провінціальні лопухи реабілітуватися, через те вказівки нам тут дають…

— Тоді я сам поїду в Київ. Тільки посвідчення в мене, немає, але можна тимчасове виписати чи я знаю… Приватна особа не зможе діяти так ефективно, як міліція. У нашій державі, в усякому разі. Якщо, звісно, за нею ніхто не стоїть. А за мною, до речі, ніхто й не стоїть! Та доведеться вам мене закрити в камеру, аби я косяка якого не впоров, бо не можна ж отак сидіти сиднем…

— Тихо! — гаркнуло в трубці, потім Шостак заговорив звичним тоном. — Тихо. Раціональне зерно в твоїх висновках є. Не мені тобі пояснювати, чому журналісточку досі не оформили як потерпілу. Слухай, у тебе до неї особистого інтересу немає?

— Чого це ви…

— Того. Того, Максиме. Я тебе, коли ти помітив, далі зятьком називаю. Наталка перебіситься, розлучення не оформлене, формально ти — зять заступника начальника Слобожанського УВС. Бігати по бабах, виходить, не маєш права. Так відкрито, в усякому разі. І говорю я з тобою зараз лише через це, а не тому, що ти такий розумний. Роботу знайшов уже?

— Не так швидко…

— Ти знаєш, що колишній опер, знайомий з міліцейською системою, та ще й безробітний, потрапляє до групи ризику? Теоретично, зятьок, у своєму нинішньому становищі ти стаєш об’єктом пильного зацікавлення кримінальних структур. Я тобі давно пропонував варіант. Він ще в силі, ти подумай. Не тягни. Баглая без тебе знайдуть.

— Хочеться вірити.

— Вір. Лягай спати, я спробую щось вирішити.

Глод не підозрював, що Шостак зможе легко розіграти запропоновану партію. Уже наступного ранку Черниченко після термінового виклику в управління надав Калиті службову машину і відрядив його до Києва. Під обід майор був уже в аеропорту «Жуляни» і дізнавався про розклад рейсів на Одесу і назад.

Довідкове бюро видало працівнику управління у справах боротьби з організованою злочинністю офіційну довідку, де, окрім іншого, зазначалося: щоранку о дев’ятій п'ятдесят відлітає літак. Час у польоті — одна година десять хвилин. Прибуття в одеський аеропорт об одинадцятій ранку. З Одеси до Києва є зворотній рейс о шістнадцятій годині. Літак приземляється в Жулянах о сімнадцятій десять.

Пасажирів шостого жовтня, в неділю, справді було небагато. Лишалося запросити Одесу, перевірити список пасажирів на зворотні рейси. Диспетчер за особистим розпорядженням начальника аеропорту з’ясував потрібну майорові інформацію. Першим рейсом із Києва в цей день серед інших пасажирів вилетів такий собі Сивокінь Юрій Петрович. Того ж дня він повернувся до Києва рейсом о шістнадцятій нуль-нуль. Квиток замовляв по телефону, відразу в обидва кінці, заплатив на місці готівкою, трохи більше дев'ятисот гривень.

Ані в касі, ані на реєстрації, ані стюардеси в літаку не придивлялися до пасажирів. Та одначе серед пред'явлених фотографій касирка Логінова та стюардеса Заводій, котру спеціально викликали з дому, бо була не її зміна, впізнали в одному з позавчорашніх пасажирів Баглая. Відступати Калиті не було куди, він узяв абсолютно чіткий і дуже свіжий слід, тому наполіг, аби з фотографії зробили ксерокопію і переслали в Одесу, розуміючи при цьому, що діє не за правилами, і навіть якщо на ксерокопійованому фото, спотвореному додатково факсом, хтось із працівників одеського аеропорту і впізнає пасажира, юридичної сили це впізнання не матиме. Доведеться знову витрачати час, підключати одеських колег, оформляти протоколи.

Йому пощастило. На реєстрації пасажирів у одеському аеропорту позавчора працювала така собі Нінель Корецька. Їй сподобалося типове українське прізвище Сивокінь, тому вона звернула увагу на зовнішність чоловіка, хоча пасажир одягнув кепку так, що вона козирком закривала верхню частину обличчя. І все одно Нінель Корецька впізнала Баглая на відксереній фотографії, переданій факсом: «Знаєте, в нього з гумором проблеми. Зовсім не хотів мені посміхатися!»

Зібравши всі довідки та оформивши протоколи, Калита пізно ввечері повернувся в Слобожанськ. Із дороги телефоном відрапортував Черниченку, той, своєю чергою, дав знати про результат поїздки вищому начальству.

Наступного дня, у середу, дев'ятого жовтня, полковник Черниченко вже говорив зі своїм столичним керівництвом. У деталі не вдавався, говорив лише основне, по суті: Богдан Баглай за попередніми даними перебуває в Києві і має при собі паспорт на ім’я Юрія Сивоконя. Де прописаний паспорт і ким виданий, ясна річ, невідомо. До Києва Черниченка, як він і чекав, викликали негайно. Разом із начальником поїхав Калита, котрий усю ніч не міг заснути, обдумуючи і зважуючи всі деталі теперішньої ситуації.

Поки вони їхали, одесити отримали наказ зі столиці терміново відпрацювати їхній аеропорт, зокрема допитати таку собі Нінель Корецьку, показати їй тепер уже чітке та якісне фото Баглая, провести впізнання за всіма правилам. Усе підтвердилося: шостого жовтня о шістнадцятій годині до Києва під прізвищем Сивокінь вилетів особливо небезпечний злочинець Богдан Баглай. Квиток оплачений в обидва кінці. Отже, можна припустити: увесь час від дня своєї втечі він міг переховуватися в Києві.

Черниченка та Калиту прийняв сам генерал Савченко. Про журналістку слобожанці з тактичних міркувань промовчали. Причина зацікавленості аеропортом виглядала таким чином: колишній працівник УБОЗу, якому Баглай дзвонив уже двічі, вирішив, що убивця банально скидає слід, плутає їх. До колишнього опера в нього особиста антипатія, та він не знає, що Глод із органів звільнився. Отже, морочить йому голову далі, вважаючи, що водить за носа