Українська література » » Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

---
Читаємо онлайн Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха
заготовану маску — плетену шапочку з прорізами для очей та рота, приготував «марголіна», подзвонив. Скільки буде в квартирі людей, якої статі, якого віку — він не знав. Зазвичай до подібних виступів готувалися тижнями. Його люди пробивали хати, старанно збирали відомості не лише про найближчих сусідів обраної жертви, а й взагалі за можливості про всіх, хто мешкає в потрібному під’їзді чи на потрібній вулиці, коли планувався набіг на приватний сектор. Щоправда, вулиці траплялися довжелезні, в таких випадках обходилися десятком будинків обабіч від потрібного. Нині такої можливості не було, Баглай діяв навмання, розраховував лише на несподіваність і власне нахабство.

Двері відчинив дядько в спортивному костюмі. Пальці правої руки стискали газету, розгорнену на кросворді, та дужку окулярів. Він не встиг злякатися — Баглай ударив його стволом в обличчя, розсікаючи до крові, заштовхнув до кімнати, зайшов сам, швидко визначився — однокімнатна. Виходить, у Суржі така сама. І ще одне: багато людей тут не буде.

На крик із кухні вибігла жінка середніх років у синьому махровому халаті, а за нею — сьогодні твій вечір, Богдане! — дівчинка років шести, з бантиками в кісках, що смішно стирчали в різні боки. Баглай відразу навів ствол на дівчинку, жінка, певно, бабуся, спробувала загородити її собою, і тут він показав зуби: опустив ствол на рівень пояса, пальнув, точно знаючи, що влучить жінці в ногу. Скрикнувши, вона осіла на підлогу. Дівчинка позадкувала, та Баглай поманив її рукою до себе, і вона, наче кролик до удава, повільно підійшла. Взявши її за плече, Баглай повернувся до чоловіка, що вовтузився на підлозі, і, довго не думаючи, прострелив йому коліно, трохи нахилившись, аби напевне не промазати.

— Стогни тихо, — пролунав наказ. — Хто ще вдома? — рука труснула дівчинку за плече, вона зрозуміла — запитують її, так само тихо відповіла тремтячим голосом:

— Нікого немає. Мама тут не живе. Дядя… не треба нас убивати…

— Пусти дитину, падло, — простогнав любитель кросвордів. — Бери, що треба, і йди. Дитину не чіпай…

— Ніхто нікого не вб'є, — заспокоїв не так дівчинку, як дорослих Баглай і сказав чисту правду. У його плани не входило вбивати сторонніх. Вони не винні, що живуть над його особистим ворогом. Вони навіть знати цього не повинні. — Повзи в кімнату. Рухайся, ну!

Чоловік, далі стогнучи, почав гусінню пересуватися до кімнати. За ним порачкувала його дружина, їй Баглай влучив у стегно. Дівчинка зайшла останньою.

— Грошей тут скільки?

— Не туди ти зайшов…

— Мовчи! Без вас розберуся! — приставивши дуло до потилиці дівчинки, Баглай вільною рукою витяг із кишені куртки широкий скотч, кинув чоловікові. — Значить, так: спочатку заклеюєш очі та рота своїй бабі. Потім — в'яжеш їй руки, — слідом за скотчем він витягнув клубок тоненького міцного дроту: — Оцим. Добре закручуй, дивись мені, козел. Перевірю. Далі заклеїш хайло собі, баньки так само. Дівчинка весь час стоятиме поруч зі мною. Починай, час пішов…

— Господи, ну за що…

— Цить, — обірвав чоловік дружину. — Мовчи. Діна лишиться цілою, значить, Бог є. Не гніви його, бо зовсім у цього негідника розум відбере.

— Лайся, лайся, — дозволив Баглай. — Тільки хутчіш рухайся.

Видно, коліно в чоловіка сильно боліло, та він досить вправно виконав наказ нападника. Коли він «обслужив» сам себе, Баглай наказав йому лягти на живіт, завести руки за спину, дівчинку Діну підштовхнув у куток, до телевізора, а сам, ставши на одне коліно й поклавши «марголіна» поруч із собою, закрутив руки дротом і йому. Перерізати дротинки не було чим, про обценьки Баглай не потурбувався, тому чоловік та жінка виявилися припнуті одне до одного цілим шматком дроту.

— Дихайте носом, — звелів він, підвівся, наставив пістолет на принишклу дівчинку. — То не вбивати тебе, Діно?

— Ні, — пискнула вона мишеням.

— Не буду. Тихо сидітимеш — не буду. Йди сюди, поки не бійся.

Дівчинка наблизилася до нападника на тремтячих ногах, переступивши через бабусю. Баглай взяв її за руку, вивів із кімнати, заштовхнув до туалету, закрив ззовні на шпінгалет. Нарешті зняв маску, витер нею змокріле чоло. Ну що, промовив подумки, кваліфікацію не втратив. Прийди ж до мене, дівонько моя!

На повну силу відкрутивши у ванній крани і пустивши холодну воду разом із гарячою, заткнув раковину маленьким рушником, дочекався, поки вода переллється через край і потече на підлогу, а тоді спокійно повернувся до кімнати і методично почав викидати речі з шафи та шухлядок. Все ж таки він — грабіжник.

Коли у двері нарешті подзвонили, він зазирнув до ванної. Вода сягала йому кісточок і потроху витікала струмочками в коридор. Задоволено кивнувши сам собі, Баглай ступив обережно, став на п'ятку, висмикнув затичку, заховав її до кишені куртки. Тоді підійшов до дверей і глянув у вічко. Точно, вона, стривожена сусідка знизу. Ласкаво просимо на нашу дискотеку.

Баглай відчинив двері і зустрівся поглядом з Оленою.

14

— Два кроки назад.

Губи ворушилися, та вона не чула, не сприймала слів, що злітали з них. Для неї тепер існували лише холодні порожні очі. Одного разу вона вже бачила їх, і їй чомусь не робилося страшно. Тепер жах ніби скував її холодною кригою, крізь яку не проходили зовнішні звуки. Вона ніби прикипіла своїми очима до його, а Баглай не відводив погляду, не дозволяв їй подивитися в інший бік, не поспішав давати команду «відімри».

— Два кроки назад, — повторив він, посунув на неї, Олена швидше інстинктивно, аніж справді виконуючи наказ, відступила. Намацавши вільною від пістолета лівою рукою зовнішню ручку вхідних дверей, потягнув її на себе, причиняючи двері. Тепер вони стояли на сходовому майданчику самі. Час для неї зупинився.

Неквапом, наче у сповільненій зйомці, Баглай підняв руку на рівень її обличчя, торкнувся грубими пучками її щоки. Олена скрикнула

Відгуки про книгу Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: