Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

а кур'єра тільки й бачили. Каже охоронцеві: черконіть, мовляв, отут, мені нема коли чекати. Той і розписався, не вперше. За піцу ж, буває, розписується. Я взяла кошика, глянула вже в ліфті — одна квітка поламана. Інакше б завернула, не думай…

Олена обережно наблизилася до кошика. Троянди як троянди. Фірмова стрічка, так загортають на фірмах, що спеціалізуються з доставки квітів. Одинадцять штук… Ні, фактично десять… Наче на покійника, як зауважила Ніна. Що там біліє між ними? Ану…

Олена обережно зняла целофан. Малесенький пакуночок, розміром із сірникову коробку. Вона простягнула руку, вкололася, відсмикнула її. Страх прийшов разом із болем від уколотої руки. Їй раптом здалося, що там…

— Бомба…

— Як?

— Ніно… Бомба… Я думаю… Знаєш, буває, присилають…

— Не мели дурниць, — та голос секретарки звучав не надто впевнено.

— Чекай, може, міліцію…

— Що у вас тут? — на порозі кабінету стояв Малиновський, тримаючи руки в кишенях штанів.

— Оленці хтось бомбу прислав, — Ніна показала пальцем на кошик із трояндами.

— Яка ще бомба? Знову починаєш? — Роман рішуче відсторонив Олену, нахилився над кошиком: — Оце? — простягнув руку, теж уколовся, матюкнувся, але витягнув загорнутий у білий папір і заліплений скотчем невеличкий предмет. Покрутив його, потім рішуче розірвав обгортку, вочевидь бажаючи припинити нездоровий ажіотаж довкола звичайного подарунка.

Олена зойкнула. Ніна, перейнявшись серйозністю моменту, сахнулася до спинки свого стільця.

Обгортка впала на підлогу. У руці Малиновський тримав коробку сірників «Гомельдрев» з намальованим на жовтій етикеточці сірником, голівка якого палахкотіла жовтим полум’ям. Усередині замість сірників лежала маленька касета для диктофону «Олімпік».

Подивившись спочатку на секретарку, потім — на коханку, він повернувся, зайшов до кабінету, вийшов звідти, тримаючи в руках новенький диктофон, витягнув із нього касету, вставив отриману, натиснув на відтворення. Олена ще боялася вибуху, та з динаміка почулося спочатку шурхотіння, потім долинув жіночий голос.

Незнайомий.

Незнайомка старанно та якомога виразніше, ніби в школі перед комісією, декламувала вірша:

Таких як ти і не знайдеш навколо, Я пробував, але усе дарма. Я знав тебе іще тоді, як ти ходила в школу, А по мені вже плакала тюрма. Минали дні і скінчилось дитинство. Давай, суди мене, громадський суд. Я полюбив портвейни і тому подібне свинство, А ти собі вступала в інститут. І я тобі сказав, до чого йдеться — Що я тебе люблю, такий скандал. Але ти розсміялась і розбила моє серце, І я подався прямо в кримінал. Та я не лаю долю-арештантку — У всьому є мораль і вищий зміст, Бо ти тепер всього лише звичайна лаборантка, А я, щоб знала, вор-рецидивіст.

Запис скінчився. У повній тиші лише шурхотіла плівка в череві диктофона.

12

Найгірше в цьому житті — це не постійне відчуття страху. Олена як ніхто встигла за кілька останніх днів відкрити і зрозуміти для себе цю істину. Найгірше — це коли нема кому про свої страхи розповісти. Пожалітися, аби повірили й щось порадили. Нехай просто почнуть заспокоювати. Все-таки легше, ніж в очах чоловіків мати вигляд повної ідіотки. Навіть більше — шизофренічки, нервова система якої зазнала серйозного удару внаслідок отримання впродовж короткого терміну незвичної для не зовсім підготованої молодої жінки кількості негативної інформації.

Принаймні так сказав Олені лікар, до якого Роман мало не силою повіз її після ще одного спілкування з міліцією. Добре, хоч порадив їй справді кілька днів не виходити на роботу. Коли говорив це, дивився не на пацієнтку, а на її продюсера. І ось тепер вона сидить на дивані, замкнувши двері своєї квартири на обидва міцні замки, увімкнувши всюди світло й телевізор, аби створити' принаймні ілюзію чогось живого під одним дахом із собою.

А тоді, два дні тому, прослухавши отриману разом із квітами диктофонну касету, Олена просто в Романовій приймальній зайшлася в істериці, хоча секретарка Ніна не зрозуміла тоді, та й досі навряд чи розуміє причини. Подумаєш, прихильниця чи хто вона там начитала зовсім безневинний віршик і прислала своїй, без сумніву, телекумирці ось такий звуковий лист. Несподіваний? Так. Небезпечний? Ха-ха!

Цього разу Малиновський не заспокоював Олену. Просто лишив у своєму кабінеті, замкнув іззовні на ключ, який віддав секретарці, порекомендувавши випускати Суржу лише в туалет, і то — якщо захоче. А сам, попередньо знайшовши генерала Савченка по мобільному телефону, поїхав до УБОЗу. Цього разу генерала не виявилося на місці, але Романа прийняв один із його заступників, якого генерал по телефону ввів у курс справи і, мабуть, прокоментував ситуацію зі своєї точки зору. Тому заступник поставився до візиту телепродюсера ввічливо, та не надто серйозно. Одначе касету взяв, потрібну інформацію записав і обіцяв розібратися. Очевидно, дуже дістали телевізійники, бо результат проведеної роботи Малиновський знав уже наступного дня. Йому зателефонував якийсь майор, котрому передоручили цю справу і теж, швидше за все, прокоментували.

Отже, квіти доставив кур’єр фірми «Ольга». Фірма вже три роки приймає подібні замовлення від юридичних та фізичних осіб. Платити можна безготівкою та готівкою. Клієнтка в даному разі