Третій фронт - Владислав Валерійович Івченко

— Я прострелив цій сучці голову, але де кров? — спитав я.

— Що? — Тетяна Павлівна закрутила головою. — Що ти верзеш? Ти вбив людину!

— Кров де? — повторив я. — Коли людині прострілюють голову, зазвичай іде багато крові. Це хоча б із кіно можна знати!

Вони подивилися на тіло білявки. Крові не було. Просто дірка в голові.

— Дивно, — сказав один з лікарів і присів біля тіла. — А хто ця жінка? Вона з ваших? — подивився на Тетяну Павлівну.

— Ні, це ж ваша медсестра! — здивувалася Тетяна Павлівна.

— Ні, не наша.

— Вона в халаті!

— Я знаю всіх наших медсестер! Я думав, це хтось із ваших!

Тетяна Павлівна розгублено подивилася на мене.

— Хто вона?

— Біоробот. Вона не людина.

— Що ти верзеш?

— Придивіться до рани. Пальцем не лізьте, бо може вдарити струмом.

— Схиблений маніяк! — скрикнула Тетяна Павлівна.

— Дивно, дуже дивно, — сказав лікар.

— Що дивно? — спитав Бухгалтер.

— Усе дивно. Крові немає. Куля пробила череп, але пошкодження зовсім не такі, як звичайно.

— Зараз я вам покажу. Підніміть мене! — наказав я. Бухгалтер допоміг, подав милиці. Я пристрибав до тіла, узяв руку вбитої.

— Що ти збираєшся робити? — спитала Тетяна Павлівна.

— Ось, дивіться. — Я відламав медсестрі палець. Тетяна Павлівна скрикнула, всі відсахнулися на мене, охорона наставила автомати. — Спокійно, спокійно! — сказав я і обережно помахав тим пальцем. — Ви бачите кров, кістки, м’язи, шкіру, все, що мусить бути в пальця живої істоти? Бачите?

Усі вирячилися на мене.

— Якого біса? — першим подав голос полковник Міхно.

— Це біоробот. Нежива істота, максимально схожа на живу. Її' прислали сюди, щоб убити мене. І вона б убила, якби не пістолет. Бухгалтере, тепер бачиш для чого мені був потрібен пістолет?

— Але як вона тут опинилася? Ми контролюємо всі входи! Ніхто не може зайти на територію санаторію, а тим паче в будівлю цього корпусу! — крикнув Міхно.

— Ось кілька темних плям на халаті. Вона десь забруднилася. Схоже на землю. Думаю, «Стаханов» зробив підкоп. Але він занадто гучний, не міг наближатися до мене сам, інакше ми б утекли. Отже тихенько зробив хід для неї. Вона пролізла й опинилася в будівлі. Охорона нічого не запідозрила. Важко у чомусь запідозрити таку чарівну білявку. До речі, а де та медсестра, що приходила до мене раніше?

— Не знаю. Вона не наша, — чесно сказав той. Я помітив, що Тетяна Павлівна почервоніла. Як я й думав, першу медсестру мені підіслали. — Гадаю, вона мертва. Пошукайте тіло.

Міхно наказав бійцям. За кілька хвилин вони принесли тіло бідолашної чорнявки. Синя шия.

— Ось бачите. Те саме мусило статися і зі мною. Але я чекав на атаку й тримав пістолет напоготові. Хоча, чесно кажучи, до останнього не відчував небезпеки. Поки не відчув смак її губ. Штучний, схожий на дерматин. Тоді все зрозумів і встиг вистрелити. Ясно? — Я пришкандибав до Тетяни Павлівни, подав їй відламаний палець. — Ось, візьміть на згадку, бо ви ж повірили, що я хворий на голову маніяк і вбиваю абикого.

— Перепрошую, була неправа, — сказала тихо. — Просто не чекала.

— Так, перевірити всіх у будівлі! — наказав Міхно. — Роботів могло бути кілька!

Бійці побігли обшукувати приміщення, мене перевели в іншу палату. Бухгалтер наполіг, щоб я одягнув бронежилет і каску, повернув мені пістолет. Нога знову почала боліти. Десь у приміщенні почулися постріли.

— У голову цільтеся, у голову! — порадив я бійцям.

Невдовзі вони принесли тіло ще одного робота. Точно такого ж, як той, що намагався мене вбити. Довгонога білявка з тонкими губами і в білому халаті. Знову схожа на Білу вбивцю. Я милувався її обличчям і думав, що не проти, аби такий робот жив удома. Тільки дому в мене не було. В орендовану київську квартиру вселилися інші квартиранти, як і в квартиру у Журбах, яку я здавав.

— Слухай, ну вони ж виглядають, як живі! — здивувався Бухгалтер.

— Тому їх і купують.

— Купують? Хто?

— Заможні люди. У Києві щомісяця продається кілька десятків таких біороботів. Клієнт може обирати параметри тіла й характер. Наприклад: руда, з великими цицьками, довгими ногами, весела та співуча. Або: чорнява, романтична, з короткою зачіскою і акуратною дупкою. Все, що завгодно. Роблять два місяці, клієнт отримує й насолоджується. Щоправда, акумуляторів вистачає менш ніж на добу, а потім потрібно десять годин заряджати. Подивися на спині, там мусить бути вхід для зарядки.

Бухгалтер нахилися до тіла, подивився трохи нижче шиї.

— Ага, є!

— Ось там заряджають. Десь раз на рік біоробота треба здавати в ремонт. Стирається шкіра, починаються проблеми з системним блоком. Два тижні ремонтують, потім повертають у найкращому вигляді. Орієнтовно біоробот може з нормальним обслуговуванням пропрацювати років двадцять, але вони дуже рідко доживають віку в одного господаря. Люди з грішми купують нового біоробота ледь не кожен рік. Є ринок уживаних біороботів, вони значно дешевші, їх можуть дозволити собі навіть окремі представники середнього класу.

— І що господарі з ними роблять?

— Усе, що забажають. Біороботи мають три робочі отвори для сексу, можуть підтримувати бесіду, виконувати хатню роботу. Наскільки я знаю, у спілкуванні вони не відрізняються від живих людей, а в сексі їх перевершують, бо під час статевого акту вприскують у прутень речовини, що підсилюють задоволення. Такі оргазми, як із біороботом, із живою жінкою майже неможливі, ну, окрім випадків гострої закоханості, коли відповідні речовини виробляє сам мозок.

— Ти спав із ними?

— Ні, звідки в мене стільки грошей? Але я досить детально вивчив цих чудовиськ. До речі, виробляє біороботів один із підрозділів уже знайомої нам корпорації «S. S. А.». Вони монополісти на цьому ринку. Багато біороботів продають у Росію, в країни Азії, Африки та Латинської Америки. У Європі та США продаж біороботів заборонений із етичних причин. Бо у них є свідомість, майже ідентична людській. І свідомість, і підсвідомість. Ну, а якщо так, то використання біороботів — це нове рабство. «S. S. А.» намагається пролобіювати відміну заборон на торгівлю біороботами, але поки що невдало. Однак громадяни країн першого світу хочуть мати своїх біороботів, тому набуває поширення контрабанда до Європи й особливо до США. Кілька років тому йшлося про десятки, зараз, напевно, вже про сотні, а може, і тисячі. Якщо ж урахувати, що біороботи коштують сотні тисяч доларів, можна уявити обсяги ринку.

— Люди платять сотні тисяч, щоб жити зі шматком заліза, обтягнутим дерматином?

— Як бачиш, це дуже добре зроблений шматок заліза. Якщо не знати, то з біороботом можна досить довго прожити й