Пропоную тільки інтим - Белла Сніжна
Олександра
Спустилася на два поверхи. Сльози душать. І я їх вже не стримую.
Притулилася спиною до стіни, реву.
- Через що потоп? - питає раптом поруч дівчинка років п'яти.
У рожевій сукні, з рюкзаком, і під пахвою тримає плюшеву іграшку. Начебто єдиноріг.
- Тобі боляче? - питає.
Киваю, витираючи сльози рукою.
- Дуже. - відповідаю, закашлявшись.
- Не плач! - каже дівчинка, простягаючи мені цукерку.
Що за маленький фокусник переді мною? Сказав би це дорослий, я б не соромлячись послала. Але переді мною ця принцеса! Посміхнулася крізь силу щоб не засмучувати цього ангела.
- Бачиш, мені вже краще. - кажу.
Даремно я тут зупинилася. Пройтися захотіла, дура! Треба було їхати на ліфті.
- Ти гарна! - раптом каже дівчинка. - А красивим не можна плакати.
Я киваю.
- А тому, хто тебе образив, - каже дівчинка, оглядатися, нахиляється нижче до мене.
Я тягнуся до неї. Що ж за таємницю мені зараз повідають?
- Дай по кулях! У мене сестра так говорить.
Я, не стримуючись, посміхаюся на всі тридцять два. Яка ж вона мила!
- Настя! - кличе хтось, на поверсі.
- Біжу, мамо! - каже дівчинка, прощається зі мною і тікає.
З дверей поруч вийшли чоловік і жінка. Помітили мене, щось стали їй вимовляти.
«Я теж хочу таку принцесу! І у мене буде!» - думаю, проводжаючи спини щасливого сімейства.
А ось батька моєї дитини позбавили. Підло! Встала на ноги. Дістала серветки, привела себе в порядок. І піднялася на два поверхи. Може по кулях і не дам, але висловлю йому все що думаю!
Підходжу до його двері з бойовим настроєм, збираюся стукати. Але двері самі відкривається.
«Він мене чекав?» - б'ється в мозку зрадницька щаслива думка.
Зібраний. В руках ключі. Кудись йде?
- Я повернулася сказати тобі ... - починаю.
Але Рома не дає закінчити. Притягує до себе і цілує.
- Прости мене. - каже відсторонившись, взяв моє обличчя в свої долоні.
- Я не можу мати дітей. - вивалює на мене. - ніхто з лікарів не давав більше одного відсотка шансу. Одного проти дев'яносто дев'яти.
Заглядає в очі. Я намагаюся зрозуміти в чому він мені тільки що зізнався.
- Скажи, що він мій. Скажи це ще раз! - просить. - Не забирай у мене один відсоток. Просто ще раз скажи, що він мій.
Хочу збрехати. Зробити йому зараз так само боляче як він мені пару хвилин тому. Але не можу. Один відсоток? У нас з Ромою могло ніколи не бути дітей? Підло що він мені ніколи про це не говорив. Але ми ж і не розмовляли з ним з приводу дітей. А в безплідності якось так з порога не визнає. Розумію, що намагаюся його виправдати в своїх очах. І у мене виходить.
- Він твій. - кажу.
Рома мене обіймає, цілує. Але після відпускає, робить крок назад.
- Хотів зробити це ввечері. У ресторані. Але ... - дістає коробочку з кільцем. - Запитаю зараз. Ти вийдеш за мене?
Я майже не дихаю. Заміж? Він кличе мене заміж?
- А я можу подумати? - питаю.
- У тебе є п'ять секунд. - відповідає Рома.
З квартири доноситися «мявк» Піратика.
- Він теж хоче, щоб ти погодилася. - переводить Рома.
- Знайшли таки спільну мову.. - кажу.
- Чоловіча солідарність. - киває Рома. - Твоя відповідь?
Дивлюся на нього. Хвилюється. Навіть не приховує цього. Невже він думає, що я тепер відпущу його? Я ношу під серцем його дитину. Я люблю його! І я теж хочу собі таку принцесу як маленька Настя.
- Допомога зала потрібна? - питає раптом Марго, визирнувши з квартири. Піратик у неї на руках, вчепився кігтями, дивиться з інтересом на нас.
Вона завжди тут була? Все чула?
- Щезни. - кидає Рома.
- Як грубо. - каже Марго. - Фу таким бути.
Але зникає в надрах квартири. Двері то не зачинені. Вона все одно все почує.
- Саша? Твоя відповідь?
- Так. - кажу, даючи руку для кільця.
Золоте, з маленьким діамантом. Таке ніжне.
- Люблю тебе. - Каже Рома, обіймаючи мене.
- А я тебе. - кажу у відповідь, цілуючи його.
Ха, а кажуть, що повертатися до невдач. Брешуть!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно