Пропоную тільки інтим - Белла Сніжна
- Проходьте. Ольга Сергіївна скоро підійде. - відкривши двері пропускає мене.
А хіба так можна? Залишити мене одну в ... кабінеті гінеколога? Що за…? Мені сюди не треба. Я вже перевірялася в цьому році. І як моя нудота пов'язана з ... цим.
Та ну ні. Не може ж бути що я вагітна?! Або може? Та маячня. Відкриваю двері на вихід з кабінету. І мало не врізаюся в жінку.
- Доброго дня. - каже вона.
Теж вітаюся.
- Проходьте, роздягайтеся. - показуючи на кушетку говорить.
Дивлюся на гінекологічний стіл з побоюванням. Але йду роздягатися. Огляд пройшов швидко. Одягнувшись сіла з Ольгою Сергіївною.
- Все добре. - каже вона. - Плід в нормі. Ви вже стали на облік? - питає.
А у мене немов вибух всесвіту в мозку після слова “плід”.
- Я вагітна? - питаю.
- Другий місяць уже. - киває вона. - Ви не знали? Тоді вітаю.
Я киваю на її привітання.
- Давайте зробимо УЗД, подивимося на дитинку. - пропонує.
Я все так же киваю. Я вагітна. Я вагітна? Це як взагалі? Адже я таблетки пила. Хоча, знаючи себе могла і пропустити. Рома у нас взагалі не берігся.
Поки я намагаюся вирахувати, коли саме це сталося мені підготували все для УЗД. Лягаю, відкриваю живіт. І бачу його. Нашого з Ромою дитину. Я дійсно вагітна!
- Ось, він, дивіться. - показує жінка, дивиться на мене. - А ви чого це плачете?
- Від щастя. - зізнаюся.
Та й не плачу я, а так сльозинка з ока потекла. Треба було сказати, що смітинка в око потрапила. Жінка киває з розумінням.
- Я, коли про свого первенця дізналася теж щаслива була! - ділитися вона. - Ось вам фото. Порадуєте татуся.
Я дивлюся на чорно білий знімок, намагаюся зрозуміти, що ось ця маленька точка і є він, мій малюк. Наш малюк. Додому повертаюся на таксі. Стукаю. У двері. Рома вже повинен бути вдома.
Я права, він удома, відкриває двері. Але виглядає незадоволеним. Зараз підніму йому настрій!
- У мене новина! - кажу радісно.
Він стоїть в дверях, дивно що не дає пройти. Але гаразд.
- Ну? - склавши руки на грудях, запитує.
Набираю в груди повітря. Посмішка розтягує губи.
- Я вагітна! - кажу.
Поки їхала сюди представляла його реакцію. Від шоку до безмежного щастя. Але не очікувала такого холоду в його погляді після своїх слів.
- Ти почув мене? — запитую.
- Так. Щось ще?
- Ром, - кажу. - Я вагітна. У мене буде малюк. У нас з тобою буде малюк.
- А що, його батько вже відмовився від нього?
- Який батько? - не розумію, що Рома хоче цим сказати.
- З яким ти сьогодні так мило розмовляла в кафе. - каже.
- Ах, так це Саша. Він мій друг. Або не зовсім. - виправляюся.
Дружба - це, напевно, сильно сказано. Швидше знайомий.
- Я радий за вас з «не зовсім другом». - каже сухо Рома.
- Ром, це твоя дитина. - кажу, не розуміючи, чому я повинна йому ще щось доводити.
- Саш. - Рома прикриває очі. - Просто піди. Я не буду наступати на одні й ті ж граблі двічі.
- Граблі? - перепитую.
Він хоче сказати, що не хоче дитини? Мене починає душити образа і злість.
- Це твій малюк, як ти можеш так говорити? - питаю.
- Мій? - усміхається криво Рома. - Сумніваюся. Саш, давай обійдемося без сцен.
- Без сцен? - перепитую. - Ти відмовляєшся від своєї дитини і хочеш обійтися без сцен? Да ти знаєш хто ти після цього? Ти нахабний егоїстичний селюк!
- А ти ведеш себе як скажена дура. - каже.
- Кретин! - запалююсь.
Рома робить крок до мене він
- Чого прийшла? Покричати? Сусідів розважити? Мені плювати на тебе і на твою дитину. Іди до свого идиоту, з яким була поки мене не було. Що? Не вчили оберігатися?
Все це він говорить, не зводячи з мене погляду.
- Рома. - видихнула я.
На очі навертаються сльози від його слів. Найбільше прикро за малюка.
- Тільки не треба сліз. - каже він.
Я підняла погляд до стелі намагаючись зупинити потоп. Навіть видавила з себе подобу посмішки. І це при тому що з очей продовжувало бігти сльози. Витерла їх руками.
- Щось ще? - грубо запитав.
- Так. - сказала, рішуче відсуваючи його з проходу.
- Куди ти пішла? - Не відставав за мною він.
Але не зупиняв. Здається, він просто не хоче до мене торкатися. З люттю стираю непрохані сльози. Досить! Вдома поплачу вдосталь. Але не тут, не перед ним!
