Українська література » » Сніговик - Ю. Несбе

Сніговик - Ю. Несбе

---
Читаємо онлайн Сніговик - Ю. Несбе
class="p1">Решта нерозуміюче дивилася, як він набирає повтор номера на своєму мобільному.

– Я вирішив, що це якась японська музика, а це дзвеніли металеві трубки. Називаються «музика вітру»… У кімнаті Юнаса були такі самі. І в Олега є. Матіас весь цей час був там. Він про це сам сказав…

– Як це? – запитав поліцейський.

– Він сказав, що знаходиться вдома, тобто тут, на Хольменколлвейєн. Сказав, що збирається спуститися до Олега та Ракелі. Я мав зрозуміти! Весь цей час він був тут, на другому поверсі. Нам треба витягти їх із будинку. Відповідай же, клятий!

– Може, телефон далеко, і вона…

– Та там чотири телефони в будинку. Він перерізав дріт. Доведеться мені йти.

– Ми пошлемо людей з другого патрульного автомобіля, – сказав інспектор.

– Ні! – вигукнув Харрі. – Запізно. У нас єдиний шанс, останній. Я.

– Ви?

– Так. Я входжу до його планів.

– Ви хочете сказати, не входите?

– Саме входжу. Він чекає на мене.

Поліцейські обмінялися поглядами, почувши звук мотора. Це був мотоцикл, який рухався до припаркованого автомобіля.

– Отже, йому потрібні ви?

– Так, я, – відповів Харрі, стежачи за мотоциклом у дзеркало заднього виду. Іншої відповіді він дати не міг. Бо коли Сніговикові потрібен він, Харрі, то для Олега та Ракелі є надія.

Олег шарпнувся щосили, але застиг у залізних обіймах чудовиська, відчувши холодне лезо біля свого горла.

– Це скальпель, Олеже, – сказало чудовисько голосом Матіаса. – Ми його використовуємо, коли ріжемо людей. Ти не уявляєш, як легко це робиться.

Чудовисько наказало йому розкрити рота й засунуло туди брудну ганчірку. А потім – лягти на підлогу й скласти руки за спиною. А коли хлопчик запручався, сталь чиркнула у нього під вухом, і він відчув, як тепла кров струмочком потекла плечем і за комір футболки. Він ліг на холодну цементну підлогу і склав руки за спиною, а чудовисько сіло зверху. Поруч з обличчям Олега впала червона коробочка. Він прочитав, що на ній написано. Це були пластикові петлі, за допомогою яких часто запаковують іграшки. Вони дуже дратували, бо розірвати їх – незважаючи на те, що на вигляд вони тонюсінькі, – було неможливо. Тільки розрізати. Він відчув, як пластик уп’явся у шкіру на зап’ястках та ліктях.

Потім чудовисько підняло його і знову штовхнуло. Олег упав, але болю не відчув, вдало приземлився. Подивився навколо. Він лежав на підлозі в морозилці. Шматочки криги, що відкололися від стіни, падали йому на обличчя. Чудовисько стояло над ним й легенько кивало головою.

– Бувай, – сказало воно. – Незабаром побачимося по той бік.

Замок клацнув, і навколо стало темно, як у могилі. Олег почув, як у замку провернувся ключ і чудовисько швидкими кроками пішло кудись. Він спробував поворухнути язиком, виштовхнути кляп та вдихнути.

Ракель не могла вдихнути. Вона заклякла у дверях спальні з однією думкою: ні, насправді такого просто не може бути! І таки… ось воно – прямо перед її очима. Від жаху звело вилиці, рот відкрився сам по собі, а очі поповзли на лоба.

Ліжко та решта меблів були зсунуті до стіни, а паркет заливав чималий шар води, поверхня якої здригалася, коли нова крапля падала вниз на кухонний стіл. Але цього Ракель не помічала. Її погляд був прикутий до величезного сніговика, що вивищувався посеред кімнати.

Циліндр на його голові майже торкався стелі.

Коли вона нарешті змогла вдихнути і кисень хлинув у її мозок, вона відчула запах мокрої вовни та дерева й почула, як капає тала вода. Від сніговика віяло холодом, але мурашки побігли в Ракелі шкірою зовсім не через це, а тому, що вона відчула тепло людського тіла – він стояв позаду неї.

– Правда ж, гарний? – запитав Матіас. – Я виліпив його спеціально для тебе.

– Матіасе…

– Тс-с-с… – Він майже заспокійливим жестом просунув руку в неї під підборіддям. Вона подивилася вниз і побачила скальпель. – Не будемо розмовляти, люба. У нас так багато справ і так мало часу.

– Чому? Чому?

– Сьогодні наш день, Ракель. Жити залишилося так мало. Тож давай святкувати, а не розмовляти. Будь ласка, склади руки за спиною.

Ракель послухалася. Вона не чула, щоб Олег повернувся з підвалу. Може, він усе ще там, може, йому вдасться вибратися? Їй треба затримати Матіаса тут.

– Я хочу знати чому, – сказала вона, відчуваючи, що до горла підступають ридання.

– Тому що ти – шльондра.

Вона відчула, як щось тонке сильно стягнуло їй руки. Відчула його гаряче дихання на своїй шиї. Губи. Язик. Вона зціпила зуби, розуміючи, що, коли вона закричить, він може зупинитися, а їй треба було, щоб він продовжував, а час минав. Він вилизував її вухо, потім злегка прикусив.

– А твій шмаркач лежать у морозилці, – повідомив він.

– Олег?! – Її затіпало.

– Розслабся, люба, від холоду він не помре.

– Він не?…

– Поки настане переохолодження, він устигне сконати від браку кисню. Це чиста математика.

– Матема…

– Я вирахував. Я все давно порахував.

Пагорбами Хольменколлена на скаженій швидкості летів мотоцикл. Його ревіння металося між будинками, й ті, хто дивився на нього у вікна, тільки хитали головами: треба бути божевільним, щоб отак мчати по снігу! Цей байкер напевне втратить свою ліцензію на право керування мотоциклом.

А у байкера такої ліцензії й зовсім не було.

Харрі витиснув газ, намагаючись злетіти на доріжку, яка вела до темного рубленого будинку, але забуксував у снігу. Мотоцикл пішов юзом і втратив швидкість. Харрі не став робити спробу піддати газу й зіскочив із сідла. Мотоцикл без сідока проїхав ще трохи, уткнувся у стовбур ялинки, завалився набік і спинився, встигнувши вистрілити з-під заднього колеса жменею снігу.

Харрі цієї миті досяг уже середини сходів.

Жодного сліду на снігу не було – з будинку ніхто не виходив, ніхто не входив. Він витяг револьвер і обережно натиснув на ручку дверей.

Двері, як і було обіцяно, були не зачинені.

Він прослизнув до передпокою і найперше побачив відчинені навстіж двері до підвалу.

Харрі спинився на сходах і прислухався. До нього долинув якийсь звук. Щось на кшталт постукування. З кухні, чи що? Харрі постояв, а потім вирішив почати з підвалу.

Він боком спустився сходами, тримаючи перед собою револьвер. На останній сходинці затримався, даючи очам звикнути до напівтемряви, прислухався. У нього виникло відчуття, наче весь підвал затамував подих. Він помітив садовий стілець біля дверей. Олег. Погляд ковзнув далі. Харрі хотів було вибратися з підвалу, коли побачив темну пляму на підлозі біля морозилки. Вода? Він зробив крок уперед. Мабуть, з-під морозилки натекло. Щоб більше не думати

Відгуки про книгу Сніговик - Ю. Несбе (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: