Кувала Зозуля - Джоан Роулінг
Бестиґі сопів, але наче обмірковував Страйкові слова. Врешті-решт він проричав:
— Та нема там ніякого убивці. Вілсон нікого не знайшов нагорі. Лендрі сама стрибнула,— заявив він, смикнувши головою.— Мала кінчена наркоманка, точно як моя клята жінка.
— Убивця був,— просто відповів Страйк,— і ви допомогли йому втекти.
Щось у виразі його обличчя не дозволило Бестиґі, який явно хотів засміятися, це зробити. Поки він обмірковував сказане Страйком, його очі були мов дві оніксові щілинки.
— Подейкують, ви хотіли заманити Лулу у свій фільм?
Така зміна теми заскочила Бестиґі зненацька.
— То була просто ідея,— пробурмотів він.— Вона була психопатка, але така розкішна...
— Ви хотіли, щоб вони з Дібі Макком знялися разом, так?
— Ті двоє разом — це як верстат для друкування грошей.
— А як щодо фільму, який ви захотіли зняти після її смерті,— як воно називається — байопік? Я чув, що Тоні Лендрі з того приводу не зрадів.
На подив Страйка, на брезклому обличчі Бестиґі заграла посмішка сатира.
— Хто тобі сказав?
— Це правда?
Уперше за розмову Бестиґі відчув, що контроль переходить у його руки.
— Ні, неправда. Ентоні Лендрі досить прозоро натякнув мені, що по смерті леді Бристоу радо обговорить зі мною це питання.
— Отже, він не сердився, коли дзвонив вам з цього приводу?
— Якщо фільм буде знято зі смаком, і так далі, і таке інше...
— Ви добре знаєте Тоні Лендрі?
— Я знаю про нього.
— В якому контексті?
Бестиґі почухав підборіддя, усміхаючись до себе.
— Звісно ж, він адвокат вашої дружини у розлученні.
— Поки що,— сказав Бестиґі.
— Думаєте, вона його звільнить?
— Можливо, доведеться,— відповів Бестиґі, і його усмішка стала відверто злостивою.— Конфлікт інтересів. Побачимо.
Страйк глянув у свій записник, вираховуючи з безсторонністю талановитого гравця у покер, чи варто доводити цю лінію до кінця, не маючи доказів.
— Чи правильно я розумію,— нарешті мовив він,— що ви сказали Лендрі: ви знаєте, що він спить з дружиною колеги?
Мить щирого подиву, а тоді Бестиґі голосно засміявся, радіючи агресивно й шалено.
— А ти і тут устиг?
— А ви звідки дізналися?
— Найняв одного з вашого племені. Я собі думав, що Тенсі крутить шури-мури, але виявилося, що вона просто прикриває свою кляту сестру, поки Урсула розважається з Тоні Лендрі. Оце буде весело подивитися, як розлучається подружжя Меїв! З обох боків — суперпрофесійні адвокати. Розпад старого родинного бізнесу! Кипріян Мей не такий тюхтій, як можна подумати. Він представляв інтереси моєї другої дружини. Ой і натішуся я, спостерігаючи ту комедію! Дивлячись, як адвокати скубуть одне одного.
— Непоганий важіль тиску на адвоката дружини, так?
Бестиґі гидко всміхнувся крізь дим.
— З них ще ніхто не знає, що я в курсі. Я чекаю на слушну мить, щоб повідомити новину.
Тут Бестиґі ніби згадав, що у битві на полі розлучення Тенсі володіє навіть потужнішою зброєю, й усмішка зійшла з його пожмаканого обличчя, лишивши тільки гіркоту.
— Останнє,— мовив Страйк.— У ніч, коли померла Лула, коли ви пішли слідом за дружиною у фойє і привели її назад, ви нічого не чули поза квартирою?
— Я собі гадав, ідея якраз у тому, щоб у квартирі нічого не було чути, якщо вікна зачинені, ні? — огризнувся Бестиґі.
— Я не кажу про вулицю; я кажу про гамір у коридорі. Можливо, Тенсі надто кричала, щоб можна було щось почути, але я тут подумав: коли ви двоє були у себе в холі — ви ж там намагалися її заспокоїти, коли завели у квартиру? — ви тоді нічого не чули за дверима? Чи Тенсі надто гучно верещала?
— Волала як навіжена,— відповів Бестиґі.— Нічого я не чув.
— Узагалі нічого?
— Нічого підозрілого. Тільки Вілсон пробіг за дверима.
— Вілсон.
— Так.
— Коли це було?
— Ну от тоді, коли ти кажеш. Коли ми зайшли до квартири.
— Зразу після того, як ви зачинили двері?
— Так.
— Але Вілсон уже піднявся нагору, поки ви були у фойє, так?
— Так.
Зморшки у Бестиґі на чолі й біля рота поглибшали.
— Отже, коли ви піднялися до своєї квартири на другому поверсі, Вілсон уже мав бути занадто далеко, щоб його почути?
— Так...
— Але ви почули кроки за дверима, щойно їх зачинили?
Бестиґі не відповів. Страйк бачив, що він уперше подумки складає докупи всю ситуацію.
— Я чув... так... чув кроки. Хтось пробіг сходами.
— Так,— сказав Страйк.— А ви не чули, скільки людей пробігло — один, двоє?
Бестиґі насупився, його погляд був розфокусований — дивився не на детектива, а вглиб, у підступне минуле.
— Там був... хтось один. Я й подумав, що це Вілсон. Але він не міг... Вілсон і досі був на четвертому поверсі, обшукував її квартиру... бо я чув, як він потім спускався... я подзвонив у поліцію, і тоді він пробіг за дверима... Я забув,— промовив Бестиґі й на якусь мить здався майже вразливим.— Забув. Надто багато всього коїлося. Тенсі верещала.
— Та й думали ви, звісно, про свою шкуру,— різко промовив Страйк, сховав записник і ручку в кишеню і рвучко підвівся зі шкіряного крісла.— Ну, не буду вас затримувати; мабуть, ви хочете подзвонити адвокату. Ви дуже допомогли. Гадаю, скоро побачимося в суді.
13
Наступного дня Страйкові зателефонував Ерик Вордл.
— Поговорив з Дібі,— коротко мовив він.
— І? — спитав Страйк, жестом просячи у Робін ручку і папір.
Вони разом сиділи за її столом і пили чай з печивом, обговорюючи останні погрози з боку Враяна Мазерса — той уже не вперше обіцяв випатрати Страйка і посцяти на його нутрощі.
— Соме надіслав йому кастомізовану кофту. Спереду кулак зі шпичаків, на спині — слова з пісні Дібі.
— Лише одну кофту?
— Так.
— А що ще?
— Він пригадує також ремінь,