Українська література » » Пригоди Шерлока Холмса. Том I - Артур Конан Дойль

Пригоди Шерлока Холмса. Том I - Артур Конан Дойль

---
Читаємо онлайн Пригоди Шерлока Холмса. Том I - Артур Конан Дойль
забрав із собою його папери. Цілком можливо, що це — і причина, і наслідок. Не дивно, що його родину переслідують найнепримиренніші члени товариства. Адже ви розумієте, що цей опис та щоденники можуть завдати ганьби найактивнішим діячам Півдня й багато хто з них не зможе спати спокійно, поки не заволодіє цими паперами.

— Отже, сторінка, яку ми бачили...

— Саме так, і цього можна було очікувати. Якщо я не помиляюся, там стояло: «Надіслано зернятка до А., Б. та В.», тобто цим людям надіслали попередження товариства. Далі йдуть записи про те, що А. та Б. забралися геть, тобто залишили країну, й про те, що В. відвідали; боюся, що ці відвідини скінчилися для В. невтішно. Гадаю, докторе, що ми зможемо пролити деяке світло на цю темну справу, а поки що єдиним порятунком для молодого Опеншо є діяти так, як я йому сказав. Цього вечора ми більше не зможемо нічого ані сказати, ані зробити, тому передайте мені мою скрипку і спробуймо забути на півгодини про цю мерзенну негоду й ще мерзенніші вчинки наших ближніх...

До ранку буря вляглася, й крізь пелену туману, яка нависла над нашим великим містом, пробилося сонячне світло. Шерлок Холмс уже снідав, коли я зійшов до нього.

— Пробачте, що не дочекався вас, — мовив він. — Мені здається, що сьогодні я матиму чималий клопіт із цією справою молодого Опеншо.

— Що ж ви збираєтесь робити? — спитав я.

— Це значною мірою залежатиме від того, що дадуть мої попередні розшуки. Можливо, доведеться ще поїхати до Горшема.

— Ви хотіли б почати із цього?

— Ні, я розпочну з Сіті. Подзвоніть, щоб служниця принесла вам каву.

Чекаючи на каву, я взяв зі столу свіжу газету й пробіг її очима. Раптом я побачив заголовок, від якого мені похололо в грудях.

— Холмсе, — вигукнув я, — ви спізнилися!

— Он як! — сказав він, ставлячи чашку на стіл. — Цього я й боявся. Як це сталося? — Голос його був спокійний, але я бачив, що це повідомлення в газеті його схвилювало.

— Мені впало в око ім’я Опеншо й заголовок «Трагедія біля мосту Ватерлоо». Ось послухайте:

«Учора між дев’ятою й десятою годиною вечора констебль Кук із дільниці Н., який чергував біля мосту Ватерлоо, почув голос, що волав порятунку, й сплеск води. Ніч була дуже темна й буремна, тож порятувати людину, що тонула, незважаючи на допомогу кількох перехожих, не вдалося. Констебль, щоправда, здійняв тривогу, й за допомогою річкової поліції утопленика врешті було знайдено. Ним виявився молодий джентльмен на ім’я (судячи з конверта, який знайшли у нього в кишені) Джон Опеншо, що мешкав біля Горшема. Припускають, що він, поспішаючи на останній потяг, який відходив зі станції Ватерлоо, збився в темряві з дороги й упав у воду з однієї з невеликих пристаней для річкових пароплавів. На тілі не виявлено жодних слідів насильства, й нема ніякого сумніву щодо того, що утопленик став жертвою нещасного випадку, який повинен привернути увагу органів влади до стану утримання річкових пристаней».

Кілька хвилин ми сиділи мовчки. Я ще ніколи не бачив Холмса таким пригніченим та приголомшеним.

— Це зачіпає мою гідність, Ватсоне, — мовив він урешті. — Це, безперечно, дріб’язкове почуття, але це зачіпає мою гідність. Тепер ця справа стане для мене справою честі, і якщо Бог дасть мені здоров’я, я таки доберуся до цієї банди. Юнак прийшов до мене шукати порятунку, а я його послав на смерть! — Він скочив зі стільця і, страшенно хвилюючись, почав ходити туди-сюди кімнатою, нервово стискаючи свої довгі, тонкі руки. Бліді його щоки палали.

— Які підступні ці дияволи! — вигукнув він нарешті. — Як їм вдалося заманити його туди, на берег річки? Набережна зовсім не по дорозі до станції. Міст, звичайно, навіть такого буряного вечора був дуже залюднений. Але ми ще побачимо, Ватсоне, хто з нас кінець кінцем переможе. А тепер я пішов.

— До поліції?

— Ні, я обійдуся без неї. Я сам сплету павутиння, і нехай поліція ловить у нього мух.

Цілісінький день я був зайнятий своєю практикою і повернувся на Бейкер-стрит пізно ввечері. Шерлок Холмс іще не з’являвся. Було вже близько десятої години, коли мій друг увійшов, блідий і стомлений. Підійшовши до буфета, він одламав кусень хліба й заходився жадібно його жувати, запиваючи великими ковтками води.

— Ви зголодніли? — зауважив я.

— Як вовк. Зовсім забув попоїсти. Нічого не мав у роті від самого сніданку.

— Нічого?

— Ані крихти. Я не мав часу навіть подумати про їжу.

— А як посуваються ваші справи?

— Успішно.

— То ви знайшли ключ до розгадки?

— Злочинці в моїх руках. Молодий Опеншо недовго лишатиметься невідомщеним. Нумо, Ватсоне, затавруймо їх їхнім же диявольським тавром! Непогана ідея, авжеж?

— Що ви маєте на увазі?

Холмс узяв з буфета помаранч, поділив його на шматочки й видавив на стіл зернятка. Відрахувавши п’ять зерняток, поклав їх у конверт, написав на внутрішньому боці клапана: «Ш.Х. за Д.О.», запечатав конверт і надписав його: «Капітанові Джеймсу Келгуну, вітрильник «Самотня Зірка», Саванна, Джорджія».

— Цей лист чекатиме на нього в порту, коли він туди прибуде, — мовив Холмс, усміхнувшися. — Гадаю, це принесе капітанові безсонну ніч, бо лист провістить йому таку самісіньку долю, як і Опеншо.

— Але хто цей капітан Келгун?

— Ватажок банди. Я доберуся й до інших, але він буде першим.

— Як ви знайшли їх?

Холмс дістав із кишені великий аркуш паперу, увесь списаний числами та назвами.

— Я провів цілий день, — сказав він, — проглядаючи Ллойдові реєстри та підшивки старих газет і простежуючи шлях кожного судна, що побувало в Пондишері в січні та лютому 1883 року. Впродовж цих місяців у реєстрі відзначено тридцять шість суден великого тоннажу. Вітрильник під назвою «Самотня Зірка» одразу привернув мою увагу; щоправда, там значилося, що він вийшов з Лондона, але ж «Самотня Зірка» — назва одного з американських штатів.

— Здається, Техасу?

— Не знаю до ладу, якого саме, але зрозуміло, що цей вітрильник — американський.

— Що ж тоді?

— Я продивився реєстри Данді й коли побачив, що вітрильник «Самотня Зірка» був там у січні 1885 року, підозри мої змінилися впевненістю. Тоді я поцікавився щодо кораблів, які перебувають нині в Лондонському порту.

— Ну й що?

— «Самотня

Відгуки про книгу Пригоди Шерлока Холмса. Том I - Артур Конан Дойль (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: