Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

Проковтнувши, прикрила очі, щоб наступної миті відкрити їх не в ролі закоханої жінки, а в образі неупередженого медика. Практика в польових умовах у мене була, тому я почала методично відтворювати порядок дій.

Перше заклинання – випалити місце під пацієнтом, друге – знезаразити руки, третє – включити магічний зір, четверте – знеболити та накласти стазис. Далі я з головою поринула в медицину, швидко, але акуратно і вдумливо витягала з тіла сторонні предмети, зрощувала кістки, м'язи та тканини. Не знаю скільки в мене це зайняло часу: в одну мить світ перестав для мене існувати, я випала з реальності, поглинута своєю справою. Не чула ні криків зовні, ні тріскання над головою та з боків. Декілька разів відбувалися обвали, земля вібрувала, але це мене анітрохи не цікавило. Я дослухалася лише до серцебиття чоловіка, що лежав переді мною. Демон виявився сильним, добре тримався.

Коли я закінчила, і залишки своїх сил влила в заклинання, Дорайн розплющив очі. Здивовано моргнув, намагаючись збагнути де він і що сталося. Перевів погляд на мене. Впізнав. Я вимучено посміхнулася і витерла лоба тильною стороною долоні. Демон тільки відкрив рота, щоб щось сказати, як прямо над нами пролунав гуркіт і скрегіт. Каміння впало вниз.

За секунду чоловік встиг схопити мене, перевернути на спину, нависнути зверху і вкрити нас щитом, на який обрушилася вся кам'яна маса. Коли шум стих, а ми були поховані під завалами, демон озирнувся і знову поглянув на мене:

- Ти що, врятувала мені життя?

- А ти мені, - знизала плечима, теж оглядаючи наш парний склеп. Зараз тут не було чути жодного звуку, каміння надійно вкрило від зовнішнього світу. Лише два дихання порушували тишу. Чомусь мені стало спокійно, а може просто не залишилося сил боятися. Найголовнішим для мене зараз було те, що Дорайн поряд зі мною, і він живий.

Коли я знову повернулася до демона, він усміхнувся і заявив:

- Я шалено люблю тебе, Елері!

Після цього несподіваного зізнання чоловік схилився до мого обличчя та поцілував. Здивування швидко змінилося теплом, що розлилося по тілу. Відійшов на задній план і обвал, і каміння, що давило з усіх боків, і виснаження після операції. Залишився тільки Дорайн, що обіймав мене, його губи й жарке дихання. Обвила його шию руками, притягнула до себе, притискаючись до міцного сильного тіла, але через кілька хвилин демон відсторонився від мене і сказав:

- Вибираймося, а то ще трохи й рятувальники застануть нас за не найцнотливішим заняттям.

Почервонівши до кінчиків вух, кивнула і відсторонилася, наскільки дозволяв склеп. Демон заплющив очі, кілька хвилин налаштовувався на складну магію і застосував телепортацію.

***

Відбудовували вежу в Годамн два тижні. Мені залишалося тільки гадати, чи оплатив будівельників Дорайн з власної кишені, чи підсобила держава. Ректор у відповідь на це питання лише загадково посміхався.

Не обійшлося і без нових захисних заклинань. Тепер Ліззі Лорвуд взяла під власний контроль оточення будівель та всієї території спеціальними плетіннями, які убезпечать учнів та вчителів. Дорайн на це філософськи знизав плечима і сказав, що всього передбачити неможливо, але нехай займається хоч якимось захистом.

Приїжджав навіть мер Хаола. Містер Лой ат Чолсі оцінив збитки й кілька годин про щось говорив із ректором, після чого запевнив, що допоможе у відновленні будівлі та подальшому розвитку академії. Ліззі Лорвуд була дуже рада тому, що високопосадовець нарешті звернув увагу на навчальний заклад для сиріт і неблагополучних, вона зазначила, що це стало можливим лише після призначення демона на роль ректора.

У день відправлення дітей до Шедану всі вишикувалися біля головних воріт. Діти були схвильовані, для більшості з них це буде перша, а для когось і єдина поїздка до міста Семи вітрів. Їхати треба на спеціальному потязі, який повністю оплачували для учнів академій організатори змагань. За парканом академії збиралися роззяви, які вже чули про гучну новину, що Годамн вперше візьме участь у щорічному масштабному турнірі.

Я разом із рештою викладачів вибудовувала учнів, перевіряла їх за списками. Геррі не відсиджувався на моєму плечі й також брав активну участь у підготовці. Ректор з'явився, як завжди, останнім. Оглянув притихлих студентів, коротко привітав їх і скомандував слідувати за ним.