Наша спільна брехня - Ксана Рейлі

— Навіщо ти сюди приперся? — роздратовано спитала я і склала руки на грудях.

— Я теж радий тебе бачити, Лі! — відповів він.

— Перестань мене так називати, — я підійшла ближче до нього.

— Скажи хоч одну суттєву причину, чому я не маю це робити. І не треба знову розказувати, що тобі просто це не подобається.

— Ти мене переслідуєш? — спитала я і насупилася.

— Оце ти придумала, звісно, — хлопець почав сміятися. Цим він ще більше розізлив мене. — Думаєш, що мені не було чим зайнятися і я захотів стати твоїм сталкером?

— Чомусь ти все ж прийшов сюди, — я розвела руками. — Не пам'ятаю, щоб говорила тобі, куди сьогодні йду.

— Це найбільший спортивний комплекс у всьому місті, — почав Арсен. — Як думаєш, я прийшов сюди, щоб подивитися як ти танцюєш?

— Навіщо тоді прийшов?

— У мене було тренування з боксу, — відповів він і я помітила у нього на плечі спортивну сумку. — Коли йшов коридором, то побачив тебе. Ти навмисно двері залишила відчиненими?

— Мабуть, хтось з дівчат, — буркнула я та підійшла до столу, щоб забрати свою пляшку з водою.

— До речі, непогано танцюєш.

— Ніби ти в цьому щось тямиш, — я закотила очі, пройшовши повз нього.

— Знаєш, ти дуже мила, коли не відкриваєш рот, — сказав Арсен з якимось глузуванням. — На вигляд справжній ангелик, а в душі чортиця.

— Ти тільки тепер це зрозумів? — я обернулася і подивилася на нього.

— Чому ж? Я одразу побачив твою справжню сутність.

— Тоді ти дуже добре розумієш, що зі мною краще не зв'язуватися. Краще щоб ти й твоя люба сестричка трималися якнайдалі від мене.

— Я довго думав, що ж такого зробила Аделіна, що ти з першого дня її не злюбила, — заговорив Арсен і уважно дивився мені в очі, — але тепер я знаю. Це все твій страх і ревнощі.

— Не хочу більше слухати твоїх дурниць. Мені треба переодягнутися.

— Я маю до тебе пропозицію.

— Мене це не цікавить!

Я швидко попрямувала коридором до жіночої роздягальні. Цей Арсен так сильно розізлив мене. Інколи здається, що він дійсно переслідує мене. Ще й ця його таємнича пропозиція. Мені, звісно ж, цікаво, але я ніколи в цьому не зізнаюся йому.
Переодягнувшись, я підсушила волосся феном, який завжди залишали у роздягальні. Потім я швидко заплела хвіст і витягнула з рюкзака блиск для губ та кинула його у кишеню. Зібравши усі речі, я попрямувала до виходу зі спортивного комплексу. Хоч і не побачила Арсена на тому місці, де залишила його, все одно відчувала, що він чекає на мене. Я відкрила тюбик з блиском і підвела губи, виходячи з приміщення. Як не дивно, але Арсен стояв на вулиці. Я закотила очі та пройшла повз, намагаючись не звертати на нього уваги.

— Ей, стій! — крикнув він. — Не вдавай, що тебе не цікавить моя пропозиція.

— У тебе є дві хвилини, — різко сказала я, коли розвернулася до нього обличчям.

— Чому ти постійно ходиш з цією помадою? — спитав хлопець, кивнувши на блиск у моїй руці.

— Уже півтори хвилини...

— Ти можеш перестати відраховувати...

— Одна!

— Добре, — Арсен закотив очі, а тоді видихнув. — Коротше, тобі ж подобається Сава, правда?

— Мені здається, що ти мав говорити про якусь свою пропозицію, а не про Саву! — сердито сказала я.

— Значить, я не помилився. Ти закохана у свого найкращого друга, а він закоханий у мою сестру. Сумно, еге ж? Тільки знаєш, мені Сава не подобається зовсім. Якщо ще врахувати, що він дружить з тобою, то швидше за все цей хлопець просто грається почуттями моєї сестри.

— Ближче до суті, будь ласка, — буркнула я.

— Пропоную тобі об'єднатися, щоб зруйнувати їхні стосунки, — серйозним тоном сказав Арсен.

Ця пропозиція здалася мені дивною та навіть смішною. Мабуть, якась його дебільна гра. До того ж у Сави з Аделіною було всього лише одне побачення.

— Хіба можна зруйнувати те, чого нема? — спитала я і почала сміятися.

— Я так розумію, що твій хороший друг не розповів тобі про те, що вони... — Арсен замовчав, а тоді нахилився ближче до мене. Вирішив додати інтриги, витримуючи паузу. — Зустрічаються.

— А твоя сестра, я бачу, розповіла тобі, — огризнулась я і склала руки на грудях.

Я не вірила йому зовсім. По-перше, Сава б розповів мені про це. Він би не став приховувати таке від мене. Ми ж найкращі друзі з дитинства і завжди ділилися усім.

— У нас з нею дуже хороші стосунки. У них вчора було побачення і вона прийшла вся така радісна. Потім Ада зізналася, що Сава запропонував їй зустрічатися. У них кохання з першого погляду.

— Ніколи не повірю в це. Вони лише тиждень знайомі. Хіба можливо так швидко закохатися?

— Так, тобі це дійсно здається дивним, — Арсен кивнув. — Сава за стільки років не зміг закохатися у тебе, а тут лише тиждень і вони вже разом.

— Ми з ним просто хороші друзі, — впевнено сказала я. — Не знаю звідки взялися ці дурниці, що я закохана в нього.

— Ти не вмієш приховувати свої емоції, Лі. Твоя міміка тебе видає. Я це помітив ще на вечірці, коли ти дивилася як вони танцюють. О, а класно я придумав з побаченням?

— Навіщо ти взагалі тоді про це сказав?

— Щоб подивитися на реакцію Сави, — Арсен знизав плечима. — Хотів перевірити, чи є у нього почуття до тебе. І знаєш, йому байдуже на те, що я запросив тебе на побачення. Якщо нам вдасться їх розлучити, то у тебе буде шанс закохати Саву в себе.

— А тобі з цього яка вигода? — спитала я, піднявши одну брову.

— Не хочу, щоб той твій друг розбив моїй сестрі серце. Вона надто довірлива та наївна. Боюся, що нею просто покористуються.

— А може, це твоя сестра покористується Савою? Я його знаю вже дуже давно і він не такий, як ти говориш. Ну а твоя сестра цілком може мати свої корисливі плани на нього.

— Ти хвилюєшся за свого друга, а я за Аду. Я пропоную тобі об'єднатися, щоб допомогти їм обом.

Я деякий час дивилися на нього, примруживши очі. Якась сторона моєї душі погоджувалася з ним. Я не переношу цю Аду, і якщо чесно, то мені б хотілося бути на її місці. Проте, я не вірю Арсенові. Якби Сава справді зустрічався з нею, то розповів би мені. Він ніколи нічого не приховував від мене.

— Твоя пропозиція, — почала я і замовкла, щоб витримати паузу. Арсен, здається напружився, — повний відстій! Я не збираюся брати участь у твоїх тупих іграх.

— У тебе завжди є час передумати.

Арсен накинув на голову капюшон своєї кофти, а тоді розвернувся і попрямував у сторону стоянки. Я деякий час дивилася на нього, але була впевнена у своєму рішенні. Через декілька хвилин я помітила, що хлопець одягнув шолом і сів на один з мотоциклів. Я ж відчула декілька краплин дощу, що впали мені на голову. Дідько! Треба швидко бігти додому, щоб не змокнути. Та все ж врятуватися від дощу мені не вдалося. Додому я прийшла мокрою наче курка. З мого одягу можна було викрутити цілий басейн води. Я хоч колись навчуся брати з собою парасолю?!
Мене всю трясло і я не могла ніяк зігрітися. Як тільки зайшла в будинок, то одразу ж побігла у ванну. Спершу зняла мокрий одяг, а тоді прийняла гарячий душ. Це хоч трохи зігріло мене. Потім я одягнула сухі теплі речі та попрямувала на кухню, щоб зробити собі чай. Вже увечері мені було не дуже добре, тому я рано лягла спати. Ще навіть дев'ятої не було.
Усю ніч я погано спала через нежить і кашель. Здається, я встигла захворіти. Як тільки прокинулася, то одразу попрямувала до кухні, щоб зробити собі чаю.

— Ти сьогодні вдома? — спитала я, коли побачила тата, що сидів на дивані у вітальні.

— Так, у мене нарешті вихідний, — відповів він.

— Зрозуміло.

— У тебе щось не дуже гарний вигляд, — зауважив тато, а я голосно закашляла. — Лілі, ти захворіла?

— Напевно, — я знизала плечима. — Вчора під дощ потрапила, а парасолю вдома забула.

— Треба було перечекати, — батько невдоволено похитав головою. — Навіщо йшла в дощ?

Я нічого не відповіла, а просто відвела погляд. Тато підійшов до мене і легко доторкнувся своїми губами до мого чола.

— У тебе температура, — сказав він, поправляючи моє волосся. — Зараз вип'єш чаю, а я дам тобі ліки. Завтра поїдемо до Костянтина Петровича, щоб він послухав тебе. Хоч би запалення не було.

— А як же школа і додаткові заняття?

— Думаю, що тиждень тобі точно доведеться бути вдома. Заодно відпочинеш від навчання.

— Добре, — я слабо усміхнулася.

— Але, — тато уважно подивився на мене, — щоб усі домашні завдання були виконані.

— Обов'язково, — я кивнула.

Хоч я і не дуже була рада тому, що захворіла, але мене тішило те, що я буду мати час трішки відпочити.
Весь день пролежала за переглядом серіалу і як же давно я не відчувала такого задоволення. Мені не треба паритися про навчання, про домашні завдання чи про те, що я не прочитала твір з літератури на завтра. Тільки танці тепер на деякий час мені теж заборонені. Та все ж думаю, що за тиждень встигну одужати й повернутися на студію. У суботу ще й те святкування. Навіть не знаю, чи хочу туди йти.
За такими байдиками я провела декілька днів. Сава телефонував до мене, щоб спитати як моє здоров'я. Ми з ним довго розмовляли ні про що, але він так і нічого не говорив про Аделіну. Здається, Арсен тоді справді збрехав. Тільки я не розумію навіщо. Якби не знала, що Ада його сестра, то подумала б, що він ревнує. Щось цей хлопець точно приховує...
Я почула дзвінок у двері. Довелося мені спускатися на перший поверх, щоб відчинити. Тато сьогодні на роботі, а в Тоні вихідний. Коли я відчинила двері, то побачила перед собою Віту. Вона усміхнулася, зняла свої сонцезахисні окуляри, а тоді безцеремонно зайшла всередину.

— Не чекала? — спитала дівчина.

— Ні, — буркнула я, зачинивши за нею двері.

— Мені стільки треба тобі розказати!

— І тобі навіть не цікаво, як я почуваюся? — я усміхнулася та похитала головою. Вона ніколи не зміниться. — Ходімо на кухню. Будеш чай?

— Тут треба щось міцніше, — відповіла Віта і глибоко вдихнула. — Нам усім роздали ролі для мюзиклу. Вгадай ким я буду?

— Гм, королевою? — припустила я.

— Як би ж то! — буркнула вона і сіла на стілець. — Мені дали роль однієї з сестер.

— Ну, не так і погано, — я знизала плечима.

— А ти будеш феєю, — сказала Віта.

— Феєю?

— У тебе буде своя танцювальна партія.

— Хто це так вирішив? — здивувалася я.

— Галина Сергіївна сказала, що на роль хрещеної мами Попелюшки потрібна дівчина, яка вміє гарно танцювати.

— Вона ж не знає про те, що я танцюю.

— Арсен сказав їй, що бачив як ти гарно танцюєш, — Віта дивно усміхнулася і підморгнула мені.

— А Сава? Він не сказав? — спитала я, насупившись.

— Вони з Аделіною були дуже зайняті читанням своїх реплік. До речі, новина дня, — дівчина уважно подивилася на мене, — вони тепер сидять за однією партою.

— Що? Як це?

— Ага, всі говорять, що вони зустрічаються. О, а ще Аделіна подала свою кандидатуру на президента школи.

— Що вона зробила? — закричала я, бо це вже взагалі було занадто.