Відрядження з нареченою - Сергій Олексійович

В місто Саксаганськ ми заїхали достатньо рано. В них тут життя тільки починається, а ми вже третю годину у дорозі. Хоч якесь кафе вже було відчинено. Купили дівчатам кави та чогось солоденького. Ми ж усе все, що вони приготовали, відразу на першій зупинці з'їли. І нічого такого, щоб поїсти в нас не було. В селах треба щось було купувати та якось з цим у нас не склалось.

-  Ти казав, що тут цивілізація. - Подала голос з переднього сидіння Віка. - Окрім кави та цукерок нічого поки, що не бачу. - Це вона мене підколює. Це в неї сарказм такий 

- Не звертай уваги, - посміхнулась та легенько потиснула мою ліву руку Віра. - Дівчинка не виспалася. Дівчинка голодна.

- Так. Так. - Підвищивши голос, почала захищатися Вікторія. - Дівчинка сама не розуміє навіщо вона поїхала. Зараз би спала собі в теплій кроватці. Дівчинка хоче гарячого.

- Тихо, тихо, дівчатка, - заспокоїв усіх Миколайович. - Щось же повинно працювати. Не всі ще досі сплять. В мене термос з собою. Там чай є гарячий та смачний. Сам заварюю по старовинному рецепту.

- О, - відразу зацікавилась Віра. - Потім дасте покуштувати, Миколайович?

- Обов'язково дам. Як десь за містом зупинимось, то й усі поп'ємо. Там на усіх вистачить.

- Так дивно. Ми ось вже давно прокинулися. Ідемо собі. А люди он ще сплять. Це наче, як кіно дивитися. Екран - це скло телевізора. І ти їдеш та дивишся, а перед тобою картинки змінюються. Так цікаво. В цьому дуже є великий сенс і уся правда життя може в самих цих моментах. Життя, це ж рух? Ви зі мною згодні, хлопці? - Спитала в нас моя сусідка Віра.

- Звісно згодні. Так все і є. - Схвалив її думки та погляди наш шофер. І я був повністю з ним згоден.

Взагалі мені подобається її ход думок. Якось вже я заплутався. Віка звісно дуже красива. Струнка така. Фігура, як в моделі. Одягатися вміє гарно. Довге волосся спадає аж до самого попереку. Волосся в неї гарне та казкове - це факт. Але якась вона не добра та усім постійно незадоволено. З нею класно прийти до друзів, мов дивитеся, яка зі мною красуня. Але бути разом, чи там товаришувати я б з нею не став. А казала ще, що вона романтик. Мабуть, ми з нею якось по різному це слово розуміємо.

- Це вже і все? - Спитала Віка і я побачив, що ми вже виїжджаємо з міста.

- Що поробиш. Воно може і маленьке. Та зате зелене. Красиве та затишне. Мені б хотілося жити у такому маленькому місті. -  Поділився я з нею своєю мрію.

- Та ну. Нікуди піти. Немає, що тут роботи. Треба їхати до Києва. Там - життя. А тут що? Там клуби, ресторани, бутіки, заможні чоловіки. В нас майже так сама. - Тут же миттєво відрізала мене Віка. - Я звісно люблю подорожувати. Та це типу того, прийшла на море та відпочивай. Щоб усе включено. А не оце все. Поля та села, та міста у нас майже всі однакові. Ми ось були в влітку з Вірою у Греції. Оце я розумію. А які галантні  там чоловіки. Спитай у Віри, вона тобі розповість.

Особисто мені зараз якось стало образливо за наших хлопців. Можна подумати в нас немає приємних та вихованих парубків та чоловіків.