Хроніка заводного птаха - Муракамі Харукі
Тобто визначаються конкретними цифрами, які дозволяють ясно побачити, хто виграв, а хто програв. Мускат ні з ким особливо не змагалася, але її успіхи говорили самі за себе.
Майже тридцять років вона повністю віддавалася роботі. За цей час познайомилася з багатьма людьми. А кілька чоловіків зацікавилися нею, але стосунки з ними були короткочасними й неглибокими. Її не дуже приваблювали люди. Моделі одягу, що переповнювали голову своїми образами, викликали в неї жвавіші почуття.
Коли їй сповнилося двадцять сім, на новорічному вечорі, де зібралися вершки світу моди, її познайомили з чоловіком дивної зовнішності. З правильними рисами обличчя, але зі скуйовдженим волоссям, з гострим, як кам'яне знаряддя, підборіддям і носом. Через це він здавався скоріше фанатичним проповідником, а не модельєром. Був на рік молодший від Мускат, худющий, з бездонними очима, що позирали на присутніх з такою агресією, ніби мали за мету зіпсувати їм настрій. Однак Мускат побачила в них своє відображення. У той час вона тільки починала свою кар'єру модельєра і раніше з ним не зустрічалася. А втім, дещо про нього чула. Про його рідкісний талант, про репутацію людини зарозумілої, свавільної, здатної в будь-яку мить затіяти сварку, — людини, яку майже ніхто не любив.
— Ми були схожі одне на одного. Обоє народилися на континенті. Після війни його, без нічого, вивезли на кораблі в Японію з Кореї. Його батько був професійним військовим, і в повоєнні роки їхня родина зазнала великих злиднів. Мати померла від тифу, коли він був ще зовсім малим, а тому, видно, сильно зацікавився жіночим одягом. Людина обдарована, він, однак, не вмів знайти собі місця в житті. Хоча створював фасони одягу для жінок, в їхній присутності червонів і ставав грубим. Одним словом, ми з ним скидалися на тварин, що відбилися від свого стада.
Наступного, 1963 року вони одружилися, а через рік (тоді в Токіо відбувалися Олімпійські ігри), навесні, народився хлопчик. Цинамон. "Невже Цинамон — його справжнє ім'я?" Коли він з'явився на світ, Мускат викликала матір для догляду за ним. Сама вона не мала часу на це — з ранку до вечора мусила наполегливо працювати. Тому загалом Цинамона виховувала баба.
Мускат не знала, чи справді любила чоловіка як людину протилежної статі. Їй бракувало критеріїв для такої оцінки. Те ж саме можна сказати про чоловіка. Їх звела докупи випадкова зустріч і спільна пристрасть до моди. Та незважаючи на це, перші десять років їхнього подружнього життя виявилися плідними для обох. Відразу після одруження вони звільнилися з роботи й відкрили власне ательє, що містилося в Аояма, осторонь від головного проспекту, у маленькій кімнатці з вікнами на захід невеликого багатоповерхового будинку. Через погану вентиляцію і відсутність кондиціонера там влітку панувала така духота, що від поту олівець вислизав з руки. Звичайно, спочатку не все йшло гладко. Обом, Мускат і її чоловікові, украй бракувало практичної жилки, тож непорядні партнери легко їх обдурювали, незнання звичаїв світу моди позбавляло замовлень, а неймовірно елементарні помилки не дозволяли стати на ноги. Борги зростали, й одного разу навіть дійшло до того, що подружжя готувалося до таємної втечі. Однак зміна настала тоді, коли Мускат випадково знайшла здібного менеджера, який високо цінував їхні таланти й поклявся їм вірно служити. Після того справи пішли настільки добре, що недавні негаразди розвіялися, немов поганий сон. Виручка щороку подвоювалася, і 1970 року фірма, започаткована майже з нуля, досягла феноменального успіху — такого, якого не сподівалося самовпевнене, але необізнане з життям подружжя. Мускат з чоловіком найняли нових працівників, перебралися у велику будівлю на головному проспекті, відкрили свої крамниці на Ґіндзі, Аоямі, у Сіндзюку. Завдяки своїм оригінальним моделям одягу фірма стала широко відомою і часто згадувалася в газетах та журналах.
Коли фірма збільшилася, змінився характер роботи, яка лягала на їхні плечі. Хоча створення нових моделей — творчий процес, але, на відміну від роботи скульптора або письменника, це також бізнес, який зачіпає інтереси багатьох людей. Не можна самому замкнутися і творити, що заманеться. Комусь доводиться виходити на люди й представляти "обличчя" фірми. Така потреба зростає із збільшенням торгового обороту. Комусь доводиться з'являтися на прийомах і показах моди, виступати з промовами, вести світські розмови, давати інтерв'ю. Оскільки Мускат зовсім не хотіла брати на себе такої ролі, то на люди виходив її чоловік. Так само, як і Мускат, він не вмів спілкуватися з людьми, а тому спочатку надзвичайно мучився. Не вмів говорити в присутності незнайомих людей і після якихось прилюдних заходів повертався додому вкрай виснаженим. Однак через півроку він раптом відчув, що виступати перед людьми стало не так важко, як раніше. Як і перед тим, він не вирізнявся красномовством, але його груба й недорікувата манера говорити, що в молодості людей відштовхувала, тепер їх, здається, чимось притягувала. Його сухі, у двох словах, відповіді, спричинені його вродженою сором'язливістю, сприймалися людьми не як необізнаність із життям і зарозумілість, а як привабливість артистичного темпераменту. З часом він навіть відчув насолоду від своєї ролі й несподівано став тогочасною культовою постаттю.
— Мабуть, і вам доводилося чути його ім'я, — казала Мускат. — Хоча насправді в той час дві третини роботи модельєра виконувала я. Моя роль полягала в тому, щоб розвивати, розширювати й надавати форми надзвичайно сміливим та оригінальним ідеям чоловіка як комерційним проектам. Хоча фірма розросталася, модельєрів зі сторони ми не наймали. Помічників ставало більше, але найголовніше робили ми самі. Хотіли робити лише одне — те, що нам подобається, не думаючи, для якого класу людей призначений наш одяг. Не вивчали ринку, не розраховували витрата, не проводили нарад — нічого цього у нас не було. Якщо задумували щось зробити, створювали модель, брали найкращий матеріал, який могли знайти, й працювали, працювали, не шкодуючи часу. Те, що інші модельєри робили у два етапи, ми робили вдвічі довше. Вони витрачали три метри тканини, ми — чотири. Ретельно перевіряли кожну зроблену річ і випускали в продаж лише те, що нам подобалося. Непроданий товар викидали. Обходилися без розпродажу. Звичайно, наші вироби коштували дорого. Спочатку у світі моди з нас насміхалися — мовляв, у нас нічого не вийде. Однак наш одяг став одним із символів того часу, як картини Пітера Макса і Вудсток, Твіґі і фільм "Безтурботний їздець". Яку велику радість приносила нам у той час робота модельєра! Ми могли здійснювати найсміливіші задуми, а клієнти нас не полишали. Здавалось, ніби за плечима виросли великі крила і можна летіти, куди заманеться.
Однак саме тоді, коли їхня робота дістала визнання, вони почали віддалятися одне від одного. Навіть під час роботи Мускат мимоволі відчувала, що чоловікова душа блукає десь далеко. Здавалось, ніби в його очах погас колишній голодний блиск, перестав вириватися назовні бурхливий настрій, хоча раніше він міг шпурнути в будь-кого чим-небудь, якщо йому щось не подобалося. Тепер він часто сидів у задумі й невидющими очима дивився кудись у далину. Вони розмовляли хіба що на роботі. Щораз частіше чоловік не ночував дома. Мускат здогадувалася, що в нього з'явилися інші жінки, але від цього особливо не страждала. З його коханками вона змирилася, бо вже давно між ними не було фізичної близькості (передусім через те, що вона сама втратила до нього статевий потяг).
Чоловіка вбили наприкінці 1975 року Тоді їй було сорок, а Цинамону сповнилося одинадцять. Чоловік помер від ран у номері готелю в Акасака. Його труп об одинадцятій ранку виявила покоївка, яка відімкнута двері своїм ключем, щоб прибрати в номері. Ванна кімната була залита кров'ю, наче під час кривавої повені. З тіла витекла вся кров, до останньої краплі. Серце, шлунок, печінка, нирки, підшлункова залоза безслідно зникли. Мабуть, убивця вирізав внутрішні органи, поскладав їх у пластмасовий пакет абощо й кудись виніс. Голову, відрізану від тулуба, поставив на кришку унітаза, повернувши до дверей пошматованим обличчям. Видно, спочатку злочинець відрізав і спотворив голову, а потім узявся до нутрощів.
Щоб вирізати внутрішні органи людини, потрібні надзвичайно гострі інструменти й неабияка майстерність. Убивця мусив перерізати пилкою навіть ребра, не пошкодувавши часу на таку криваву операцію. Ніхто не розумів, навіщо той потратив стільки зусиль.
Через передноворічну метушню черговий адміністратор готелю лише згадав, що напередодні десь о десятій вечора чоловік Мускат зареєструвався в номер на дванадцятому поверсі разом з якоюсь жінкою — вродливою, років тридцяти, у червоному плащі, невисокою, з маленькою сумочкою в руках. На ліжку залишилися сліди бурхливої ночі. Волоски і плями сперми на простирадлі належали чоловікові Мускат. У номері знайшлися відбитки пальців — надто багато, щоб почати розслідування. У маленькій шкіряній валізці вбитого лежала переміна білизни, туалетне причандалля, папка з робочими документами та якийсь журнал. Сто тисяч єн у гаманці й кредитних карток ніхто не чіпав, але пропав записник, що мав бути при ньому. Слідів боротьби в номері не виявили.
Поліція перевірила всіх його знайомих, однак жінки з прикметами, які описав адміністратор, серед них не було. Під час розслідування на поверхню сплили імена кількох жінок, але у всіх було алібі, а причин ненавидіти його або ревнувати — ніяких. Навіть якщо у світі моди хтось його й не любив (звісно, такі люди були, адже в цьому світі не панує атмосфера доброти й дружби), то все одно важко повірити в те, що він зважився б на вбивство. А ще більше в те, що володів майстерністю, потрібного для того, щоб вирізати шість внутрішніх органів.
Оскільки йшлося про відомого модельєра, то про цей випадок писали в газетах і журналах. Вибухнув немалий скандал, але поліція, не бажаючи привертати увагу до такого сенсаційного вбивства, з якихось технічних причин приховала інформацію про те, що вбивця забрав із собою нутрощі жертви. Подейкували, що до цього приклав руку й сам відомий готель, щоб не заплямувати своєї репутації.
