Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Міклуха радісно зазначив:

— Чудової

Були влучання російських снарядів і в інші кораблі. Це підносило у всіх бойовий настрій. Але раптом з грудей сигнальника вирвався здавлений вигук, схожий на стогін:

— "Ослябя" тоне...

Всі повернулися праворуч і побачили, як великий корабель спочатку ліг на лівий борт, потім швидко перекинувся і затонув. До місця загибелі під сильним вогнем ворога підходили міноносці, щоб урятувати людей. Незабаром вийшов із строю флагманський броненосець "Суворов", на якому тримав свій прапор адмірал Рожественський. Ескадра втратила головне командування: її повів броненосець "Александр III". Але через ворожий вогонь кільватерний стрій російських кораблів почав часто порушуватися. Вони виходили з бойової лінії то праворуч, то ліворуч. Щоб не зіткнутися з якимсь судном, що йшло попереду, Міклуха, насупивши мідно-червоні брови, чітко наказував:

— Право на борті

Через півхвилини лунала інша команда:

— Ліво руля!

Іноді доводилося стопорити машини. Міклуха пробурчав:

— Ідемо якимось стадом.— І тут-таки, наче відповідаючи на свої думки, додав:—Добре Наполеон висловився...

Офіцери запитливо оглянулися на командира, але не діждалися від нього закінчення фрази. Може, спостерігаючи бій. він згадав афоризм великого полководця, що армія без глави — ніщо. І справді, становище ескадри все погіршувалось. Ворожі снаряди стали частіше перелітати і через броненосець "Ушаков", погрозливо рокочучи. Офіцери й матроси.поглядали на командира, але в бою він був спокійніший, ніж під час походу, і холоднокровно давав розпорядження. Одного разу, коли ворог опинився з правого борту, Міклуха спитав:

— Чому башти мовчать?

— Затримка з визначенням відстані,— відповів старший артилерист лейтенант Дмитріев.

— А батарея?

— Так само.

— Тож підженіть далекомірників.

З даху штурманської рубки, де був встановлений далекомір, почувся гучний голос:

— До ворога сорок кабельтових.

Стрясаючи повітря, шугонули вогнем із своїх гармат дві башти. Чотири водяні стовпи знялися далеко від одного з ворожих кораблів. В рубці почулись зауваження:

— Напрямок правильний, але вийшов великий недоліт.

Командир нічим не виявляв свого хвилювання, і тільки на його рудовусому обличчі ніби міцніше стягувались вузли м'язів.

У цей самий час в батарейній палубі правого борту стріляла одна лише 120-міліметрова гармата. Друга замовкла. В рубці не знали, що там сталося.

Правою батареєю командував мічман Дитлов, високий темно-русявий молодий чоловік. Розуміючи всю важливість і відповідальність своєї ролі на кораблі, він підганяв комендорів швидше заряджати гармати, а сам, приставивши бінокля до очей, спостерігав за падінням снарядів. Нараз він оглянувся в бік одної гармати і крикнув:

— Чому нема пострілу?

— Гільза зім'ята, снаряд не доходить,— відповів комендор, намагаючись дослати його руками.

Дитлов накаїзав:

— Чого длубаєтеся? Дослати затвором!

Цю розмову почув мінно-артилерійський хранитель Ілля Воробйов, який тільки що піднявся на палубу з крюйт-камери. Він звернувся до мічмана:

— Не можна так робити, ваше благородіє. Снаряд може ще більше заклинитися, або нещастя буде. На одному кораблі так дванадцять чоловік убило.

Дитлов спершу розгубився, а потім крикнув:

— Мовчати! Не розмовляти! Виконувати мої накази!

Комендори в нерішучості застигли коло гармати. Не можна було не виконувати наказу начальника, і водночас їм загрожувала безглузда смерть. Воробйов спокійно заявив:

— Ваше благородіє, ми зараз дістанемо спеціальні щипці і вмить витягнемо застряглий патрон.

Зопалу мічман сам кинувся до затвора, але йому заступив дорогу Воробйов і в свою чергу підвищив голос:

— Ви можете застрелити мене на місці, але я вас не допущу до гармати.

Погляди їхні зустрілися. Воробйов стояв, величезний і непохитний, як броня корабля. Мічман ніби зрозумів свою помилку, але все ж крикнув:

— Запам'ятай, Воробйов: після бою ти підеш під суд. І, відступивши, пішов до іншої гармати.

Через кілька хвилин ручним екстрактором витягли патрон із гармати, і вона знову загриміла пострілами. Уже понад дві години тривав бій росіян з головними силами японців. "Ушаков", який встиг випустити сотні снарядів, залишався непошкодженим. Але ось "Александр III" з креном вийшов із строю.

Японська ескадра, вирішивши скоріше з ним покінчити, зосередила на ньому посилений вогонь. Повз нього російські кораблі проходили далі. Саме в цю мить "Ушаков" порівнявся з ним, і, маючи його на лівому траверзі, а на правому — японську ескадру, став випадковою мішенню для противника. Снаряди, спрямовані в "Александра III", не долетіли до нього, зате навколо "Ушакова" стали здійматися безліч водяних стовпів. За кілька хвилин на кораблі були пошкодження й людські жертви.

Перший снаряд великого калібру влучив у носове відділення. Пробивши біля п'ятнадцятого шпангоута правий борт при ватерлінії, він зробив діру в три фути діаметром. Осколками від нього були перебиті парова труба, що веде до шпилевої машини, і пожежна труба. Хазяїн трюмних відсіків, його підручний і двоє матросів залишилися на місці мертвими. Четверо з команди були поранені, але вони, одержавши в операційному пункті медичну допомогу, повернулися на свої місця. Під керівництвом трюмного механіка, поручика Джелепова, матроси залатали пробоїну. Воду, що влилася через неї, спустили в канатні ящики й викачали турбінами. Гірше було з другою пробоїною, що була в носовому гальюнному відділенні. На ходу і в розпалі бою її не могли залатати. Довелося задраїти двері непроникної перебірки на десятому шпангоуті. Все це відділення наповнилося водою. Корабель осів носом і навіть при повному числі оборотів машин зменшив хід, ніби окривів. При цьому він почав погано слухатись руля, немов переставав коритися людській волі.

Пожежна магістраль, перебита снарядом у двох місцях, не мала на всьому своєму протязі жодного розподільника. Тому вона вийшла з ладу, позбавивши корабель головного засобу боротьби з пожежами. На щастя, поки машиніст Максимов і слюсарі лагодили її, ніякого вогню на кораблі не виникало.

Третій снаряд, розірвавшись, зробив глибоку вибоїну в кормовій башті і пошкодив палубу. При цьому вдруге був поранений молодший боцман Григорій Митрюков, але він в операційному пункті не залишився і далі виконував свої обов'язки.

В денному бою більш ніяких влучань у броненосець не було.

Коли стало смеркати, адмірал Небогатов підняв на "Николае" сигнал:

"Іти за мною — курс норд-ост 23°".

Уцілілі після бою кораблі почали шикуватися в кільватер флагманському броненосцю. Ескадра прискорила хід, але "Ушаков" від пробоїни заривався носом у море і почав поступово відставати. В цей час із жахом помітили, як з темряви на нього зліва йде корабель.

— Що ви робите? Куди вас несе? — закричали на кормі "Ушакова". На тому кораблі теж почулися тривожні голоси.

Кораблі могли зіткнутися.

— Повний впереді — голосно скомандував на містку Міклуха-Маклай.

Корабель, що загрожував тараном, як виявилося, був броненосець "Сенявин". Він проскочив повз корму "Ушакова" в якихось п'ятнадцяти футах. Кораблі благополучно розійшлися.

Ця небезпека минула, але насувалася інша. Почалися мінні атаки. За наказом командира, із гармат не стріляли, прожектори не світили. Тільки темрява могла бути надійним захистом. З "Ушакова" вгледіли, як кілька міноносців ішли мимо, не помічаючи його. Вони поспішали до смуг світла на горизонті, притягнені прожекторами інших російських суден. Комендори біля заряджених гармат напружено вдивлялися в темряву, яку в далечині прорізували голубі промені прожекторів. Долинали віддалені глухі постріли з кораблів, які відбивали мінні атаки. Але "Ушаков", що йшов без вогнів, мовчав — мовчав навіть тоді, коли неподалік від його корми виринули три японські міноносці і, відпливаючи, зникли з очей. Люди пережили тривожні хвилини. На містку Міклуха-Маклай з цього приводу згадав наказ Небогатова і сказав:

— Цілковита темрява — найкращий захист від міноносців. Адмірал має рацію. Адже вони мало не протаранили нас, опівнічні розбійники.

На палубі природжений веселун матрос Сельг, який ніколи не втрачав бадьорості в поході, радісно вигукнув:

— Значить, живемо, братці!

Навіть лейтенант Гезехус, завжди замкнутий, що не говорив з командою ні доброго, ні лихого слова, не втерпів і, куйовдячи неохайну борідку, заговорив з комендорами:

— Японці наблизились до нас мало не на револьверний постріл. Вони, мабуть, прийняли наш броненосець за свій корабель. А можливо, направляючись до суден, які світять прожекторами, вони не помітили нас. В усякому разі, під прикриттям ночі ми йдемо, як під шапкою-невидимкою.

І в інших частинах корабля чудом уцілілі люди обмінювалися враженнями про небезпеку, яка їх поки що обминула.

До півночі мінні атаки припинилися. Вітер почав слабшати. Рідшали хмарини, і крізь них проглядали зорі.

На містку, стежачи за темним горизонтом, стояв командир Міклуха-Маклай. Біля нього були офіцери і матроси. Вони не спали більше доби, провели бій і зараз, втомлені, з неймовірним зусиллям боролися зі сном. Сюди прийшов старший офіцер Мусатов. Він звернувся до командира:

— Де ми зараз, Володимире Миколайовичу?

— Я теж думаю про це. Курс тримаємо правильний, а де перебуваємо — поки що невідомо.

Командир обернувся до старшого артилериста лейтенанта Дмитріє-ва, що дрімав:

— Запам'ятайте, Миколо Миколайовичу, без мого наказу ні вогню, ні світла не відкривати. Поки що можете поспати, а я піду в штурманську.

— Єсть,— відповів старший артилерист, стаючи струнко перед командиром.

Підбитий броненосець "Ушаков" одиноко йшов у нічну невідомість. Його керівним центром стала тепер штурманська рубка. Тут ішла напружена робота по визначенню місцеперебування корабля. Над картою схилився чоловік середнього зросту. Незважаючи на всі переживання під час бою і неспокійної ночі, вигляд його, як завжди, був охайний. Акуратно зачесане темне волосся відтіняло білість його повного обличчя. Він мав такий заклопотаний вигляд, наче готувався до екзамену в Морський корпус і, не втрачаючи самовладання, намагався розв'язати важку задачу. Це був передовий офіцер, улюбленець команди, старший офіцер лейтенант Максимов.

Двері в рубку відчинились, і на порозі став командир.