Цусіма - Новиков-Прибой Олексій
Почувши запах їжі, Калган знову з'явився на палубі. Здавалося, що він теж зрозумів настрій людей. Калган весело оббігав матроські столи, йому, як загальному улюбленцю, кожний приділяв із своєї порції шматки консервного м'яса. Машиніст Максимов підкликав собаку до себе і, пригощаючи його, сказав:
— Не бійся, Калган, японці пішли. Тварина, а розуміє, що таке бойова тривога. Не любить стрільби.
Спокій тривав недовго. Знову люди з тривогою стали стежити за горизонтом. А там то в одному місці, то в іншому почали показуватися ворожі кораблі, ніби з усіх боків ними обростало море. Повороти "Ушакова" почастішали. Тепер на ньому багато хто з сумом згадував минулу ніч. Зараз тільки пітьма могла б урятувати підбитий корабель. А до другої ночі було далеко.
О четвертій годині дня побачили справа по носу шість великих кораблів, які йшли кільватерним строєм. Видимість була дуже хороша. Вони все виразніше окреслювалися над прозорим горизонтом. А, сигнальники з марса кричали:
— Наші — "Аврора", "Олег"...
На містку офіцери вмовляли Міклуху наздогнати їх, вважаючи, що це російський загін крейсерів.
— Не може бути. Наші однак нас доженуть. Повернути на зворотний курс,— наказав командир.
"Ушаков" зробив поворот, лягаючи на південь, і над морем заклубилася гігантська петля диму.
Командир сказав правду. Сумніви розвіялися, коли два кораблі відділились од загону в бік "Ушакова". Неминучість бою була очевидна.
Міклуха, як і раніш, був спокійний. Не помітно було жодної нотки, яка б затремтіла в його голосі, ніякої метушні в його рухах і жестах. Перш за все, він наказав покликати на місток мінного офіцера. З бездоганною військовою виправкою, стрункою ходою до нього підійшов красень-брюнет лейтенант Жданов, охайно вдягнутий в морську форму, немов тільки зараз виготовлену в петербурзькій крамниці. З матового обличчя з тонкими зніженими рисами, не кліпаючи, дивились пильно на командира глибокі карі очі. Як звичайно, Міклуха не одразу заговорив, пронизуючи його своїм допитливим поглядом з-під навислих брів, наче він хотів намилуватися ставною фігурою і обличчям Жданова:
— Борисе Костянтиновичу, вам ясно, з ким ми матимемо зараз справу? Два першокласних броненосних крейсери йдуть взяти нас живими, як підранка. На всякий випадок наказую приготувати корабель до висадження в повітря. Все. Потім приходьте на раду.
— Єсть, Володимире Миколайовичу. Доповідаю: в моїй каюті вже готові проводи із крюйт-камери і бомбових погребів. Закладено динаміт і під котли.
Потім командир звернувся до старшого офіцера Мусатова:
— А ви, Олександре Олександровичу, накажіть приготуватись до бою. На кораблі залишити тільки коркові матраци, а все те, що може загорітися — за борт.
Через якийсь час на містку почали з'являтися один за одним офіцери з різних відділень корабля. Вони доповідали командирові про виконання його наказу. Міклуха затримав тих, хто прийшов, і наказав усіх інших офіцерів покликати на військову раду. Офіцери дивились на командира з мовчазним подивом — такий він був спокійний і твердий. Підлеглим імпонували його стійкість і непохитність у ці відповідальні хвилини. Впевнено він віддавав розпорядження, вникаючи в усі дрібниці оборони броненосця.
На раді Міклуха коротко змалював бойову обстановку і запропонував офіцерам висловити свою думку. Починаючи з найменшого чину, всі офіцери твердо говорили про одно — битися, поки стане сили й снарядів. Міклуха, переконуючись в готовності кожного вмерти на посту, світлішав на обличчі. Його нахмурені товсті брови піднімалися рудими півколами, зморшки розгладжувалися. Він був задоволений. Всі висловлювання були пройняті відданістю батьківщині і обов'язку, його бесіди про героїчне минуле російських моряків, його система виховання на бойових традиціях адмірала Ушакова не пропали марно. Люди були готові на подвиг.
Міклуха випростався і, піднявши куцу праву руку вгору, де майорів андріївський бойовий прапор, вигукнув:
— Помремо, але російський прапор на броненосці не зганьбимо. Будемо битися по-ушаковськи. По місцях, панове!
На кораблі знову пролунала коротка дріб-тривога. Було близько четвертої години дня. "Ушаков" повернув на захід. Але два крейсери продовжували гнатися за ним. Тепер вони опинилися на правій його раковині. Дим від них стелився низько над морем, що буває при дуже швидкому ході. Далекомірники визначили віддаль — до противника було сто кабельтових. Але вона поступово скорочувалася. Ворожі кораблі заходили на паралельний курс і наближалися до правого траверза "Ушакова". Уже можна було бачити, що першим ішов "Івате" під прапором контр-адмірала і позаду "Якумо".
Це були два першокласні броньовані крейсери з ходом в двадцять вузлів і загальною водотоннажністю в дев'ятнадцять тисяч сімсот тонн, їхні вісім восьмидюймових гармат і двадцять вісім шестидюймових могли стріляти на сімдесят п'ять кабельтових. "Ушаков" мав лише чотири тисячі сто двадцять шість тонн водотоннажності і десять вузлів ходу. Він міг виставити проти ворога чотири десятидюймових і чотири 120-міліметрових гармати. Перші гранично стріляли на шістдесят три, другі — на п'ятдесят кабельтових. Ворог був сильніший майже в п'ять разів. В офіціальних документах "Ушаков" числився під рубрикою "броненосець берегової оборони", але матроси кораблі такого типу жартома називали "броненосці, берегами охоронювані".
Щогли "Івате" зарябіли великою кількістю прапорів за міжнародним зводом. "Ушаков" відповів сигналом: "Розбираємо". Через кілька хвилин штурман Максимов доповів командиру:
— Сигнал по,ки що розібрали наполовину: "Радимо здати ваш корабель...".
Японці не припускали думки, що такий маленький російський броненосець буде з ними битися. Але вони помилялися, не підозріваючи, що на цей раз вони зустрілися з особливим кораблем. Люди його жили бойовими традиціями славетного флотоводця Ушакова. І сам командир Міклуха був його послідовником. Відповідаючи на повідомлення Максимова, він промовив:
— Ну, а продовження сигналу і розбирати нема чого. І, повернувшися до старшого артилериста, він додав:
— Відкрити по ворогу вогонь!
Міклуха сказав це так спокійно, наче велів облити палубу водою.
З "Ушакова" всім правим бортом дали залп по "Івате" — головному адміральському кораблю. Водяні стовпи, які знялися вгору, показали, що були великі недольоти. Противник відповів ураганним вогнем. Але японці ніяк не могли пристрілятись: протягом десяти хвилин жоден снаряд в "Ушакова" не влучив. Міклуха скомандував іти прямо на ворога. В цей час на "Ушакове" зіпсувався механізм гідравлічної горизонтальної наводки в носовій башті. Вона встигла зробити тільки чотири постріли. Командир цієї башти лейтенант Тиртов розпорядився повертати її вручну. Це була дуже важка робота, але все-таки башта зрідка стріляла.
На "Ушакове" пролунали один за одним страшні вибухи і почалися пожежі. Командирові доповіли, що снарядом розбито праву носову 120-міліметрову гармату, вибухнули три бесідки з патронами, правий бік батареї зруйнований. Почалася боротьба з пожежею.
Це була єдина мить, коли і ушаковські снаряди долітали до противника.
— "Івате" горить! — пролунало на містку.
— Молодці, комендори,— не поспішаючи, сказав Міклуха, не відриваючи очей од флагманського корабля ворога, який на кілька хвилин охопило полум'я.
В наступні моменти бою противник був поза пострілами "Ушакова".
Командирові все доповідали про нові пошкодження: восьмидюймо-вий снаряд пробив борт біля ватерлінії під носовою баштою. Було ще кілька невеликих пробоїн у борту. Раптом у бойовій рубці все похитнулось, і весь корабель затрясся від вибуху величезної сили. Снаряд влучив у борт під кают-компанією, пробивши в ньому велику діру. "Ушаков" почав помітно кренитися на правий борт.
Жоден корабель з 2-ї ескадри не потрапляв у таке трагічне становище, в якому опинився "Ушаков". Всі люди на ньому були на своїх місцях, всі виконували свій обов'язок, готові вмерти на бойовому посту. Але ніяка відвага не могла вже врятувати броненосець. Бій для нього звівся до того, що швидкохідні ворожі крейсери, тримаючись поза лінією попадання російських снарядів, розстрілювали його зовсім безкарно. А "Ушаков" не міг ні відійти од них, ні наблизитися до них. Він був схожий на людину, прив'язану до стовпа на розстріл. Для одинокого і підбитого корабля таким стовпом був простір, а мотузками — тихий хід. Але як горда людина, помираючи за свої ідеї, не просить пощади в тих, хто присудив її до смерті, так і "Ушаков", приречений на загибель, був незламним перед своїм ворогом.
Міклуха-Маклай, спостерігаючи бій, все це прекрасно розумів. Вся його масивна постать, схилившись вперед і зігнувши в ліктях руки, прийняла таку бойову позу, наче він приготувався сам кинутись на ворога. Посмикавши великі руді вуса, він прохрипів у бік своїх помічників, наче відповідаючи на їхні невисловлені думки:
— Була б у нас велика швидкість — я пішов би на таран. Ми загинули б, але й ворог разом з нами пішов би на дно...
В бойову рубку надходили відомості про нові біди. Люди кріпилися і не залишали свого бойового поста. Багато вже було вбитих. Суднові лікарі не встигали подавати допомогу пораненим. Крім великих пробоїн у корпусі, були пошкодження по всьому правому борту. Не встигли остаточно впоратися з пожежею в передній частині судна, як запалала кают-компанія. В жилій палубі зайнялися рундуки з матроськими речами і бортова обшивка. Всюди клубився дим, і здавалося, що вогнем охоплений весь корабель. Але ніщо не могло зламати мужності моряків. Вони виконували свої обов'язки так наполегливо, наче серед них був сам великий флотоводець, ім'я якого носив броненосець. Нарешті носова башта зовсім замовкла. Кормова ще стріляла, але крен судна на правий борт значно зменшив кут підвищення її гармат. Пальба з єдиної 120-міліметрової гармати правого борту стала безглуздою — снаряди її падали на півдорозі. Бойова здатність корабля була вичерпана.
Це більше, ніж хтось інший, враховував командир. Він знав, що життя розбитого броненосця згасає з кожною хвилиною. Міклуха безпалою рукою потер лоб, потім зробив нею різкий жест, ніби щось рішуче відкинув. Тільки тепер судорога болю скривила його обличчя.