Воно - Кінг Стівен

Читаємо онлайн Воно - Кінг Стівен

У голові в неї стугоніло. Вона плакала, але беззвучно. Якби вона захлипала вголос — почала те, що батько називав "отими дитячими нюнями" — він міг би взятися за неї, обробляючи по-справжньому. Ел Марш усе своє життя прожив у Деррі й казав людям, які питали (а інколи й тим, котрі не питали), що має намір бути тут і похованим — сподівано у стодесятирічному віці. "Нема причини, чому я не мусив би жити вічно, — казав він іноді Роджеру Орлетту, котрий раз на місяць його підстригав. — Я не маю вад".

— А зараз поясни все, — сказав він, — і зроби це швидко.

— Там було… — вона ковтнула клубок, і це було боляче, бо там не було вологи, в її горлі зовсім не було. — Там був павук. Великий, чорний, жирний павук. Він… він виповз із каналізації і я… я думаю, він потім заповз назад.

— О! — тепер він їй злегка посміхнувся, нібито задоволений таким поясненням. — То в цьому була справа? Прокляття! Якби ти мені зразу розповіла, Беверлі, я б нізащо тебе не вдарив. Усі дівчатка бояться павуків. Чорт забирай! Чому ти відразу не розказала?

Він нахилився над зливним отвором, і вона прикусила собі губу, щоб не гукнути йому застереження… але вглибині неї заговорив якийсь інший голос, якийсь жахливий голос, що ніяк не міг належати їй; непевне, він належав самому дияволу: "Хай воно його вхопить, якщо воно його схоче. Хай воно затягне його вниз. Чорт нахер забрав, то й клопіт пропав".

Вона перелякано відвернулася від цього голосу. Дозволити такій думці бодай на мить залишатися в голові — це, безперечно, прирече її до пекла.

Він вдивлявся в око каналізаційного отвору. Його руки чвакали по крові на прузі раковини. Беверлі нещадно боролась з нудотою. У неї болів живіт там, де її стусонув батько.

— Нічогісінько не бачу, — сказав він. — Усі ці будинки старі, Бев. У них каналізаційні труби, як шосе завширшки, ти це знаєш? Коли я ще прибирав у старій середній школі, ми вряди-годи виловлювали потонулих пацюків з унітазів. Дівчат це зводило з розуму, — він щиро розсміявся думці про такі жіночі химерні фантазії і примхи. — Здебільшого, коли високо піднімалася Кендаскіґ. Утім, відтоді як встановили нову каналізаційну систему, живності в трубах поменшало.

Він обхопив її рукою, обняв.

— Слухай сюди. Ти йдеш до ліжка й більше про це не думаєш. Окей?

Вона відчула до нього любов. "Я ніколи тебе не вдарю, якщо ти не заслужила, Беверлі", — сказав він їй одного разу, коли вона крізь плач скрикнула, що якесь покарання було несправедливим. І звісно, це мусило бути правдою, бо він був здатним на любов. Інколи він цілий день проводив з нею, показував їй, як щось робити, або просто щось розповідав, або гуляв з нею по місту, і коли він був таким добрим, вона думала, що серце в неї розпухатиме від щастя, допоки її це не вб'є. Вона любила його й намагалася сприйняти те, що він мусить її часто школити, тому що це (як він казав) доручена йому Богом робота. "Дочки, — приказував Ел Марш, — потребують більше школення, ніж сини". Синів він не мав, і вона почувалася трохи так, ніби це також може бути почасти її провиною.

— Окей, тату, — сказала вона. — Я не буду.

Вони зайшли до її маленької спальні разом. Від отриманого удару права рука в неї тепер боліла скажено. Озирнувшись, вона побачила закривавлену раковину, закривавлене дзеркало, закривавлену підлогу. Той закривавлений рушник, яким скористався, а потім неуважно його перекинув через прут вішака її батько. Вона подумала: "Як я зможу знову заходити туди, щоб помитися? Прошу, Боже, будь ласочка, Боже, я вибачаюся, якщо я погано думала про батька, і Ти можеш покарати мене за це, якщо Ти захочеш, я заслужила на покарання, зроби так, щоб я впала й боляче забилася, або зроби, щоб я захворіла на грип, як минулої зими, коли я так страшно кашляла, що одного разу аж виблювала, але, прошу, Боже, зроби так, щоб та кров на ранок уже пропала, будь ласочка, Боже, гаразд? Гаразд?"

Як він робив це завжди, батько попідтикав ковдру й поцілував Беверлі в лоб. Потім він просто постояв там якусь мить, як вона завжди про це думатиме, у "його способі стояння" чи, може, буття: нахилившись трохи вперед, з руками глибоко — вище зап'ястків — застромленими в кишені, яскраво-сині очі на скорботному лиці басет-хаунда дивляться згори вниз на неї. У пізніші роки, далеко після того, як вона взагалі припинила думати про Деррі, Беверлі відзначатиме якогось чоловіка, що сидить в автобусі, чи, може, стоїть на розі вулиці, тримаючи в руці термос зі своїм обідом, пози, ох, пози цих чоловіків, інколи побачених надвечір, інколи побачених по той бік Вотфгавер-сквер у полуденному світлі ясного, вітряного осіннього дня, пози чоловіків, правила чоловіків, бажання чоловіків: або той же Том, такий схожий на її батька, коли, знявши сорочку, ставав, злегка нахилившись до дзеркала у ванній, щоб поголитися. Пози чоловіків.

— Інколи я непокоюся за тебе, Бев, — сказав він, але тепер не було ні занепокоєння, ні злості в його голосі. Він ніжно погладив її волосся, прибравши його з лоба.

"Тату, у ванній повно крові! — мало не закричала в ту мить вона. — Хіба ти цього не бачив? Вона підсмажується навіть на лампочці! Хіба ти цього не ПОБАЧИВ?"

Але вона лежала мовчки, тим часом як він вийшов, причинив за собою двері: наповнив її кімнату темрявою. Вона все ще не спала, все ще дивилася в темряву, коли о пів на дванадцяту прийшла її мати й вимкнувся телевізор. Вона чула, як її батьки пішли до своєї спальні, чула, як ритмічно риплять пружини ліжка, поки вони робили отой свій статевий акт. Беверлі якось підслухала, як Ґрета Бові розповідала Селлі Мюллер, що статевий акт пекучий, як вогонь, і жодна пристойна дівчина не схотіла б цього робити ("У кінці його чоловік обпісює тобі всю "жучку"", — сказала Ґрета, і Селлі скрикнула: "Ох, йопсель, я ніколи не дозволю жодному хлопцю таке зі мною робити!"). Якщо воно так страшно болюче, як про те розповідала Ґрета, тоді мати Беверлі стримувала той біль у собі; Бев чула, як мати скрикнула раз чи два тихим голосом, але це зовсім не було схожим на крики з болю.

Повільний ритм рипіння пружин прискорився до заледве не шаленої швидкості, а потім зупинився. Запав період тиші, потім тиха балачка, потім кроки матері, це вона пішла до ванної. Беверлі затамувала подих, чекаючи, закричить її мати чи ні.

Крику не було — тільки вода почала шуміти, стікаючи в раковину. Потім якісь негучні сплески. Потім вода втікала з раковини зі знайомим ґелґотінням. Тепер мати чистила зуби. За кілька митей пружини у батьківській спальні рипнули знову, це мати повернулася до ліжка.

Хвилин приблизно за п'ять по тому почав хропти батько.

Якийсь чорний страх прокрався їй у серце й перекрив горло. Вона зрозуміла, що боїться перевернутися на правий бік — її улюблена поза спання, — тому що може побачити, як щось дивиться на неї крізь вікно. Тому вона просто лежала на спині, заклякла, як коцюба, дивлячись на пресовану бляху стелі[405]. Через деякий час — за хвилини чи години, цього неможливо знати — вона запала у неспокійний сон.

З

Беверлі завжди прокидалася, коли в кімнаті її батьків вмикався будильник. Треба було поспішати, бо батько його вирубав, щойно лиш той встигав задзвеніти. Вона швидко одяглася, поки батько був у ванній. Хіба що затрималася (як це вона тепер робила майже завжди), щоб подивитися на себе в дзеркалі, намагаючись з'ясувати, чи бодай трохи побільшали за ніч у неї груди. Вони почали рости в неї наприкінці минулого року. Спершу там трішки боліло, але тепер біль минувся. Груди залишалися неймовірно маленькими — насправді, не більшими за весняні яблучка, — але ж вони є. Отже, така правда: дитинство скінчиться; вона мусить стати жінкою.

Вона всміхнулася своєму віддзеркаленню і, закинувши руку за голову, підпушила вгору волосся, випнула вперед груди. Захихотіла щирим дівчачим сміхом… і раптом згадала, як минулого вечора вивергалася кров з каналізаційного отвору у ванній. Сміх умент урвався.

Подивившись собі на руку, вона побачила синець, що розповзся там протягом ночі — бридка пляма між плечем і ліктем, пляма з багатьма вицвілими мацаками.

У туалеті грюкнуло, шумно ринув змив унітаза.

Рухаючись швидко, не бажаючи, щоб він цього ранку збісився на неї (не бажаючи, щоб він навіть помічав її цього ранку), Беверлі натягнула джинси та светр з емблемою Деррійської середньої школи. А потім, оскільки відкладати це вже було неможливо, вийшла зі своєї кімнати до ванної. У вітальні з нею розминувся батько, котрий ішов до своєї кімнати одягатися. Блакитний піжамний костюм хилитався вільно довкола нього. Він щось бурмотнув їй, чого вона не зрозуміла.

— Гаразд, тату, — все одно відповіла вона.

Вона на мить зупинилася перед зачиненими дверми ванної, намагаючись підготувати розум до того, що може побачити всередині. "Зараз принаймні день", — подумала вона, і це її трохи втішило. Не дуже, але трохи. Вона вхопилася за дверну ручку, повернула її і ступила досередини.

4

Цей ранок був клопітним для Беверлі. Вона приготувала сніданок батькові — помаранчевий сік, омлет, версію тосту Ела Марша (хліб гарячий, але зовсім не підсмажений насправді). Він сів за стіл, забарикадувавшись "Ньюз", і з'їв геть усе.

— Де бекон?

— Скінчився, тату. Ми його доїли вчора.

— Зготуй мені біфштекс.

— Там його тільки трішечки залишилося, у…

Шелеснула газета, потім лягла. Його синій погляд упав на дочку, мов гиря.

— Що ти сказала? — перепитав він лагідно.

— Я сказала, зараз же зроблю, тату.

Він трішки затримався на ній поглядом. Потім газета знов піднялася вгору й Беверлі поспішила до холодильника діставати м'ясо.

Аби фаршу здавалося більше, вона якомога дужче розім'яла ті його рештки, які ще зберігалися в морозилці, і приготувала йому біфштекс. Він їв його, читаючи спортивну сторінку, а Беверлі готувала для нього обід — пара сандвічів з арахісовим маслом і джемом, великий шмат пирога, принесеного минулого вечора матір'ю з "Садиби Гріна", термос гарячої кави, добряче присмаченої цукром.

— Перекажи своїй матері, що я сказав, щоб сьогодні тут усе було поприбирано, — промовив він, забираючи свій обідній ладунок. — Тут уже, як у якійсь збіса старій свинюшні. Бігме! Я цілісінький день прибираюся по всій лікарні. Я не мушу приходити додому, як у якусь свинюшню.

Відгуки про книгу Воно - Кінг Стівен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: