Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Я взяв його за лікоть.

— На горизонті з'явились японські кораблі.

Мені здавалося, що я сказав тихо. Але ті поранені, які лежали ближче до Васильєва, раптом заворушилися, підводячи в тривозі голови.

— Що таке? Які кораблі?

— Кілька димків показалося вдалині, а чиї судна — поки що невідомо,— відповів за мене Васильєв таким спокійним голосом, ніби сказав про якусь дрібницю, і попросив мене провести його в машинну майстерню.

Ми залишили поранених у невіданні, і поки йшли, він говорив:

— "Отже, знову ми попали під нагляд противника. Кепське наше становище, дуже кепське! А головне — нічого не вигадаєш, щоб позбутися лиха, яке нас настигає. Минулої ночі я не міг зовсім спати. Мозок ніби чадом просякнутий. Втомився. Зараз ляжу й засну так, що не прокинуся навіть тоді, коли корабель потопатиме.

— Я постараюсь на випадок катастрофи витягти вас нагору. Ми з вами заздалегідь виплигнемо за борт.

— Спасибі за добрий порив, але для мене він буде непотрібним. Я побіг на верхню палубу.

На містку біля бойової рубки стояли старший офіцер Сидоров, лейтенанти Модзалевський та Павлінов і мічман Саккеларі, розглядаючи в біноклі японські кораблі. Вони йшли паралельним з нами курсом. Наші офіцери й сигнальники намагались визначити типи суден. Це були легкі, швидкохідні крейсери: "Сума", "Чіода", "Акіцусіма", "Ідзу-мо". Окремо від них трималися ще два якісь крейсери. Відстань до ворога була понад шістдесят кабельтових.

На "Николае І" був піднятий сигнал: "Бойова тривога", а потім адмірал Небогатов наказав своєму загонові повернути "всім враз" на вісім румбів ліворуч. Наші судна пішли строєм фронту на зближення з противником, щоб зіткнутися з ним, поки не підійшла до нього допомога. Але він зрозумів наш маневр і негайно відступив, користуючись величезною перевагою в ході. Наш загін знову ліг на попередній курс норд-ост 23°.

Японці були не досить сильні, щоб затримати нас. В свідомості слабо воскресала надія на порятунок. Але одразу ж прийшло ще гнітючіше розчарування: показалися димки попереду лівого траверза. За розпорядженням адмірала Небогатова, до них помчав на розвідку крейсер "Изумруд". Хвилин через тридцять, які здалися нам неймовірно довгими, він, повернувшись, доповів, що наближається новий загін ворожих крейсерів. Очевидно, японці, домовившись по бездротовому телеграфу, стягали навколо нас свої сили. І справді, незабаром помітили ще шість суден в напрямі на ліву раковину. Доля наша була вирішена наперед.

З містка було віддано команду:

— Команді пити вино і обідати!

Матроси з похмурим виглядом випивали свою чарку і жували сухарі з консервами.

Тим часом почали вимальовуватися ворожі судна попереду правого траверза.

Після обіду було наказано поховати вбитих. Спотворені трупи давно вже зібрали на ют, розклали в два ряди і вкрили прапорами. Боцман Воєводін пішов по священика.

— Ну, боцмане, як я служитиму там, коли зараз стріляти почнуть? — плаксиво прогугнявив священик Паїсій, коли дізнався, нащо його запрошують нагору.

— Нічого, батюшко, не бійтеся.

— Ні вже, бога ради, облиш мене. Я краще внизу відправлю похорон. Заочно я, ну, як це,— вдвічі більше помолюся за них. А коли залишуся живий, то і в монастирі поминатиму їх.

— Та ви, батюшко, даремно турбуєтесь. Адже це до нас наші кораблі наближаються.

— Та невже? От воно що! В такому разі ходімо. Треба відправити похорон. Без цього не можна їх ховати. Адже вони, ну, як це.-т за віру православну вмерли.

На юті священик Паїсій, відправляючи нашвидкуруч похорон, підозріло поглядав на японські кораблі, що грізно оточували нас з трьох боків. Він, не знаючи своєї ескадри, ніяк не міг зрозуміти, що діється.

Скуйовджене руде волосся запломеніло на сонці, відтіняючи його зів'яле обличчя. Плутаючись, він бурмотів похоронні молитви. Чоловік з тридцять матросів, слухаючи священика, понуро поглядали то на противника, що наближався, то на своїх убитих товаришів. Серед трупів лежали відірвані руки й ноги, які невідомо кому належали. Хтось з комендорів приніс відірвану кисть чиєїсь руки і кинув її в загальну купу мерців. Біля їхнього узголов'я стояло відро з піском, щоб перед тим, як викинути трупи в море, поховати їх у землі. З кадила струмував синій димок, розносячи запах ладану. Здавалося, що разом з убитими відправляють похорон і по нас, живих, що дожидають вогняних вибухів.

Я пішов на шканці і приєднався до групи матросів.

Ворог продовжував оточувати нас своїм флотом, що складався з двадцяти семи бойових суден, не рахуючи міноносців. Серед них були й ті дванадцять броненосців і броненосних крейсерів, які представляли собою головні сили і з якими ми билися напередодні. Як ці кораблі, так і всі інші вражали нас своїм парадним виглядом. Ми не помічали на них ні знесених щогл, ні повалених труб, ні розбитих містків. Японці, розгромивши нашу 2-у ескадру, самі, мабуть, мало потерпіли. І тепер, як на огляд, вийшли вони в повному складі, стискаючи нас залізним кільцем смерті. Це був нечуваний тріумф одних і цілковите безсилля інших. Ми ще в дорозі знали, що нас розіб'ють, але навряд чи хто гадав, що розгром ескадри набере таких грандіозних розмірів. На нас, які випадково уціліли від учорашнього бою, найшло якесь заціпеніння. Пригнічена думка відмовлялася щось зрозуміти в цій події. Матроси, дошукуючись причин поразки, сперечалися між собою.

Один артилерійський квартирмейстер, розмахуючи руками, збуджено кричав:

— Хіба ми вчора не стріляли в японців? Ми розкидали в них майже всі бойові припаси. Наші погреби спорожніли. Як же так вийшло, що японські кораблі залишились непошкоджені?

На артилеристів усі дивилися злісно, ніби вони були винні в нашій біді, і дорікали:

— Ви, капЛоухі чорти, стріляли і по щитах при Мадагаскарі. Бухали чотири дні. А яка користь? Витягли з води свій щит, а на ньому жодної подряпини.

Старший боцман, кондуктор Саєм, пояснив це інакше:

— Як видно з усього, братці, ми вчора билися з англійською ескадрою. А японці тим часом ховалися за островом Цусіма. І тільки сьогодні з'явилися перед нами.

— Найпевніше, так воно й було,— підтакнув артилерійський квартирмейстер.— Я сам бачив, як тонув чотиритрубний корабель. А у японців, як розказують офіцери, таких не було. Значить, з англійцями билися.

Кочегар Бакланов поплескав по плечу артилерійського квартирмейстера і спитав:

— Послухай, друже, ти добре пам'ятаєш, чим заряджали гармати? Може, замість снарядів, ви вкладали в них гумові шари?

— Іди ти під три чорти! — розсердився артилерист. Гальванер Штарєв, зітхнувши, промовив:

— Так, виходить, начебто ми тільки салютували японцям. Хтось із матросів прохрипів озлоблено:

— Петербурзькі верховоди нас навмисне послали на забій.

Я дивився на японський флот і думав, що ми могли протиставити йому? Жалюгідні рештки розбитої ескадри: "Николай Ь, корабель із застарілою артилерією, яка стріляє димним порохом, нездатний навіть докинути своїх снарядів до противника; "Орел", найновіший, але весь побитий, перетворений на руїни, та ще з великою втратою найпотрібні-ших у бою людей; два броненосці берегової оборони — "Апраксин" і "Сенявин", кожен по чотири тисячі п'ятсот тонн водотоннажністю, такі два броненосці, для яких досить одного хорошого крейсера, щоб знищити їх; нарешті, крейсер 2-го рангу "Изумруд", небезпечний тільки для міноносця, але не для великого судна. П'ять кораблів проти всього японського флоту — це була величезна нерівність сил.

Що станеться у нас, коли вступимо в бій! Як тільки почнуть обрушуватися на наш броненосець удари важких снарядів, то від самого тільки стрясіння корпуса вилетять усі втулки та клинки з пробоїн, розпадуться щити, які прикривають їх, а від осколків загоряться парусинові пластирі. Нам не витримати й десяти хвилин бою. "Орел" може перевернутися раптово. Але хай навіть заздалегідь скомандують: "Рятуватися!"— щоб піднятися знизу нагору по стрем'янках і штормтрапах, потрібно багато часу, а його не буде, коли гинутиме корабель. Майже весь екіпаж лишиться в залізній западні. У нас не уціліло жодної шлюпки, жодного парового катера. Більшість койок, рятувальних кругів і коркових поясів обгоріла і їх викинули за борт. Тих, хто вмів плавати, було в команді не більш третини, інші ж і хвилини не зможуть протриматись на воді, хоч дехто прослужив у флоті по сім років. Начальство, зайняте парадами і зовнішнім блиском, не подбало заздалегідь про те, щоб навчити своїх підлеглих такої простої справи, як плавання, хоч і знало, що багато з них потрапили у флот з центральних губерній і бачили до служби воду тільки в колодязях.

Пролунала бойова тривога. Матроси здригнулися, але на якийсь час лишилися на місці, ніби не повірили своїм вухам. Потім повільно й неохоче, бліді, почали розходитися за бойовим розписом.

Священик упустив кадило і вмить утік вниз. Кінчати обряд не було часу. Покійників, над якими не встигли відправити похорону, почали швидко викидати за борт, як викидали перед цим непотрібний мотлох з корабля.

Я і далі стояв, немов скам'янілий. Невже настав кінець? Весь наш довгий і важкий перехід був похоронною процесією. Вчора перед нашими очима броненосці, мов чорні труни, спускалися в хистку могилу. Сьогодні надійшла наша черга. Через кілька хвилин зникне для мене назавжди і ласкава блакить неба, і сяйво пекучого сонця, і блиск водної гладіні, і все, все.

"Почалось!.." — охнув кожний про себе, коли пролунали перші удари ворожих гармат.

Я пішов до найближчого люка, відчуваючи в собі непомірний тягар. А коли почав спускатися по стрем'янці вниз, то почув крики, які змусили мене вернутися назад.

На кораблі щось сталося.

ТЯЖКИЙ РОЗДІЛ

Під час бою 14 травня японці намагалися насамперед знищити наші кращі броненосці і мало звертали уваги на "Николая І". По ньому стріляли немовби між іншим. І все ж він з самого початку бою дістав від двох снарядів велику пробоїну під лівою носовою шестидюймовою гарматою. Ця пробоїна, що була одним краєм нижче ватерлінії, завдавала багато клопоту: скільки не залатували її койками і чемоданами, вода все прибувала і залила підшкіперське відділення. Пізніше влучило ще кілька снарядів. Вийшла із ладу одна дванадцятидюймова гармата. Були пробиті осколками мінні й парові катери і пошкоджені шлюпки, крім шестірки і однієї двійки.