Момо - Енде Міхаель
Про вашу невеличку таємницю. Ви знаєте.
У пана Фузі почали цокотіти зуби — так йому зробилось холодно.
— То ви й це знаєте?— пробелькотів він безсило. — Я гадав, що крім мене й панни Дарії…
— У нашому сучасному світі,— урвав його мову агент номер Ікс Ігрек Кю дріб триста вісімдесят чотири дріб Бе, — таємниць більше не існує. Погляньмо на цю справу по-діловому, реалістично, пане Фузі. Дайте мені відповідь на одне запитання: чи збираєтесь ви одружитися з панною Дарією?
— Ні,— сказав пан Фузі,— адже це неможливо…
— Цілком так,— вів далі Сірий пан,— бо ж панна Дарія навіки прикута до свого крісла на колесах, вона не владає ногами. А проте ви щодня на півгодини приходите до неї, щоб подарувати їй квітку. Навіщо?
— Вона щоразу так радіє,— відповів пан Фузі, замалим не плачучи.
— Але, міркуючи тверезо,— казав далі агент,— для вас це змарнований час, пане Фузі. І в сумі його двадцять сім мільйонів п'ятсот дев'яносто чотири тисячі секунд. А коли ще додати до цього, що ви маєте звичку щовечора перед сном сидіти біля вікна й передумувати минулий день, то ми матимемо ще одну мінусову суму — тринадцять мільйонів сімсот дев'яносто сім тисяч. Тепер, пане Фузі, погляньмо, що ж у вас, власне, лишається.
На дзеркалі вже стояв такий рахунок:
Сон — 441 504 000 секунд
Робота — 441 504 000 секунд
Харчування — 110 376 000 секунд
Мати — 55 188 000 секунд
Папуга — 13 797 000 секунд
Скуповування тощо — 55 188 000 секунд
Друзі, хор і т. д. — 165 564 000 секунд
Таємниця — 27 594 000 секунд
Вікно 13 797 000 секунд
РАЗОМ — 1 324 512 000 СЕКУНД
— Ця сума,— сказав Сірий пан і так міцно постукав олівцем по дзеркалі, неначе стріляв з револьвера,— ця сума, отже, становить той час, який ви вже втратили на сьогодні. Що ви на це скажете, пане Фузі?
Пан Фузі не сказав нічогісінько. Він сів на стілець у кутку і втер хусточкою чоло, бо, хоч у перукареньці стояв крижаний холод, його вкинуло в піт.
Сірий пан поважно кивнув головою.
— Так, ви маєте цілковиту слушність,— сказав він,— це вже понад половину вашого первісного багатства, пане Фузі. Та подивімось, що вам, власне, залишилося з ваших сорока двох років. Рік — це, як ви знаєте, тридцять один мільйон п'ятсот тридцять шість тисяч секунд. Помножмо це на сорок два й матимемо один мільярд триста двадцять чотири мільйони п'ятсот дванадцять тисяч секунд.
Він написав це число під сумою втраченого часу:
1 324 512 000 секунд
1 324 512 000 секунд
0 000 000 000 секунд
Тоді сховав олівця й довго мовчав, щоб дати нулям справити враження на пана Фузі.
І він свого домігся.
"То оце такий підсумок усього мого минулого життя?"— подумав пан Фузі, геть знищений.
Підрахунок, у якому зважена була кожна секунда, так його приголомшив, що він прийняв усе без ніяких заперечень.
І все в рахунку сходилося. Це був один із трюків, з допомогою яких Сірі пани ошукували людей у тисячах випадків.
— Чи не здається вам, пане Фузі,— лагідно почав агент номер Ікс Ігрек Кю дріб триста вісімдесят чотири дріб Бе,— що так марнотратити більше не можна? Чи не краще б вам почати заощаджувати час?
У пана Фузі губи посиніли з холоду, він тільки безмовно кивнув головою.
— Якби ви, наприклад,— лунав біля його вуха голос Сірого агента,— років двадцять тому почали щодня ощаджати по однісінькій годині, ви б оце мали актив у двадцять шість мільйонів двісті вісімдесят тисяч секунд. Дві години заощадженого щодня часу дали б, природно, вдвічі більше, тобто двісті п'ятдесят мільйонів п'ятсот шістдесят тисяч. А я вас питаю, пане Фузі, що там якісь нещасні дві години проти такої суми?
— Анічого!— вигукнув пан Фузі. — Сміховинний дріб'язок!
— Мене тішить, що ви це розумієте,— незворушно мовив агент. — І якби підрахувати, скільки б ви за тих-таки умов заощадили протягом наступних двадцяти років, то ми б мали разючу суму — сто п'ять мільйонів сто двадцять тисяч секунд. І весь цей капітал був би цілком до ваших послуг на вісімдесят другому році вашого життя.
— Чудово!— вигукнув пан Фузі, широко розплющуючи очі.
— Стривайте лишень,— вів Сірий пан далі,— я скажу вам щось ще краще. Ми, себто Ощадкаса Часу, не лише зберігаємо ощаджений вами час, а й сплачуємо проценти. Тож насправді ви заощадили б ще більше.
— А на скільки більше? — спитав пан Фузі, затаївши дух.
— Це цілком залежить від вас, — скільки ви збираєтесь заощадити. 1 скільки заощаджене лежатиме в нас.
— Лежатиме у вас? — перепитав пан Фузі. — Тобто як?
— Та дуже просто,— пояснив агент. — Якщо ви через п'ять років не вимагатимете від нас свого заощадженого часу, тоді ми вам сплатимо ще стільки ж. Ваш капітал подвоюється що П'ять років, розумієте? Через десять років це вже буде сума, вчетверо більша від первісної, через п'ятдесят вона зросте восьмикратно, і так далі. Якби ви двадцять років тому почали заощаджувати всього лише по дві години щодня, то на шістдесят другому році вашого життя порядкували б сумою в двісті п'ятдесят шість разів більшою, аніж первісна. Двадцять шість мільярдів дев'ятсот десять мільйонів сімсот двадцять тисяч.
Він знов дістав свого сірого олівця і написав на дзеркалі ще й це число:
26 910 720 000
— Ви самі бачите, пане Фузі,— сказав він і вперше блідо всміхнувся,— що це було б у десять разів більше від первісної тривалості всього вашого життя. І це за умови, що ви заощаджуватимете усього-на-всього дві години щодня. Поміркуйте: чи ж не вигідна це пропозиція?
— Вигідна! — знеможено сказав пан Фузі.-Вигідна, безперечно! Нещастя моє, що я вже давно не почав заощаджувати. Аж тепер я все збагнув, і, мушу признатись, я в розпачі!
— Для цього,— лагідно мовив Сірий пан,— немає ніякісіньких підстав. Ніколи не запізно. Як хочете, можете почати ще сьогодні. Побачите, це оплатиться.
— Ще б пак! — вигукнув пан Фузі. — Що я повинен робити?
— Але ж, любий мій,— відповів агент, звівши брови догори,— ви ж, певно, знаєте, як заощаджують час! Ви повинні просто швидше працювати й відмовитись від усього зайвого. Клієнтам присвячуйте замість півгодини тільки чверть. Уникайте марнотратного базікання. Годину, яка йде на матір, скоротіть до півгодини. А найкраще — взагалі віддайте її до якогось пристойного дешевого старечого притулку, де її доглядатимуть, і ви вже виграєте Цілу годину за день. Позбудьтесь непотрібного папуги. Відвідуйте панну Дарію лише раз на два тижні. Якщо Це взагалі потрібно. Відкиньте щоденні розмірковування біля вікна і, передовсім, не переводьте ви свого дорогоцінного часу на співи, читання чи навіть на так званих друзів. Між іншим, принагідно раджу вам: повісьте в своїй перукарні великого, надійного годинника, щоб ви могли контролювати роботу вашого учня.
— Гаразд,— мовив пан Фузі,— це я все можу зробити, але з вивільненим часом — що я маю з ним чинити? Чи мені його кудись здавати? И куди саме? Чи зберігати? Як це все робиться?
— Про це,— сказав Сірий пан і знов блідо всміхнувся,— ви нітрохи не турбуйтеся. Спокійнісінько здайтеся на нас. Можете бути певні, що з заощадженого вами часу в нас не пропаде ані секунди. Ви помітите, що нічого зайвого у вас не лишиться.
— То добре,— ошелешено сказав пан Фузі. — Я на це й покладатимусь.
— Спокійнісінько, любий мій,— мовив агент і підвівся. — Отже я можу привітати вас як нового члена великої Громади Заощадників Часу. Тепер і ви, пане Фузі, справді сучасна й прогресивна людина. Я вас вітаю!
Він узяв капелюха й портфеля.
— Хвилиночку! — вигукнув пан Фузі. — А нам хіба не треба укласти якусь угоду? І я нічого не повинен підписати? Чи я одержу якийсь папір?
Агент номер Ікс Ігрек Кю дріб триста вісімдесят чотири дріб Бе обернувся в дверях і глянув на пана Фузі з легенькою досадою.
— Навіщо? — спитав він. — Заощадження часу не рівня ніякому іншому видові заощадження. Це справа цілковитої — обопільної — довіри! Нам досить вашої згоди. Вона нескасовна. І ми подбаємо про ваше заощадження. Але скільки ви заощадите — це цілком залежить від вас. Ми вас ні до чого не силуємо. Прощавайте, пане Фузі!
Сказавши це, агент сів у свій елегантний автомобіль і погнався геть.
Пан Фузі подивився йому вслід і потер чоло, йому поволі ставало тепліше, але він почував себе хворим і мізерним. Блакитний дим з манісінької агентової сигари ще довго густими нитками висів у перукареньці і не хотів розходитись.
Аж як дим розтанув, панові Фузі полегшало. Але що помітніше танув дим, то дужче блідли й цифри на дзеркалі. І коли вони нарешті зовсім зникли, щез і спомин пана Фузі про несподіваного гостя,— але не про рішення! Його він вважав тепер за своє власне. Намір віднині заощаджувати час, щоб колись у майбутньому почати нове життя, сидів у нього в душі, як вістря рибальського гачка.
І тоді увійшов перший того дня клієнт. Пан Фузі обслужив його похмуро, без будь-якої зайвини, без балачок, і справді скінчив не за півгодини, а всього за двадцять хвилин.
І так самісінько поводився він відтепер з кожним клієнтом, його робота більше не давала йому втіхи, але ж тепер це нічого й не важило. Він узяв собі ще двох підмайстрів і невсипущо пильнував, щоб вони не згаяли жоднісінької секунди. Кожний порух руки був суворо розрахований. У перукареньці пана Фузі тепер висіло гасло:
ЗАОЩАДЖЕНИЙ ЧАС — ПОДВОЄНИЙ ЧАС!
Панні Дарії він написав короткого ділового листа — мовляв, за браком часу він, на жаль, не може більше до неї приходити. Свого папугу він продав зоологічній крамниці. Матір віддав у добрий, але дешевий старечий притулок і перевідував її раз на місяць. Взагалі, він тепер виконував усі поради Сірого агента, які вважав за свої власні рішення.
Він робився дедалі вразливіший і неспокійніший, бо — дивовижна річ! — із того часу, що він заощаджував, йому на ділі нічогісінько не залишалось. Заощаджений час якимось незбагненним чином просто ніби танув. Дні пана Фузі — спершу непомітно, та дедалі все виразніше,— ставали коротші й коротші. Не встигав він озирнутись, як уже був новий тиждень, місяць, рік, і знову новий рік, і знов…
А що пан Фузі більше не згадував про відвідини Сірого пана, він, здавалося, мав би себе поважно запитати, куди кане увесь його час. Але такого запитання він собі не ставив, як і решта членів Ощадкаси Часу. Його опало неначе якесь сліпе шаленство. І коли іноді він з жахом помічав, як усе швидше й швидше летять його дні, то тільки ще затятіше ощаджав…
І таке саме, як з паном Фузі, сталося вже з багатьма й багатьма жителями великого міста.
