Сестра Керрі - Драйзер Теодор

КеррІ звернула увагу на те, яке все в нього пошарпане, як він убого виглядає. Це було помітно і раніше, але тепер вразило її особливо гостро. Може, він і справді нічого не міг вдіяти? В Чікаго доля йому усміхалась. Керрі пригадала, який у нього був вигляд у ті далекі дні, коли він чекав її в парку. Який веселий він тоді був! І який чепурний! Чи ж тільки він сам у всьому винен?

Він повернувся і поклав на стіл куплене й решту.

Залиш це в себе, — сказала вона. — Нам ще щось буде потрібне.

Ні,— відповів він із своєрідною гордістю. — Забери ці гроші.

— А я кажу, залиш у себе. — відповіла вона, і їй стало зовсім прикро. — Однаково треба буде ще щось купити.

Це трохи здивувало Герствуда. Адже він не знав, які жалощі пробудив у ній в цю мить. А вона ледве стримувалася, щоб не зрадити себе тремтінням голосу.

Правду кажучи, Керрі поставилася б так до кожного. Пригадуючи іноді свою останню розмову з Друе, вона не переставала шкодувати, що так погано з ним обійшлася. Вона, звичайно, сподівалася, що більше не зустрінеться з ним, але їй і досі було: соромно за: себе. Правда, вона пішла від нього не з власної волі. Навпаки, вона з щирим співчуттям поспішила до нього, коли Герствуд повідомив, що Друе нібито поранено. Керрі почувала, що вийшло жорстоко, але все це так заплуталось! Вона нездатна була дотямити всього і розуміла одне: що Друе ніколи не дізнається про Герствудову роль і бачитиме в її вчинку тільки бездушність. І тому їй було так соромно. Не те, щоб у неї лишались якісь теплі почуття до Друе. Просто їй неприємно, що людина, яка добре ставилася до неї, зазнала через неї прикрості.

Керрі не усвідомлювала, що вона робить, даючи волю таким почуттям. А Герствуда розчулила її дбайливість, і він подумав:

"Керрі все ж таки добра душа".

Того ж дня вона навідалась до міс Осборн. Маленька хористка, наспівуючи, пакувала, своє майно.

— Чом ти теж не переїздшп сьогодні? — спитала вона.

— Я ніяк, не можу, — відповіла Керрі.—Я переїду в п'ятницю. Скажи, ти справді можеш позичити мені ті двадцять п'ять доларів, про які казала?

— Ну звичайно, — відповіла Лола, дістаючи гаманець.

— Мені треба ще дещо купити— пояснила Керрі.

— От і чудово, — відповіла хористочка, рада стати їй у пригоді.

Герствуд давно нікуди не виходив далі бакалійної крамнички та газетного кіоска. Йому набридло сидіти весь час у кімнаті, уже два дні він збирався вийти, але холодна, похмура погода спиняла його. У п'ятницю зранку випав чудовий день і повіяло теплом. Це був один з тих днів, які серед зими провіщають весну, нагадуючи, що земля не навіки позбавлена тепла м краси. Сонце лило з блакитного неба золотий потік теплого проміння. Цвірінькання горобців свідчило, що погода чудова. Керрі розчинила вікна, і з вулиці повіяв південний вітерець.

— Як гарно сьогодні надворі! — зауважила вона.

— Справді? — спитав Герствуд.

Поснідавши, він одразу почав переодягатись.

— Ти скоро повернешся? — хвилюючись, спитала Керрі.

— Ні,— відповів він.

Він вийшов з дому і попростував по Сьомій авеню в північному напрямі, наміряючись дійти до річки Гарлем. Колись, ще як шукав служби на броварнях, він помітив там, на річці, кілька суден. Тепер йому захотілося подивитись, як розбудовується цей район міста.

Поминувши П'ятдесят дев'яту вулицю, він подався по західній стороні Сентрал-парку і дійшов до Сімдесят восьмої вулиці. Пригадавши ці місця, він звернув подивитись на численні будови, споруджувані там. Усе помітно змінилось на краще. Величезні пустирища швидко забудовувались. Повернувшись до парку, Герствуд досяг Сто десятої вулиці, тоді знову звернув на Сьому авеню і дійшов до мальовничої річки десь о першій годині дня.

Вона звивалась перед ним, виблискуючи в ясному світлі, між хвилястих берегів, — правий був нижчий, лівий вкривали високі лісисті горби. В повітрі віяло весною, це пробудило в Герствуді відчуття краси, і він постояв тут, заклавши руки за спину, милуючись краєвидом. Потім повернув і пішов понад річкою, знічев'я шукаючи очима бачені колись судна. Була вже четверта, день почав гаснути, повіяло холодом, і Герствуд вирішив, що час вертатись. Він зголоднів і тішився думкою про обід у теплій кімнаті.

О пів на шосту він добрався до своєї квартири. Уже посутеніло. Керрі вдома не було — у вікнах не світилося, а вечірні газети стирчали за ручкою дверей. Герствуд відімкнув своїм ключем і ввійшов. У всіх кімнатах було темно. Він запалив газ і сів, вирішивши почекати. Навіть якщо Керрі і прийде зараз, обід буде пізній. До шостої години він читав, потім подумав, що треба підкріпитись.

І тоді він помітив, що кімната має якийсь незвичайний вигляд. В чому річ? Герствуд озирнувся, ніби йому чогось бракувало, і побачив конверт біля того місця, де він сидів. Цим було сказано все, більше вже не треба було ніяких пояснень.

Він простяг руку, і дивний дрож пройняв його ще до того, як він узяв конверт. Папір голосно зашелестів в ного руці. Всередині записки лежали зелені банкноти.

"Джордже, — прочитав він, бгаючи гроші в кулаці,— я іду від тебе і більше не повернусь. Така квартира забирає надто багато грошей — платити за неї мені несила. Я б рада тобі допомогти, але я не можу працювати за двох, та ще й платити за квартиру. Я заробляю небагато, і ці гроші потрібні мені, щоб одягатись. Залишаю двадцять доларів — усе, що маю в цю мить. З меблями можеш робити, що хочеш. Мені вони не потрібні. Керрі"

Він впустив листа з рук і спокійно озирнувся по кімнаті. Тепер він знав, чого йому бракує,— з каміна зник маленький фігурний годинник, що належав Керрі. Герствуд обійшов одну по одній усі кімнати, засвічуючи скрізь світло. З шифоньєрки зникли всі срібні дрібнички, зі столів — мереживні серветки. Він розчинив гардероб — ні одної сукні, висунув шухляди — нічого з її речей. Валізи Керрі теж не було. Його старий одяг висів у його кімнаті, на тому місці, де він сам повісив. Усе інше теж було на місці.

Він ще раз вернувся до вітальні і кілька хвилин стояв там, втупивши бездумний погляд у підлогу. Тиша ставала нестерпна. Маленька квартира здалась йому раптом жахливою пусткою. Він зовсім забув, що ще не їв і що зараз обідній час. Йому здавалось, що вже пізня ніч.

Зненацька Герствуд помітив, що все тримає гроші в руці. Двадцять доларів, як вона писала. Він пішов назад, лишаючи скрізь засвічене світло і гостро відчуваючи порожнечу навколо.

— Виберуся звідси! — сказав він сам до себе.

І раптом він збагнув, що тепер зостався зовсім самотній.

— Покинула мене! — пробурмотів він, тоді ще раз: — Покинула мене!

Тут було так затишно, тут він пробув стільки днів у теплі й добрі. Тепер від усього цього зостався тільки спогад. Попереду чекало щось холодне і страшне. Він упав у крісло, сперся підборіддям на руку й без думок віддався гіркому почуттю.

Потім його душу наповнив сум утрати і хвиля жалощів до себе самого.

— Не треба було їй іти від мене! промовив він. — Я б ще знайшов якусь роботу.

Він довго сидів нерухомо, потім додав, дуже голосно й виразно:

— Хіба ж я. не силкувався?

Настала північ, а він ще сидів, гойдаючись, утупивши погляд у підлогу.

РОЗДІЛ ХLIII

Світ починав лестити. Погляд із темряви

Влаштовуючись у своїй новій, дуже затишній кімнаті, Керрі нt переставала запитувати себе, як сприйме Герствуд її втечу. Вона похапцем розібрала деякі речі і подалась до театру, чекаючи, що зустріне його біля входу. Але його там не було; тоді її переляк минув і вона почала згадувати Герствуда з теплішим почуттям. Потім, до кінця спектаклю, вона зовсім забула про нього і тільки коли треба було виходити з театру, знову злякано подумала, що, може, він прийшов. Але дні минали, а він не показувався, і помалу побоювання, що. він в'язнутиме до неї, остаточно зникли. Скоро Керрі зовсім позбулась того гнітючого почуття, яке це залишало її там, в їхній квартирі, і тільки випадками згадувала Герствуда.

Просто дивно, як швидко професія поглинає людину. Прислухаючись до балачок Лоли, Керрі скоро обізналася з закулісним життям. Вона вже знала, які газети пишуть про театр, які а них більше уваги приділяють артисткам і так далі. Уважно перечитувала вона все, що писалося не тільки про ту виставу, в якій вона сама грала таку незначну роль, але й про інші трупи. Поступово бажання стати відомою цілком заволоділо нею. Вона мріяла про те, щоб і її прославляли, як інших, і жадібно вивчала хвалебні або критичні відгуки про знаменитостей сцени. Блискучий світ, що її оточував, цілком поглинув Керрі.

Саме в той час газети й журнали почали; приділяти все більше місця портретам театральних красунь — інтерес, що, як відомо, буйно розпалився. Газети, особливо недільні, займали цілі сторінки зображеннями популярних актрис і акторів у віньєтках з написами. Журнали, принаймні два-три найновітніших, теж час від часу друкували портрети вродливих театральних "зірок" і фотографії сцен із різних вистав. Керрі дедалі зацікавленіше стежила за цим. Коли ж, нарешті, надрукують сцену з тієї оперетки, в якій вона грає? Коли ж яка-небудь газета надумається вмістити її фотографію?

У неділю, перед першим своїм виступом у новій ролі, Кер* рі проглядала в газетах театральний відділ, шукаючи якогось хоч маленького допису. Вона була майже певна, що ніччого не знайде, але раптом, серед дрібних повідомлень, унизу сторінки, побачила рядки, які прочитала з трепетом у всьому тілі:

"Роль сільської дівчцни Катіші в опереті "Дружини Абдули" в театрі "Бродвей", яку досі грала Інес Кер'ю, виконуватиме тепер Керрі Маденда, одна з найздібніших артисток кордебалету",

Керрі була в нестямі з радощів. О, що за розкіш! Нарешті! Перша, довгождана, чарівна згадка в газеті! І її там названо здібною. Вона ледве стрималась, щоб не засміятися вголос. А Лола вже бачила чи ні?

— Тут є згадка про роль, яку я завтра виконуватиму, — сказала Керрі подрузі.

— Та невже? От чудово! — вигукнула Лола, підбігаючи до неї.— Дуже добре, — промовила вона, прочитавши, і додала: — Тепер підуть ще згадки, якщо ти добре зіграєш. Мій портрет одного разу вмістили в "Уорлд".

— Справді? — здивувалась Керрі.

— Так, умістили, — відповіла маленька войовниця. — І не просто, а в рамці.

Керрі засміялася.

— А мого портрета ще ніколи не друкували.

— Нічого, надрукують, — запевнила її Лола. — От побачиш! Ти граєш куди краще, ніж багато з тих, чиї портрети вміщують.

Керрі була їй дуже вдячна за ці слова.