Сестра Керрі - Драйзер Теодор

Теодор Драйзер

СЕСТРА КЕРРІ

Роман

З англійської переклала Елеонора Ржевуцька

РОЗДІЛ І

Магніт діє. На волі стихій

Коли Кароліна Мібер сідала в денний поїзд, що йшов на Чікаго, все її майно складалося з невеличкої валізи, дешевенької сумки — імітація під крокодилячу шкіру, — скромного сніданку в картонній коробочці та жовтого шкіряного гаманця, в якому лежав квиток, папірець з адресою сестри, що мешкала на Ван-Б'юрен-стріт, і гроші — чотири долари. Було це в серпні 1889 року. Вісімнадцятирічна, жвава й водночас соромлива, Кароліна була сповнена ілюзій, властивих недосвідченості й юності. Якщо вона й відчувала жаль, покидаючи рідне місто, то, в усякім разі, не за тими вигодами, яких у цю мить зрікалась. Рясні сльози потекли їй з очей, коли мати на прощання поцілувала її, горло стислося, коли вагони прогуркотіли повз млин, де її батько працював поденно, тяжке зітхання вихопилося з грудей, коли знайомі зелені околиці міста пропливли перед очима, — і узи, що не дуже міцно зв'язували її з дівочими літами й рідною домівкою, були розірвані навіки.

Певна річ, можна зійти на найближчій станції і повернутися додому. Попереду велике місто, а сполучення тут чудове — оці самі поїзди прибувають туди щодня. І в Чікаго вона буде не так уже й далеко від Колумбія-Сіті. Ну що там, справді, кілька годин їзди — якихось кількасот миль? Кароліна подивилась на папірець з адресою сестри і глибоко замислилась. Втупивши погляд у зелений краєвид, що швидко пробігав перед вікном вагона, вона поринула в свої ще швидкоплинніші думки і скоро вже не бачила нічого, намагаючись збагнути, що ж являє собою Чікаго. Коли дівчина залишає батьківський дім у вісімнадцять років, з нею трапляється одне з двох: або вона попадає в надійні руки і стає кращою, або ж швидко засвоює вільніші уявлення про доброчесність і стає гіршою. Щось середнє тут неможливе.

Велике місто сповнене згубних принад, далеко небезпечніших, ніж мужчина-спокусник. Тут діють могутні сили, які, збуджуючи найтонші емоції, ваблять непереможними спокусами витонченої культури. Сяйво тисяч вогнів часто впливає не менш переконливо, ніж блиск закоханих очей. Падіння простої недосвідченої істоти спричиняють головним чином впливи, що не підвладні людині. Море звуків, галас життя, велетенське нагромадження людських вуликів — усе це справляє дивне враження на збентежені почуття. І скільки хибного може це все нашептати в беззахисне вухо, коли поруч немає розважливої людини, яка вчасно пояснить, порадить, застереже! Не знаючи того, що справді криється за цією красою, люди так часто піддаються їй, а вона, як музика, присипляє, ослаблює, а далі й зовсім руйнує найпростіші людські принципи.

Кароліна, чи сестра Керрі, як її пестливо охрестили вдома, мала розум нерозвинений, а тому не вміла спостерігати й аналізувати. Егоїзм, правда, не надмірний, становив основну рису її вдачі. Сповнена юнацьких мрій, з природженою кмітливістю, що світилася в очах, гарненька, ще в перехідному віці і тому малопомітна, вона обіцяла в майбутньому розвинутись і являла прекрасний зразок американки середнього класу в третьому поколінні після переселення в Новий світ. Книжки її зовсім не цікавили — це було над її розуміння, знання ж були для неї книгою за сімома печатями. Мистецтва невимушеного кокетування Керрі ще не опанувала. Вона ще не навчилася граціозно відхиляти голівку, руки її рухалися незграбно, а ніжки, хоч і були маленькі, ступали важко. Однак вона думала про те, яке враження справляє, гостро сприймала радощі життя і прагнула матеріального добробуту.

Вона була майже неозброєним маленьким лицарем, що вирушав у таємниче місто, плекаючи солодкі мрії про те далеке майбутнє, коли це місто стане її здобиччю і, підвладне їй, жінці, схилиться до її ніг.

— Це один з найчарівніших маленьких курортів у всьому штаті Вісконсін, — промовив хтось у неї над вухом.

— Справді? — відказала вона нервово.

Поїзд саме відходив від станції Вокіша, і Керрі ще перед тим помітила позад себе якогось чоловіка. Вона відчувала його погляд на своєму пишному волоссі, чула, як він совається на своєму сидінні, і інтуїтивно догадалася, що нею зацікавились. Дівоча соромливість і почуття пристойності підказували їй, що не можна допускати ніякої фамільярності з боку цього чоловіка, але його сміливість і привабливість, нороджені чималим досвідом і звичними успіхами, перемогли. І вона відповіла.

Він трохи нахилився вперед, сперся ліктями на спішку її сидіння і вів далі, щоб показати себе приємним співрозмовником:

— Так, для жителів Чікаго це чудовий курорт. Готелі тут шикарні. Ви, мабуть, не знайомі з цією місцевістю?

— О ні, трохи знайома, — відповіла Керрі.— Власне, я живу в Колумбія-Сіті, а тут ще не бувала.

— Виходить, це ваша перша подорож до Чікаго? — спитав він.

Вона весь час краєчком ока вивчала його і розгледіла рум'яні, свіжі щоки, світлі вуса, сірий фетровий капелюх. Тепер, обернувшись до нього, вона глянула йому просто в обличчя; інстинкт самозахисту і кокетство безладно боролися в ній.

— Я цього не казала, — промовила вона.

— Ах, я вас не так зрозумів, — відповів він дуже мило, удаючи, що помилився.

Це був типовий роз'їзний агент промислової фірми, з тих, кого саме тоді охрестили комівояжерами. До нього також дуже пасувало інше слівце, яке ввійшло в загальний ужиток в останній чверті дев'ятнадцятого століття і визначало мужчину, одяг і поводження якого розраховані на те, щоб чарувати вразливих молодих жінок, — те, що звуть "зальотником". Його коричневий шерстяний костюм з картато-смугастої тканини, — тоді ще новинка, — згодом став звичною формою ділових людей. З глибокого викоту жилета визирала крохмальна сорочка в білі й рожеві смужки, а з рукавів піджака — такі ж полотняні манжети, застебнуті великими позолоченими запонками, оздобленими дешевими жовтими агатами, що відомі під назвою "котячого ока". На пальцях у нього красувалося кілька каблучок, у тому числі, певна річ, і масивний перстень з печаткою, а на жилеті звисав золотий ланцюжок від годинника із значком таємного ордену Лосів. Костюм щільно облягав його. Блискучі жовті черевики на товстій підошві та м'який сірий капелюх доповнювали його туалет. Для дівчини такого розумового рівня, як Керрі, він був привабливий, і, звичайно, вона з першого ж погляду помітила в ньому все, що свідчило на його користь.

Щоб цей тип людей не зник зовсім з пам'яті, я дозволю собі описати тут найхарактерніші з прийомів і методів, які вони з таким успіхом застосовували. Гарне вбрання — ось перша і неодмінна зброя такого зальотника, без якої він ніщо. Далі — фізично дужа натура, сповнена гострого потягу до жінки. Розум, не знайомий з міркуваннями про світові проблеми та рушійні сили подій, керований не зажерливістю, а невситимою любов'ю до всіляких насолод. Прийоми його завжди були дуже прості. Насамперед — сміливість, підкріплювана, звичайно, сильним бажанням і захопленням прекрасною статтю.

Зустрівши молоду жінку, він починав атаку з милою фамільярністю, не без підлещування, і в більшості випадків це забезпечувало успіх. Якщо жінка виявляла нахил до кокетування, він дозволяв собі поправити на ній бантик, а помітивши, що "клюнуло", одразу починав називати її на ймення.

Увійшовши до універсального магазину, він фамільярно спирався на прилавок і ставив продавщиці кілька навідних запитань. У більш вишуканому товаристві, у поїзді, в залі для чекання він діяв обережніше. Якщо з'являвся об'єкт, який здавався вартим уваги, він ставав якнайуважнішим, заводив невимушену розмову, проводжав до салон-вагона, допомагав нести валізу, а якщо в цьому не щастило, намагався сісти поруч, сподіваючись, що до місця призначення трапиться нагода позалицятись. Запропонувати подушку, книжку, стільчик під ноги, спустити штору — про все це він умів подбати. І коли вона прибувала до місця призначення, він не поспішав потурбуватись про її багаж тільки в тому разі, якщо вважав, що справа його зовсім безнадійна.

Коли-небудь з-під пера жінки повинен вийти вичерпний філософський трактат про одяг. Жінка, хоч яка вона молода, чудово розуміється на одязі. Оцінюючи чоловічий костюм, жінка проводить якусь невловиму межу, що ділить чоловіків на вартих уваги чи, навпаки, не вартих її погляду. І досить комусь спуститися нижче цієї межі — жінка на такого й не гляне.

Існує протилежна межа — та, що примушує жінку порівнювати вбрання чоловіка зі своїм власним. Саме до цього спонукав Керрі одяг її сусіда. Вона раптом зрозуміла, що вони не рівні. Її простенька синя сукенка, оздоблена чорною бавовняною тасьмою, здалася їй убогою. Вона згадала, які зношені її черевики.

— Дозвольте, — провадив він, — я ж багатьох знаю у вашому місті. Моргенрота — "Готовий одяг" і Гібсона — мануфактурний магазин…

— Справді? — перебила Керрі, збентежена спогадом про ті хвилюючі бажання, які прокидалися в ній перед вітринами цих магазинів.

Ось він нарешті заволодів її увагою — і скористався з цього. За кілька хвилин він уже сидів біля неї, розповідаючи про торгівлю одягом, свої подорожі, про Чікаго та розваги, що існують у цьому місті.

— Якщо ви їдете туди, вам там дуже сподобається. У вас там є родичі?

— Я їду провідати сестру, — пояснила вона.

— Вам треба побачити Лінкольн-парк, — сказав він, — і бульвар Мічіган. Там зараз споруджуються величезні будинки. Це справді другий Нью-Йорк, чудове місто! Там є на що подивитись — театри, юрби народу, гарні будинки. О, вам там сподобається!

Керрі намагалась уявити собі все те, про що він розповідав, і відчувала при цьому якийсь невиразний біль. Власна нікчемність супроти всього цього блиску пригнічувала її. Вона знала, що в Чікаго на неї чекають не тільки розваги, і все ж ті перспективи, які він розгортав перед нею, ніби обіцяли щось і для неї. їй приємна була увага цього добре вдягненого чоловіка. Вона мимоволі всміхнулась, коли він заговорив про одну відому актрису і сказав, що Керрі схожа на неї. Керрі не була дурненька, але таке порівняння потішило її.

— Ви, напевне, побудете в Чікаго хоч трошки? — запитав він ніби між іншим під час розмови, яка тепер стала зовсім невимушеною.

— Не знаю, — промовила Керрі нерішуче, раптом пригадуючи, що треба буде шукати роботу і, можливо, їй з цим не пощастить.

— А все-таки кілька тижнів ви пробудете там? — вів він далі, пильно дивлячись їй просто в вічі.

Слова вже не передавали того, що між ними в цей час відбувалося.